Майже 700 тисяч підприємців припинили роботу через карантин. Такі дані наводить президент Торгово-промислової палати України Геннадій Чижиков. За його словами, у більшості підприємців, на відміну від середнього та великого бізнесу, запас коштів для виживання є тільки до середини—кінця квітня. А особливої підтримки держави потребують ті, хто створив бізнес на умовах самозайнятості.

Візерунки долі обирати самостійно

П’ять років тому Ольга Широкова вийшла з туристичного агентства в Луганську, де працювала багато років, тільки з дамською сумочкою. Офіс зайняли бойовики. Попереду було важке літо 2014 року, переїзди, новий соціальний статус вимушено переміщеної особи. За п’ять років вона разом з рідними перемогла обставини і створила нові робочі місця для ще трьох людей. Тепер перед її маленьким трудовим колективом постав новий виклик, пов’язаний із загрозою захворювання на коронавірусну недугу і з подальшими перспективами роботи й заробітку. Де шукати сили й можливості для нових перемог?

У родині Ольги Широкової по жіночій лінії шили три покоління: бабуся була відомою кравчинею, мама й нині вишиває картини та сукні. Сама Ольга в юності малювала моделі одягу, креслила викрійки і мріяла про професію модельєра. Але стала відомою людиною в туристичній галузі. І до літа 2014 року планів було багато.

Вона з дітьми виїхала в липні на Азов. Виїжджали, як і багато людей, «на три дні», а прожити там довелося мало не до осені.

«Там уже зібралося кілька знайомих дівчат з дітьми. Жили в дуже важких умовах. Знайшли безплатне житло — занедбані літні будиночки на узбережжі. Мені довелося вилити дві пляшки «білизни», щоб відмити грибок на стінах. Але в нас утворилося таке собі переселенське містечко, і мене обрали лідеркою, кимсь на кшталт коменданта, — згадує Ольга. — Думаю, що вижити вдалося лише завдяки адреналіну. Тепер навіть страшно згадати, які труднощі довелося долати».

Восени перебралися до Старобільська

«Роботи немає. У місті перенаселення. Житлові умови — мінімальний комфорт, «зате не в наметі». Навіть зв’язок зі світом — проблема. Однак на той час в області з’явилися організації, які системно допомагали таким безхатькам, як ми», — розповідає Ольга.

Саме тоді вона відкрила нові для себе можливості бібліотек: тут дозволено читачам цілу годину користуватися безплатно всім необхідним комп’ютерним обладнанням. А для переселенців є ще додатковий час.

«Працювати можна було тільки в бібліотеці. Потім я перебралася в кафе з вай-фаєм», — веде свій літопис переселенка.

Ольга Широкова використовувала ці нові можливості сповна: хотіла повернутися в туристичний бізнес. І змогла. Так було закладено фундамент туристичного агентства «ТурПростір». Хоч повноцінно воно запрацювало вже у Сєверодонецьку, куди сім’я Широкових переїхала в 2015 році.

«Доти я вже навчилася виживати. Зрозуміла, що сидіти сиднем не можна. Іншими словами, візерунок долі слід вишивати за малюнком, який придумала сама», —формулює Ольга Широкова своє життєве кредо.

Міцний «Шов»

Життя налагодилося. Коло знайомих відновилося. І передовсім це були такі самі вимушені переселенці.

«Через стреси ми всі то худнули, то повнішали. Підремонтувати одяг, просто підшити брюки — вже ціла проблема. У мене були старенька побутова швейна машинка і навички. Допомагала людям. І тут дізналася, що Міжнародна організація з міграції пропонує участь у гранті для переселенців для самозайнятості, при цьому не потрібно відкривати підприємництво. У межах гранту можна було придбати швейну техніку вищого рівня. Я взяла участь у грантовій програмі, щоб мати змогу розв’язати власні проблеми і допомогти найближчому оточенню. І виграла його. Так і виникло ательє «Майстер ШОВ». ШОВ — абревіатура з перших букв мого прізвища, імені, по батькові», — пояснює Ольга Віталіївна.

Але хотілося ще й творчості. Тож до початку карантину в ательє «ШОВ» налагодили не тільки ремонт, а й пошиття одягу. Тут можна придбати подушки незвичайної форми (наприклад, у вигляді олівця або корони), рушники з ексклюзивною вишивкою, сумочки з джинси, замші, шкіри.

«Нашої візитівкою стала висока якість, новинки, ексклюзивні роботи. Справа пішла. Нині у мене три наймані працівники. І в нас є такі ексклюзивні послуги: машинна вишивка, кушнірські роботи. Галина Тарапура — філігранний майстер. Кожен шов і рядок у неї —це витвір мистецтва. У дизайнера машинної вишивки Тетяни Іванової, до речі, теж переселенки з двома дітками, власне бачення кольорів та їх поєднання, гармонійного сприйняття. Вона не тільки опанувала вишивку, а й постійно вдосконалюється сама і осучаснює ремесло. Мені здається, коли показуємо свої роботи, зроблені з любов’ю, у людей зростає рівень вимог. Вони вже не задовольняються середнім й сіреньким. Тобто ми агітуємо за себе самою якістю роботи і ставленням до справи», — каже Ольга Широкова.

А нині всі виробничі потужності цього ательє зайняті пошиттям захисних багаторазових масок.

«Ось відшили чотири різні моделі. І за підсумками опитування у спонтанній фокус-групі деякі лекала забракували. Маски, які найчастіше бачу в інтернеті, так би мовити, капюшончики — більше для краси, ніж для здоров’я. Маска має добре прилягати і бути зручною, тоді вона корисна, — пояснює Ольга Широкова. — Особливість наших масок — два шари захисної натуральної тканини з кишенею, куди можна вкладати додатковий одноразовий захисний шар. Будь-яка захисна маска, одноразова або багаторазова, має залишатися сухою і чистою. Тільки за таких умов вона захистить ваше здоров’я».

Тепер тут шиють захисні маски для дорослих і дітей. З різних тканин — яскравих або темних. Але всі вони багаторазові.

«Чому? Наприклад, у мене четверо членів сім’ї. За рекомендаціями використання одноразових масок, кожна людина повинна поміняти хоч три маски щодоби. Нині у Сєверодонецьку можна купити одноразові маски по 15 гривень (в кращому разі). Виходить, тільки моїй сім’ї на маски щодня треба 200 гривень. Але я ж не мільйонерка! — розмірковує Ольга Широкова. — Одне слово, шити маски почали для себе, знайомих, а потім надійшло перше замовлення від підприємства, друге. Так і пішла справа!»

Підприємиця радіє: вона може навіть в умовах карантину зберегти й робочі місця, і обладнання. І мріє: щойно карантин закінчиться, ательє «ШОВ» і туристичне агентство «ТурПростір» повернуться до творчої діяльності.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»