За п’ять років нашого з Михайлом знайомства я не лише зрозумів значення термінів «розрахункова лісосіка» або «бонітет», а й став набагато більше поважати працю лісівників. Справжніх. Бо чимало тих, хто ходить у зеленій формі з дубовими листочками в петлицях, насправді високому званню не відповідають.

Експерт Світового банку Михайло ПОПКОВ

— Михайле, чому в суспільстві слово «лісівник» стало лайкою?

— Не згоден з таким узагальненням. Лісівники різні, й ставлення до них у людей теж різне. Але не можна не визнавати, що за роки незалежності збільшилася частка лісівників, які сприймають народний ліс як джерело особистого збагачення. Їх легко впізнати: плазують перед начальством, з підлеглими і залежними поводяться як диктатори, мають нез’ясовно високий матеріальний достаток, не люблять журналістів. Тим лісівникам, хто трудиться чесно, вони не подобаються.

Дедалі більше претензій виникає до самої системи ведення лісового господарства, яка ігнорує інтереси багатьох верств суспільства, що прямо пов’язані з лісом: деревообробників, екологів, жителів сільських регіонів, мисливців. Звідси конфлікти, яких більшає.

— І як же ми до цього дожилися?

— За останні 23 роки радянська планова лісова галузь спробувала, не змінюючись за суттю, пристосовуватися до ринкових відносин. Але… Тій моделі управління та господарювання характерне поєднання в одній структурі функцій ведення господарства, контролю, а іноді й законотворчості. В умовах ринку таке поєднання стає системним корупційним ризиком, наявність якого спричиняє шлейф проблем.

Будь-який працівник державної лісової охорони нині схожий на кентавра, в якого торс представника правоохоронних органів, а круп торговця, що живе за рахунок продажу деревини. Інтереси цих частин тіла протилежні. Звідси внутрішній конфлікт, який є фундаментом багатьох порушень і злочинів.

— Чому систему управління лісами держава не реформує?

— Потребу в цьому почали усвідомлювати ще в 1990-х роках. Проте проведення кардинальних реформ відкладали і підміняли косметичними змінами.

Зовні все було «ОК». Ціна на деревину зростала, економічні показники теж. Ремонтували і будували виробничі приміщення, купували нову техніку, збільшувалася зарплата лісівників... Усе це створювало видимість довгострокового добробуту.

Мало хто помічав, що центральний орган державної влади, покликаний відстоювати загальнодержавні інтереси у сфері лісових ресурсів, займався переважно регулюванням господарської діяльності «своїх» лісгоспів.

Решта проблем — екологічних (структура і стійкість лісів, охорона біорізноманіття, агролісомеліорація й лісорозведення), соціальних (доступ до лісів й лісових ресурсів пересічних громадян), економічних (розвиток великої деревообробної промисловості, захист пов’язаного з лісом малого та середнього бізнесу) — сприймалися як другорядні. Їх розв’язання відкладали на потім. Додайте сюди ще неуважність до ведення господарства в лісах Мінагрополітики, Міноборони, комунальних та інших користувачів.

Для оновлення техніки треба спочатку реформувати систему управління. Фото автора

По суті, державне лісове відомство перетворилося на автономне утворення із власними господарськими інтересами, які відтіснили на другий план стратегічні інтереси держави. Воно само готувало закони і нормативи, само керувало господарською діяльністю лісових підприємств, само себе контролювало, мало власну кишенькову науку. А його прес-служба тим часом створювала красиву картинку «розвитку»… Парадокс у тому, що робити цю картинку було неважко, бо досягнення у розвитку підприємств лісової галузі справді були.

— Чим така однобокість обернулася?

— Проблеми накопичувалися. Вишівська та інша наука зайнялася глобалістикою і написанням дисертацій заради дисертацій, незалежних журналістів, що займаються лісовою тематикою, ставало дедалі менше.

На додачу до цього, починаючи з 2006 року, лісова галузь стала чимось на кшталт розмінної монети в політичних іграх. Її очолювали представники різних партій і владних течій, які здебільшого не мали мотивів для реформування галузі. Вони представляли інтереси своїх партій, але не держави. Приходили ненадовго, не ставили перед собою значних цілей і займалися розв’язанням локальних, переважно економічних, проблем. Більшість лісових керівників цього періоду або зовсім не мали лісової освіти, або не мали належного досвіду роботи за фахом. Усі вони тягли за собою земляків, однокашників, однопартійців (теж неосвічених і недосвідчених), яким віддавали керівні посади у лісовій галузі. Звичайно, працювали ці кадри не на державу, а на «шефа».

На початку 2011 року відбулася символічна подія: в ході чергової державної псевдореформи Комітет лісового господарства перетворили на Агентство лісових ресурсів. Разом з перейменуванням проблеми лісу остаточно відійшли на другий план, головним стало саме використання лісових ресурсів.

До того ж за формування лісової політики і розробку лісового законодавства стало відповідати не Мінприроди, а Міністерство аграрної політики, яке за три роки так і не спромоглося взяти на роботу хоч кількох фахівців, здатних цим займатися. (Нині в Мінагрополітики «за ліс» відповідає двоє чиновників. — О. Л.)

— Саме зі створенням Держагентства лісових ресурсів чимало експертів пов’язують швидке зростання корупції в лісовій галузі. Це так?

