Європейське об’єднання територіального співробітництва «Тиса», а також 12 угорських і 12 українських представників органів місцевого самоврядування із Закарпатської та Саболч-Сатмар-Березької області (Угорщина) стали учасниками чергової Академії лідерства — популярної тренінгової програми, яка ґрунтується на інструментарії Центру експертизи доброго врядування Ради Європи.

Чому Україна зацікавлена у прикордонній співпраці? «Передусім це унікальна можливість для подолання диспропорційності, — пояснює менеджер Програми РЄ «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні» Андрій Гук. — Прикордонні території зазвичай менш розвинені, ніж центральні. Друга мета такої співпраці — прискорення розвитку  розташованих там громад шляхом об’єднання зусиль і мобілізації регіональних ресурсів для розв’язання спільних проблем в екологічній, транспортній, економічній, культурно-освітній, соціальній та інших сферах».

Як з’ясувалося, в муніципалів по обидва боки кордону чимало схожих завдань. Це і розширення мережі близького прикордонного сполучення, і спів­праця у сфері громадського порядку та роботи правоохоронних органів. Під час навчання учасники   переймалися проблемою утилізації  твердих побутових відходів — кожній стороні вкрай потрібні сучасний полігон і сміттєсортувальний завод. Є обопільна зацікавленість у відновленні унікальних природних ресурсів українського Солотвина та очищенні прикордонної Тиси.

Не зайве, говорили присутні, налагодити спів­працю в галузі медицини, зокрема між службами швидкої допомоги. А скількох зачіпок для громадян можна було б уникнути, налагодивши цивілізований обмін інформацією між агенціями з питань праце­влаштування й запровадивши уніфікацію необхідних документів.

«Що ж заважає прикордонній співпраці обох країн?» Відповідаючи на це запитання тренерів Академії лідерства, слухачі передовсім назвали перебільшену заполітизованість, внаслідок якої готовність однієї країни допомогти нерідко сприймається як імовірна експансія чи загроза. Негативні й штучно створені і насаджені стереотипи та упередження, низький рівень довіри до іншої сторони. А ще очевидна неготовність окремих структур місцевої влади і самого населення стати реальними агентами змін.

Насамкінець про найголовніше: спілкування під час  тренінгу відбувалося двома мовами — українською та угорською. І коли на початку представники громад обох країн бодай частково ніяковіли від цього, то під час  знайомства із прикладами реалізації інфраструктурних проєктів (в угорському Кішварді   слухачі побачили відроджене мертве озеро, а в українському селі Астей  їм показали розумну зону відпочинку) вони вже добре розуміли мову добросусідства, легко і щиро спілкувалися, говорили про руйнування комунікативних бар’єрів, атмосферу відкритості та довіри.

Марія ЛАГІДНА
для «Урядового кур’єра»