Інтрига з очікуванням понад рік остаточного варіанта рішення держав Євросоюзу щодо ініціативи Європейської народної партії розробити для нас довгостроковий план допомоги («План Маршалла для України») зникла. Напередодні травневих свят Йоганнес Ган, європейський комісар з політики сусідства та переговорів щодо розширення ЄС, оприлюднив неочікуваний вердикт, який опустив на грішну землю багатьох наших політиків. По-перше, нам чітко дали зрозуміти, що в найближчі роки Києву жодного персонального пакета  фінансово-інвестиційної підтримки Євросоюз не передбачає. На сьогодні його пропозиція така: «У межах нового зовнішнього інвестиційного плану ЄС цього року для України може бути зарезервовано 1,6 мільярда гривень (50 мільйонів євро). За умови розумного використання це дасть змогу залучити до 16 мільярдів гривень (500 мільйонів євро) приватних інвестицій».

Але щоб ці гроші отримати, нам потрібно буде зробити певні кроки.

У статті єврокомісара Й. Гана про новий контракт ЄС та України, надрукованій на порталі «Європейської правди» 25 квітня 2018 року, чітко і лаконічно перераховано ці кроки, «що забезпечують довіру інвесторів».

Немає реформ — немає інвестицій

Надання перших 50 мільйонів євро на цей рік відбудеться лише в разі, якщо до літніх парламентських канікул Україна зробить такі кроки. Перше: регулювання у сфері енергетики. Щоб енергетичний ринок працював коректно, можливості для корупції було мінімізовано, потрібне незалежне регулювання. Для нас надзвичайно важливо, пояснює віце-голова Європейської народної партії Йоганнес Ган, щоб нові члени НКРЕКП могли повноцінно виконувати свої функції за законом, ухваленим ВР та підписаним Президентом майже 18 місяців тому. Друге: бізнес-омбудсмен. Нинішній бізнес-омбудсмен уже працює над створенням кращого бізнес-середовища. Проте він і досі діє лише на тимчасових засадах. Ми віримо, що остаточне затвердження самостійності та незалежності бізнес-омбудсмена, як і запропоновано законопроектом, що перебуває на розгляді ВР, надішле бізнесу необхідний сигнал.

Третє: існуючі вимоги щодо е-декларування статків антикорупційними активістами. Декларують статки державні службовці, щоб унеможливити зловживання державними посадами, на які їх призначили, а не приватні особи, які займаються викриттям корупції. Прийнявши цю вимогу, Україна сама вистрелила собі в ногу. Зробивши це, ви надали більше аргументів тим, хто стверджує, що українська влада більше зацікавлена у боротьбі з викривачами корупції, ніж справді у подоланні цього явища.

Усі три заходи пов’язані із встановленням довіри до нової України. Якщо держава може демонструвати, що здатна поважати незалежність регулятора у сфері енергетики та бізнес-омбудсмена, а також безумовне право простих громадян виступати проти корупції, то зростає можливість, що інвестори — як міжнародні, так і вітчизняні — повернуться в Україну, сприяючи економічному зростанню, необхідному для підвищення рівня життя в усій країні.

За умови таких нових зобов’язань з обох сторін, які втілено в контракті «Реформи заради інвестицій», акцентовано на завершення у згаданій статті Йоганнеса Гана, ми можемо підтримувати прагнення України стати сильнішою й рухатися вперед разом.

Прагматизм узяв гору над популізмом

Ще до цього досить жорсткого для нас вердикту високі чиновники Євросоюзу вже висловлювали більш конкретні аргументи на його підтримку. «План Маршалла для України» в якомусь сенсі вже діє, казали нам, Євросоюз надав Україні безпрецедентну фінансову допомогу: ми взяли на себе зобов’язання надати 12,8 мільярда євро макрофінансової підтримки на проведення політичних і економічних реформ. Тож тепер, вважають у Брюсселі, головне завдання для Києва — не так у збільшенні фінансування, як у тому, щоб забезпечити оптимальне використання грантів і кредитів, що їх надає міжнародне співтовариство. Насамперед для запровадження верховенства права і прозорості державних органів, покращення бізнес-клімату, судової системи та боротьби з корупцією. Треба, кажуть нам, змінити налаштованість з отримання грошей на створення «фінансово привабливих і зрілих» інвестиційних проектів, які б зацікавили банки, прискорили реалізацію Україною вже залучених пільгових кредитів.

