Неподалік міста Бережани, що на Тернопіллі, стоїть гора Лисоня. Тут наша доля, тут наша воля, тут наша трагедія. Упродовж серпня-вересня 1916 року на цій горі тривали кровопролитні бої. На герць з російським агресором тоді стали Українські січові стрільці, які з початком Першої світової створили добровольчий легіон. Понад тисячу їх тут полягло чи отримали поранення або потрапили до полону.
Цьогорічного вересня впродовж тижня в Бережанському районі тривали заходи з відзначення 100-річчя від часу боїв на Лисоні та вшанування пам’яті усусів. Наймасштабніші з них відбулися минулими вихідними на самій горі. Тисячі людей зібралися тут на низький уклін стрільцям.
Легіон став першим військовим формуванням українців після знищення Запорозької Січі, зазначив у своєму привітанні з нагоди бойового ювілею Президент України Петро Порошенко. А ще нагадав, що героїзм і самопожертва січових стрільців — приклад незламності духу та звитяжності для усіх поколінь українців. Адже й нині, як і сто років тому, наш народ боронить рідну землю від російських імперських посягань. Дослідник військової й патріотичної діяльності усусів, і професор Тернопільського національного економічного університету Микола Лазарович пішов у зону АТО добровольцем.
Три складові ідеології усусів
Після повернення вже нинішнього року видав ∂рунтовну книгу-дослідження «Легіон Українських Січових Стрільців. Формування. Ідея. Боротьба».
На думку науковця-історика та воїна, стрілецька ідеологія базується на трьох складових: державній самостійності, соборності, опорі на сили власного народу. Чому усуси пішли добровільно воювати? Казали: навіть якщо не здобудемо державну незалежність, то закладемо традицію збройної боротьби за волю України, якщо ж загинемо, то на наших могилах буде хрест і напис: «Упав за волю України». Вони хотіли, щоб усі наші землі були в єдиній Україні, шукали різні шляхи популяризації українського.
Нині вся Україна співає стрілецьких пісень, які піднімають патріотичний дух. А багато з них народилися у так званій пресовій кватирі, яку усуси організували в бойових умовах. Там діяли різні відділи, серед яких музичний, літературний, фітовідділ.
Герой України Юрій Шухевич, який мав слово на ювілейних заходах на Лисоні, казав мені, що ці пісні допомагали йому зносити тягар катувань у радянських в’язницях. Відомо, що дядько його батька Романа Шухевича, головнокомандувача УПА, Степан Шухевич був одним з організаторів легіону Українських cічових cтрільців, потім він воював в Українській Галицькій армії.
Тож цього року вирішили розгорнути на Лисоні намет, що слугував усусівською пресовою кватирою. Тут розмістили виставку «Богдан та Левко Лепкі. З історії січового стрілецтва». Ірина Ухман, директор Бережанського літературно-меморіального музею Богдана Лепкого, розповідає, що Левко служив у легіоні, а Богдан відтворював ті події у власній поетичній творчості. Музейники тісно співпрацюють з приватними колекціонерами й цього разу представили скрипку тих часів, на такому інструменті чудово грав Левко Лепкий, а також написав чимало стрілецьких пісень. Серед експонатів є й гасова лампа, горнятка, підсвічник, зроблені з гільзи, молитовники 1916 року видання, листівки, світлини.
Пресову кватиру на постійній основі відтворили в Бережанському краєзнавчому музеї.
Оновили, розписали
На ремонт приміщень Бережанського краєзнавчого музею і відкриття двох залів, присвячених українському січовому стрілецтву та подіям на Лисоні, надали 200 тисяч гривень з районного бюджету. Примітно, що знайшлися й люди доброго серця: хтось безкоштовно виготовив банери, хтось реставрував експонати, хтось подарував добірку світлин, зроблених 27 років тому, коли вперше за радянських часів на Лисоні замайорів синьо-жовтий прапор.
Винесли стяг 30 липня 1989 року жителі села Шибалин Іван Головацький та Іван Здирко. Того дня на горі зібралося велелюдне віче. Як згадує Іван Головацький, його побратим Іван Здирко вийшов з лісу з прапором і люди радісно стали його вітати. Начальник райвідділу міліції кинувся відбирати прапор. Але Іван сказав: «Заберете лише через мою смерть». Мітингарі зробили живий коридор, відтак над Лисонею піднявся національний прапор. Нині цю реліквію зберігають у краєзнавчому музеї.
Іван Головацький через 27 років знову розгорнув цей історичний стяг біля підніжжя усусівської могили, де 1994 року постав пам’ятник Українським cічовим cтрільцям. Тоді почесне право відкрити скульптурну композицію серед інших надали й Надії Яремі, доньці січового стрільця Максима Островського. Надії Максимівні щойно виповнився 91 рік, але вона знайшла в собі сили, щоб приїхати на Лисоню. Мовить, що тут її тата, якому ледь виповнилося 20 років, поранили в голову, забрали в російський полон і вивезли до Сибіру. Коли повернувся додому і одружився, працювати молодому подружжю польська влада запропонувала аж біля Вільнюса (Литва). Коли знову повернувся на батьківщину, став директором школи в одному із сіл на Тернопіллі. Але 1944 року його заарештували більшовики і відправили в Дніпропетровськ. У місцевій тюрмі патріота закатували, й досі родина не знає, де покоїться його прах.
У селі Посухів, що неподалік Лисоні, освятили стрілецький цвинтар, встановили нові хрести на могилах. А на самій горі священики відправили молебень за Україну й освятили військову каплицю Покрови Святої Богородиці, яку нещодавно розписали відомі художники з Тернопільщини та Івано-Франківська.
Обласна держадміністрація взялася за втілення власного задуму зі створення першого в Україні мілітарного комплексу січовим стрільцям. А курсанти та ліцеїсти військових навчальних закладів області з наступного року започаткують традицію складати на горі стрілецької слави присягу на вірність українському народові.
Здригалася земля від вибухів
Історичні клуби з багатьох міст країни реконструювали один з епізодів боїв за гору, коли підрозділи легіону УСС спільно із союзними австро-угорськими та німецькими військами утримували вершину, а росіяни намагалися її захопити. Вибухи рвали землю, строчили кулемети, падали поранені й убиті.
У відтворенні воєнних баталій легіону брали участь і члени львівського товариства пошуку жертв війни «Пам’ять». Його голова Любомир Горбач зазначає, що це єдина в країні громадська організація, яка, крім пошуку і захоронення вояків, а це понад тисячу останків загиблих з різних воюючих сторін, займається створенням художньо-документальних фільмів на історичну тематику. Із 40 учасників товариства двадцятеро першими пішли на передову, коли російський агресор поліз на українську землю. Більшість з них демобілізовані, троє продовжують військову службу.
Ось і боєць 54-ї стрілецької бригади Ігор Білоус знову вирушає на буремний схід країни. Але в переддень від’їзду він і одна з учасниць оргкомітету з відзначення 100-річчя боїв на Лисоні Алла Соколовська стали на рушник щастя. Церемонія єднання цих двох самовідданих українських сердець відбулася в присутності тисяч учасників вшанування стрілецької слави. Молодята обмінялися не лише обручками, а й тризубами як символами любові до України.
Ми в Google+