Вислів «Мова — генетичний код нації» доводить взаємозв’язок мови з діяльністю людей, залежність їхнього мислення, світогляду і поведінки від природи і характеру мови, якою висловлюють думки та почуття. Розвиток національної мови відображає рівень розвитку нації та її культури. Тож українська мова збагачена історико-культурними надбаннями українського народу. Якщо кожен громадянин усвідомить себе як відповідальний її носій і тим пишатиметься, якщо держава запровадить відповідну політику щодо збереження і розвитку мови, у нас буде значно менше проблем.
Навіщо нам фільми про російських силовиків?
А допоки частка українськомовних загальнонаціональних каналів і друкованих ЗМІ не відповідає потребам мовного розвитку і збереження, а в популярних програмах, навіть вироблених в Україні, домінує мова сусідньої держави. Це свідчить про одне: ми не цінуємо нашого скарбу — мови.
Чим це загрожує, як поліпшити ситуацію? Про це йшлося на засіданні круглого столу «Проблеми державно-громадської протидії антиукраїнській інформаційній війні: де закінчується забезпечення національної безпеки і починається цензура», організованого Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі до Дня української писемності та мови.
Голова національної комісії Василь Костицький наголосив, що в сучасному глобалізованому світі здатність нації обороняти цілісність та автентичність мовного простору як необхідної умови самодостатності й рівноправності спільноти у світовому співтоваристві — вагомий безпековий чинник.
«Маємо усвідомити та переосмислити роль української мови як чинника об’єднання й консолідації України, засобу зміцнення єдності українського народу, — констатував Василь Костицький. — Засилля в інформаційному просторі антиукраїнської продукції призводить до різкого скорочення українськомовного простору, шкодить повноцінному існуванню населення країни, розвитку його інтелектуального потенціалу та морального здоров’я, руйнує ідентичність української нації та духовно знищує людські резерви. У зв’язку з цим вкрай гостро постає питання внесення змін до інформаційного законодавства, удосконалення реалізації державної мовної політики, підвищення вимог до змісту українського мовлення на теле- і радіоканалах України, розвитку українськомовного сегменту в Інтернеті».
Учасники дискусії (а в ній взяли участь відомі літератори і науковці) з великою тривогою говорили про стан мовного простору, порушували проблеми, розв’язання яких потребує невідкладних дій. Різноголосся можна зрозуміти — дуже вже болюча тема.
Спрямувати його в конструктивне русло спробував поет Іван Драч. На шляху з варягів у греки живуть не варяги і не греки, процитував він слова з поезії Євгена Маланюка. Потім запитав: «Чи не про нас це сказано?» А підтекст був такий: «Що нас врятує?» Євроінтеграція. Аби йти до неї, слід відмовитися від загальних розмов, зосередитися на розв’язанні конкретних проблем. І що більше знатимемо, то більше зможемо зробити. Тому, вважає поет, треба все пізнавати, а не замуровуватися.
Можливо, виступ Івана Драча не збігався тональністю із загальним запалом дискусії. Але він чи не найглибше окреслив проблему. Загальних розмов про необхідність піднесення ролі української мови у нас вистачає. На жаль, бажаного результату не досягнуто.
Це зокрема підтверджує дослідження, яке проводили на одному з вітчизняних телеканалів. Ішлося саме про забезпечення інформаційної безпеки. Так-от, за тиждень у вересні там продемонстрували сімдесят фільмів російського виробництва. З них 25 — про російських силовиків. На краще ситуація не змінилась і нині — простежується збільшення кількості продукції сусідньої держави.
Політика і філологія пов’язані
Інша проблема. Чим заміняють на українських телеканалах російський продукт? Складається враження, що американським сміттям, яке збирають десь на задвірках. Ті фільми й передачі здебільшого нічого доброго нашому глядачеві не дадуть.
Не краща ситуація й на ринку преси. Переважають російськомовні видання. Про це говорять уже третій десяток років. Чому ж ситуація не змінюється?
Погляд на проблему висловив доцент Київського університету імені Бориса Грінченка Олександр Авраменко. Він переконаний, що одна із функцій еліти — передавати інформацію, що забезпечує ідентичність нації. З цим завданням вона не справляється, оскільки політика змінюється із зміною владної еліти.
— І що це за еліта, — запитував науковець, — якщо вона використовує мову як засіб прикриття маніпуляцій?
А далі з вуст мовознавця прозвучало, як на мене, найголовніше: всюди нас оточують закордонні вироби з написами іноземними мовами, а це формує в дітей відчуття, що в Україні нічого власного немає. Висновок із цього напрошується один: розвиток і поширення мови залежить від потреб населення в її використанні. Тому над посиленням ролі слова у зміцненні інформаційної безпеки мають працювати не лише філологи й публіцисти. Мова — не самі лише слова. Це життя. Багатогранне в його основі — виробництво. Тому без розвитку економіки, утвердження соціальної справедливості й гідності людини важко зменшити кількість проблем мовної політики.
Візьмемо гіркі реалії наших днів. На вивчення якої мови дітьми батьки витрачають часто останні гроші? Англійської. І не тому, що вона милозвучніша за українську. Батьки прагнуть, щоб діти втекли за кордон, насамперед від економічних проблем. Тож економіка, політика і філологія пов’язані. А ще не варто забувати про моральність.
Нині багато говорять про роздержавлення преси. Але українська преса має працювати на державу, пропагувати її цінності й допомагати в розбудові. Пресу, особливо на місцях, треба забирати не від держави, а від князьків, які пропагують себе. Грішать цим політики всіх мастей. Ось і варто думати, як кошти, що їх вони використовують для власної пропаганди, перенаправити українськомовній державницькій пресі. Змусити до цього неможливо. Це той лакмусовий папірець, яким політика чи олігарха можна перевірити на порядність і відповідність його слова ділу.
Мова, підкреслив доктор філософських наук Петро Кононенко, — не просто символ, а феномен, який повинен об’єднувати націю. А тому, переконаний він, повинен бути закон про державність української мови.
АВТОРИТЕТНО
Юрій МУШКЕТИК,
письменник, Герой України:
— Чому втратили Крим, триває війна на сході? Там усе були віддали на відкуп шовіністам. У Криму не було української преси. А яка вона в Києві? Здебільшого російськомовна. Пропоную уряду провести перереєстрацію друкованих видань. Не видавати ліценції тим, хто веде антиукраїнську пропаганду. Зробити це буде непросто, бо вони приватні. Але ж ідеться не про приватні справи.
Ми в Google+