Але саме з цим у нас, м’яко кажучи, не все гаразд, на чому зокрема акцентував увагу учасників ХI Київського безпекового форуму екс-прем’єр-міністр Литви Андріус Кубіліус, співавтор «Плану Маршалла для України». За його словами, після Революції гідності Україна залучила пільгових інвестиційних кредитів на 7 мільярдів євро, проте освоїла лише 1,6 мільярда. «5 мільярдів усе ще перебувають на столі. Їх ніхто не вкрав, але їх не використовують. Без використання старих коштів важко претендувати на нові».

І даватимуть надалі Україні більше грошей лише в обмін на реформи. «Ми не хочемо, — заявляють євродепутати — прибічники тактики пряника і батога, — щоб гроші просто розчинялися замість того, щоб їх використали за призначенням. Річ не лише у застосуванні інституцій чи наявності необхідного законодавства, а в тому, як воно реалізується».

Така постановка питання, певне, ускладнить отримання Україною пільгових кредитів, передбачених вже новою ініціативою ЄС — «Планом зовнішніх інвестицій». На його фінансування Єврокомісія передбачає до 2020 року понад 4 мільярди євро. Але на нього претендуватимуть не лише всі країни «Східного партнерства», а й африканські держави. Однак наші урядовці вже готують пакет пропозицій, які планують згодом реалізувати за рахунок якоїсь частини коштів із цієї загальної суми. Серед наших пропозицій — інфраструктурні проекти та проекти у сфері енергетики та енергозбереження.

Найбільші очікування від спільних проектів

Не забуваймо й іншої проблеми, яку треба мати на увазі, розраховуючи на подальшу відчутнішу фінансову підтримку Євросоюзу в межах програм «Східного партнерства». «Головна складність полягає в тому, що Москва сприймає «Східне партнерство» як загрозу власній країні», — відверто зауважив Девід Макаллістер, голова Комітету Європарламенту із зовнішньої політики. — Росія досі бачить у країнах проекту «Східне партнерство» свою сферу впливу і виступає проти співпраці та асоціації сусідніх держав з ЄС». З огляду на це єврочиновникам, які всіляко, зрозуміло, уникають конфронтації з Кремлем, доводиться на різних рівнях заспокоювати його: «Проект ніколи не розробляли для протидії Росії. «Східне партнерство» було створено ЄС для допомоги його східним сусідам, які проходять етап трансформації, а головна мета програми — збереження миру і безпеки в регіоні».

У цьому зв’язку згадуються дискусії на піку обговорень у наших ЗМІ варіантів «Нового плану Маршалла». Під час спілкування в одній з редакцій київських газет за круглим столом «Життя українців до і після Майдану: що змінилося в кишенях пересічних громадян?» екс-заступник голови правління НБУ Сергій Яременко нагадав прописну, але призабуту сьогодні багатьма політиками важливу річ. Шукаючи шляхів кращого освоєння міжнародних кредитів, слід пам’ятати, що в світі існував і завжди існуватиме взаємний розподіл праці, кожна країна займає свою виробничу нішу. Тож яка наша ніша? «Чітко видно одне: світове співтовариство бачить нас тільки в сільському господарстві, решта — туманно і неясно. Куди можемо увійти? Чим замінити те, що збували тільки в Росію?» Тобто головне — не як виробити висококонкурентне, а як і де його продати.

Ці питання порушували, до речі, й учасники вельми представницького круглого столу «План Маршалла: досвід та уроки для України», проведеного у вересні 2014 р. в Інституті економіки та прогнозування НАН України. Відомі вчені та фахівці були однодумцями у висновках: на світових та європейському ринках товарів та послуг Україна має бути цікавою для всіх партнерів і потенційних інвесторів, а нас виведуть із кризи лише потужні інфраструктурні та галузеві інвестиційні проекти. Передусім спільні, з провідними світовими корпораціями. Як це успішно роблять Китай, Японія, Південна Корея.

Називали і найбільші очікування від конкретних проектів насамперед у таких наукоємних галузях, як приладобудування, суднобудування, енергетичне машинобудування, а також аерокосмічна та літакобудівна. Але чи завжди, плануючи певні галузеві програми, враховуємо готовність країн-кредиторів відкрити свої ринки для наших виробів? «Ми не можемо постійно намагатися перестрибнути «економічну прірву» двома стрибками, — застерігав відомий вчений Олександр Шаров, доктор економічних наук, професор Національного інституту стратегічних досліджень. — Необхідно досягти згоди за основними пунктами та напрямами реформ і рухатися якомога швидше. Бо в цьому контексті «добре рішення сьогодні краще, ніж чудове завтра». А з огляду на жорстку конкуренцію на світових ринках наші аргументи і розрахунки за конкретними проектами мають переконувати потенційних інвесторів у тому, що успіх України у спільному з ними доведенні до серійного виробництва проектів, де вже маємо перспективні багатонадійні напрацювання, матиме велике значення і для їхнього бізнесу, і для розвитку всієї Європи. Ґрунтовному аналізу цих питань, до речі, «Урядовий кур’єр» присвятив матеріал «План Маршалла для України. Які пріоритети обираємо?» (3 лютого 2015 р.).

