Опівночі нічну тишу порушили мінометні постріли. Бійці не зважали на них — спали. Увечері їх попередили, що в цей час українські мінометники підсвічуватимуть територію спеціальними освітлювальними мінами. Першим прокинувся, відчувши негаразди, доброволець — помічник гранатометника Сергій Шаповалов. Він почав будити побратимів, бо міни вибухали поряд. Прокинувшись, хлопці підняли товариша на сміх, мовляв, тебе ж попереджали, щоб не лякався вибухів і спокійно спав. Але той сміх перервали осколки, що влетіли всередину, зробивши кілька дірок, і намет почав рватися з усіх боків. Хлопці швидко покинули намет. При цьому не знали, де укриття, окопи, якщо супротивник піде в атаку, бо прибули до цього пункту кілька годин тому в присмерку.
Стримували ворога до ранку
Сергій схопив одноразовий гранатомет «Муха» й автомат і сховався за першим укриттям. Потім став переносити поранених у єдину в таборі будку з бетонним перекриттям. На ранок після бою нарахували 32 поранених і двох загиблих. Невдовзі підбігли наші медики. У зведеному загоні зголосилися взяти участь 10 вояків, командири і солдати опинились у різних місцях укриття, зв’язку між підрозділами не було. Діяли на власний розсуд. Заскочивши на дах одного зі складів, Сергій Шаповалов помітив біля найближчої лісосмуги ворожих вояків. Він добре розумів: одразу після артпідготовки ворог піде в наступ, щоб зачистити територію. І попередив про це інших бійців, які зустрічали ворога кулеметним та автоматним вогнем з окопу.
— Міномети були й у нас, — каже Сергій Шаповалов, — але не було наказу їх застосувати проти ворога. Тож довелося чотири години стримувати навалу кулеметно-автоматним вогнем. Невдовзі прибуло поповнення. До самого ранку пліч-о-пліч стримували ворога бійці 79-ї, 93-ї та 25-ї бригад ЗСУ разом із прикордонниками.
Тож перший свій бій доброволець Сергій Шаповалов провів на даху складу. А вранці українські вояки підлатали колеса бронетехніки й рушили далі. Надавши пораненим полоненим першу допомогу, передали їх співробітникам СБУ. Бригада Сергія вела бої за взяття Савур-могили, Красний Лиман, воювала під Ізвариним, брала в полон сепаратистів під Бірюковим (Криничним).
— Коли ми виходили з оточення, — продовжує Сергій Шаповалов, — автомобіль, який їхав попереду нас у колоні, підбили, і ми на повній швидкості врізалися в нього. Я вилетів з авто, невдало впав на спину. Та болю не відчув. Згодом виносив поранених побратимів. Коли ж вийшли на відносно спокійну територію, зняв бронежилет, а вдягти його вже не зміг — боліло неймовірно. Через травму мене відправили в Новоград-Волинський у частину, яка на той час не брала участі у бойових діях. Там я й дослужив до демобілізації. Повернувся в Запоріжжя, де займався волонтерською діяльністю, лікував спину. Ішов 2015 рік.
Допомогти побратимам
Народився Сергій Шаповалов у 1987 році в Запоріжжі. В армію його призвали 2006-го. Служив у патрульному батальйоні в Мелітополі. Після демобілізації навчався в Запорізькому машинобудівному інституті. Під час Революції Гідності брав участь у запорізькому Майдані. А одразу після анексії Криму прибув у військкомат добровольцем. 25 березня 2014 року потрапив у 79-ту аеромобільну бригаду в Миколаєві (тепер десантно-штурмова). Наприкінці травня біля Вугледара під Донецьком Сергій Шаповалов з побратимами спорудив блокпост. Улітку чергували на російсько-українському кордоні.
— Ми відбивали вздовж кордону пропускні пункти, підконтрольні сепаратистам, — розповідає Сергій Шаповалов. — Саме тоді росіяни стали постачати зі своєї території зброю й боєприпаси. Ми рухалися вздовж кордону аж до Краснодара — тоді це була наша найпівнічніша точка. Дуже великі були бої за Ізварине, де ми втратили багато техніки й людей. Під Зеленогір’ям також не обійшлося без жертв. Тоді нам наказали повернутися до Миколаєва на доукомплектування.
Рухаючись на базу, потрапили в оточення під Дяковим, Димитровим та Дібрівкою (трикутник прозвали «три Д»). Їх постійно обстрілювала російська артилерія. Росіяни перетягували гармати через кордон і стріляли. У відповідь їх швидко накривали наші артилеристи. Тоді росіяни стали стріляти зі своєї території. Нашим артилеристам забороняли стріляти у відповідь через кордон. Однак через місяць вони прорвали кільце. А далі знову була війна, яка триває і нині. А Сергій Шаповалов переймається побутом захисників Вітчизни на передовій.
Сергій Юрійович розповів, що після повернення із зони АТО намагався всіляко допомогти побратимам. Спочатку разом з товаришами, атовцем Олексієм Сквордяковим та «кіборгом» Славком Зайцевим, працював у Запорізькій раді ветеранів АТО, а після створення Всеукраїнського центру допомоги учасникам АТО в Запорізькій області став заступником керівника центру на громадських засадах. Консультує вояків АТО. Найбільше переймається їх психосоціальною підтримкою.
Ми в Google+