— Так. 2011-го галузь відійшла від раніше накреслених планів розвитку, утворився певний вакуум, який моментально заповнила корупція. Це був новий для України вид централізованої, схематичної корупції, керованої з державного Олімпу. Суть основних корупційних схем, нав’язаних лісовій галузі, зводилася до експортної торгівлі за заниженими цінами і перерахування різниці між реальною і заниженою ціною на рахунки в офшорах, контрольованих довіреними представниками влади. Різниця в цінах здебільшого була фіксована: для технологічної сировини — 3, хвойного пиловника — 8, хвойних пиломатеріалів — 15, дубової заготовки — до 100 доларів на кубометрі тощо.

У корупції були й інші щупальці. Це і нав’язування непотрібної продукції за завищеними цінами (портрети Януковича, торговельні павільйони «Лісовичок», дроворуби), і примус працювати лише зі «своїми» продавцями товарів або постачальниками послуг (обладнання для електронного обліку деревини та його програмне забезпечення, поставки паливно-мастильних матеріалів, банківське обслуговування), і примус платити за фіктивні послуги (сертифікація, консалтинг) тощо.

Поширення набула торгівля «хибними статусами»: науковими званнями та ступенями, посадами, нагородами. Цього важкодоказового виду корупції лісова спільнота досі не помічає, хоч він дуже небезпечний, бо здатний на багато десятиліть паралізувати розвиток лісового господарства. Псевдонауковці й псевдозаслужені керівники швидко знаходять спільну мову і здатні успішно саботувати будь-які реформи.

— Дивно, що галузь ще досі не збанкрутувала…

— Звичайно, все, що відбувається, не могло не відобразитися на лісі й лісовому секторі. Нині спостерігаємо неприховані ознаки погіршення стану та якості лісів, падіння обсягів українського деревообробного виробництва майже в усіх сегментах, значну тінізацію лісопиляння. Маємо величезне технічне і технологічне відставання лісового господарства. В галузі немає сучасних виробництв з вирощування посадкового матеріалу, сучасної лісозаготівельної техніки, високопродуктивних лісовозів. Скажімо, в білоруських колег, які ще 15 років тому відставали від нас за рівнем ведення лісового господарства, все це вже давно є!

Однак у ресурсних областях банкрутство лісовим підприємствам не загрожує. За рахунок вирубування та продажу деревини на експорт більшість з них виживе у будь-якій ситуації. Що залишиться нащадкам — це вже інше питання.

А ось на сході та півдні країни економічне становище лісгоспів справді вкрай важке і стає дедалі гіршим. Якщо негативні тенденції збережуться, можливо, що багатьом загрожує банкрутство.

— Як ти оцінюєш перспективи реформування лісової галузі в нинішніх умовах?

— Немає нічого більш деструктивного, ніж реформи заради реформ. Лісівники, як і всі ми, багаторазово переконувалися, що їхнім результатом завжди є погіршення економічної ситуації і дерибан.

Реформи треба готувати професійно, а це вимагає часу. Потрібно мати чітке бачення тієї моделі управління лісами, яку збирається реалізувати влада, а також ретельно прорахувати всі дії. Починати реформи без цього не бачу сенсу. В нинішніх умовах неможливо реформувати окремо взяту лісову галузь. На успіх можна розраховувати тільки в разі реформування всієї системи влади на єдиних базових принципах. Сподіваюся, що після ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС Україна отримала шанс на проведення таких реформ.

Але це буде непросто. Багато років лісова влада здійснювала селекцію та просування кадрів, орієнтуючись на старанність і «порядність», під якою вже давно мають на увазі особисту відданість. Таких фахівців багато, але вони не мотивовані й часто професійно не готові до реформ. Хоч би що вони проектували, все одно вийде відомство з чиновниками, які всім керують, але ні за що не відповідають. Потрібен приплив свіжих кадрів, які мислять європейськими категоріями. Знаю таких людей, але майже всі вони давно пішли з лісової галузі.

— Чи здатне Держлісагентство впоратися із такими завданнями?

— Класична схема реформування передбачає формування національної лісової політики та розроблення законодавчої бази, що забезпечує її реалізацію. Ці завдання покладені на Мінагрополітики, яке, вважаю, не здатне їх реалізувати. Останніми роками законотворча роль міністерства зводиться до підписання нормативів і наказів, фактично підготовлених фахівцями Держлісагентства. Не думаю, що, працюючи в такому стилі, можна підготувати реформи.

Нова лісова влада все ще знайомиться з галуззю. Її представники відкриті для обговорення проблем, але дій, спрямованих на їх розв’язання, не помітно. Тональність публічних виступів лісових лідерів змінюється: дедалі менше говорять про боротьбу з корупцією, дедалі більше — про досягнення лісової галузі. Мене це насторожує. Дуже боюся, що брак ініціативи від Держлісагентства призведе до реформування галузі зверху «теоретиками», які завжди малюють красиві схеми, але зазвичай абсолютно не знають реального життя і галузевої специфіки.

Олег ЛИСТОПАД, 
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Михайло ПОПКОВ. Народився на Далекому Сході. Закінчив лісогосподарський факультет Брянського технологічного інституту. Понад 30 років пропрацював у лісовому господарстві України. Науковий співробітник Інституту агроекології і природокористування. Консультант Світового банку. На волонтерських засадах веде найпопулярніший у професійному середовищі портал «Український лісовод».