«Україна не може рухатися вперед без формування справжньої довіри»

Ці слова Олександра Саєнка, Міністра Кабінету Міністрів, на які «УК» акцентував днями увагу читачів, на мою думку, сконцентрували одну з головних проблем, яку нашій владній еліті треба терміново розв’язувати. Попередньо і щиро визнавши, що своїм популізмом, прагненням видати бажане за дійсне, приховати від суспільства і європейських партнерів те, що вже неможливо приховати, українські держчиновники завдали іміджу країни разом з нардепами серйозного удару. Найдоказовіші аргументи — відверті висловлювання авторитетних експертів, іноземних політиків і державних діячів, особливо після оприлюднення у світових ЗМІ шокуючих мільйонних статків, які так звана українська еліта змушена була задекларувати. «Те, що вилізло назовні, — за межею!». «Тепер законспіроване життя політиків і бізнесменів у політиці, відкорковане е-деклараціями, можуть подивитися всі охочі».

За словами посла Франції в Україні Ізабель Дюмон, на Європу справила враження кількість майна і коштів, задекларованих у межах цієї системи. Зокрема, величезна кількість готівкових грошей, які зберігають у себе приватні особи. «Складається враження, що деякі політики і держслужбовці не довіряють власній країні. Важко просити про довіру інвесторів, коли державні діячі високого рівня демонструють таку недовіру». Посол Франції висловила переконання, що інститути, які відповідають за боротьбу з корупцією в Україні, повинні мати змогу розслідувати кожен сумнівний факт в е-деклараціях.

«Якраз щодо цього у міжнародній спільноті дедалі більше вичерпується терпіння, — наголошував півроку тому в інтерв’ю «Суспільному» вже згаданий нами єврокомісар Йоганнес Ган. — Як я розумію, півтора мільйона людей задекларували своє майно. Але якщо не помиляюся, перевірено поки що тільки близько ста. Сто із півтора мільйона — це не результат». Член Єврокомісії розкритикував і те, що нема наслідків за перевіркою декларацій: «Що відбувається далі? Усе це має бути спрямовано на покращення ситуації».

А як вона, антикорупційна боротьба, може дати очікуваний економічний ефект і сприяти формуванню повної довіри суспільства до влади, яку мав батько нації канцлер Конрад Аденауер, якщо наш олігархат процвітає і далі, а за останні роки наша «реформована судова система» не спромоглася довести жодної справи до показового процесу над топ-корупціонерами з мільярдними статками сумнівного походження. Зруйнована ж, до слова, вщент повоєнна Німеччина, отримавши від США за «Планом Маршалла» лише 1,448 мільярда доларів (близько 13—15 мільярдів за нинішнім курсом), що, до речі, вдвічі менше, ніж Велика Британія, змогла за чотири роки не лише повністю відродитися, а й стати лідером у Європі. Завдяки насамперед консолідації нації й політичних партій, консенсусу великого бізнесу. Його представники (це до уваги наших олігархів) уклали в 1947-му між собою неформальний пакт про обмеження своїх прибутків і скерування їх у державний бюджет.

Під тиском США та лідерів країн-ваговиків Євросоюзу після їх жорстких попереджень про серйозні наслідки зволікань зі створення незалежного антикорупційного суду Верховна Рада нарешті проголосувала за довгоочікуваний президентський закон. «Це рішення, — вважає Володимир Гройсман, — дає відповідь тільки на одне ключове питання — довіри і здатності влади приймати рішення, які дають змогу побудувати механізми справедливості в країні і відновлення самої довіри».

 Усі умови для цього вже маємо. За підтримки міжнародних партнерів зроблено те, чого ніколи не робили. Незважаючи на шалений опір проросійських сил та офіційної опозиції, яка не дала жодного голосу за згаданий закон, завершено справу історичного значення. Створено потужну законодавчу базу функціонування в країні органів боротьби з корупцією європейського зразка. Не перелічуватимемо їх — вони давно всім відомі. Головне, щоб усе це ефективно, злагоджено співпрацювало, а суспільство побачило нарешті довгоочікувані конкретні результати.

Судячи зі слів нового аудитора НАБУ Володимира Василенка, для досягнення цього знадобляться ще немалі зусилля. «У мене мета яка? Подивитися, що відбувається, і якось сприяти уникненню такої ворожої конкуренції між різними правоохоронними антикорупційними органами. Вважаю, що тут не може бути конкуренції, має бути співпраця».