З їхніх вуст наша країна дізнається про світ, а світова спільнота — про Україну. Саме тому праця журналіста-міжнародника важлива й відповідальна. Медійникам нині доводиться працювати в умовах гібридної війни, яку сусідня країна-агресор невпинно нав’язує всьому світові. Тож з огляду на сучасні виклики майстри слова потребують відповідної професійної підготовки, практичних навичок. Актуальні проблеми галузі порушили представники Міністерства закордонних справ, Міністерства інформаційної політики, відомі дипломати й медійники, викладачі українських та іноземних університетів під час круглого столу «Міжнародна журналістика в Україні: пошук освітньої моделі».

Відкриті до співпраці 

У міжнародному медіа-просторі можна окреслити три основні групи: журналісти, які глибоко володіють закордонною тематикою й висвітлюють події для нашої аудиторії; українські власкори, які працюють за кордоном; іномовлення про події в Україні для іноземної спільноти. Одначе експерти зазначають, що професійних журналістів-міжнародників нині обмаль. Вочевидь, підготовку міжнародних медійників необхідно значно розширювати.

Якщо радіомовлення за кордон було започатковано в Україні ще в 1950-х (1950 року — українською мовою за кордон, 1962-го — англійською, 1966-го — німецькою, 1968-го — румунською) і в радіогалузі є школа, яка передає навички журналістів з покоління в покоління, у тележурналістиці ці зв’язки потрібно налагоджувати. Лише наприкінці 2015-го ухвалено Закон «Про систему іномовлення України». «Мультимедіа — це ЗМІ, який надзвичайно швидко розвивається, — зазначає керівник мультимедійної платформи іномовлення України Людмила Березовська. — Менш ніж за рік ми розробили якісний телеканал. Нині через супутники поширюємо мовлення на Європу, Північну Америку й Азію. За допомогою кабельних мереж мовимо в Італії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Словенії, Хорватії та інших країнах. Тож потребуємо кваліфікованих журналістів, адже за півтора року роботи зіткнулися з дефіцитом не те що міжнародників — звичайних журналістів, які хочуть працювати й володіють іноземною. Тому залучаємо людей, які є носіями мови, — від англійської до арабської й кримськотатарської. Отже, важливо донести до підростаючого покоління і до дорослих, що іноземна мова потрібна, і не лише англійська, а й французька, німецька, китайська».

Тож потенційні працедавці й профільні відомства готові тісно співпрацювати з університетами й запрошувати студентів здобувати навички.

«Можемо пишатися, що українська міжнародна журналістика стає на ноги, — каже заступник начальника управління інформації МЗС Олена Ващенко. — Звісно, важливо здобувати навички, а освіта дає базові знання. Якщо раніше студенти не знали, чим відрізняється Європейський Союз від Ради Європи або ОБСЄ від ПАРЄ, нині таких фахівців уже немає. Спів­працюємо з багатьма професійними журналістами-міжнародниками. Дехто з них спеціалізується на певних країнах чи міжнародних організаціях, є журналісти-фрілансери, які їздять по світу й професійно пишуть цікаві матеріали».

Подвійні дипломи

«Журналісти-міжнародники — дзеркало того, що відбувається в українській журналістиці, — переконаний голова правління ГО «Громадське радіо» Андрій Куликов. — Вони розкидані у світі, але це універсальні журналісти. Адже професійний журналіст однаково блискуче зробить репортаж із футбольного матчу, про зміну уряду або з художньої виставки, оскільки застосовує стандартні принципи професії».

У потужних університетах для магістрів діє система подвійних дипломів, що розширює можливості студентів. «Співпрацюємо із двома вишами у Польщі: Державним університетом ім. Марії Кюрі-Склодовської у Любліні та з Університетом ім. Адама Міцкевича в Познані, — розповідає «УК» заві­дувач кафедри міжнародних медіа-комунікацій та комунікативних технологій Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Сергій Даниленко. — Крім того, Молдовський державний університет у Кишиневі також зацікавлений мати таку програму. Загалом розвивати систему подвійних дипломів необхідно, оскільки академічна мобільність спричинилася до того, що західні виші — не якісніші за рівнем освіти, а привабливіші за статусом — вимивають наших студентів з України. Система подвійного диплома дає змогу молоді одночасно навчатися і вдома, і за кордоном: визначитися з майбутньою діяльністю, відчути на смак, на дотик навчання й життя у Європі. Молодь має зрозуміти, що там дають освіту, але не гарантують працевлаштування в Євросоюзі».

У Київському університеті ім. Б. Грінченка зазначають, що по-новому підходять до підготовки журналістів: замість традиційного поділу на спеціалізацію з друкованих медіа, радіо і телебачення запроваджують фах за галузями — приміром, економічна, спортивна, екологічна чи міжнародна журналістика.

Щоб допомогти ефективно розвивати міжнародний напрям, до співпраці з вітчизняними вишами готові долучитися колеги із Франції, Ізраїлю, Молдови та інших країн.