Луганщина святкує 79-у річницю з дня утворення області. Для жителів краю підготовлено різноманітні заходи, серед яких Форум земляків. Як їм розповісти про всі зміни коротко й емоційно? Музейники підготували 5-метровий банер-виставку про те, як вдалося об’єднати під патронатом евакуйованого з Луганська обласного краєзнавчого музею десять районних і ще кілька народних музеїв.
Червоні краї пелюсток «Троянди пам’яті» легко можуть поранити. Їх зроблено з колишніх бойових снарядів, бутони — це гільзи набоїв. Трохи фарби, але головне — майстерність людини, яка звикла в мирному житті творити красу. Цю квітку змайстрував з осколків боєць з Хмельниччини Василь Спасенніков. Тепер «Троянда пам’яті» — новий експонат обласного краєзнавчого музею, евакуйованого з Луганська і розташованого у Старобільську.
Такий самий експонат, як і десятки ляльок-оберегів, що передають і дарують області з усіх кінців України. Цих особливих виробів вже надійшло стільки, що вдалося створити експозицію «Обереги мої, українські». На екскурсію сюди з особливим задоволенням приходять юні відвідувачі, бо тут і їхні роботи — гуртківців місцевих будинків творчості. «Кожен з нас приніс на виставку власні речі, подарунки», — зізнається заступник директора обласного краєзнавчого музею Тетяна Коваленко.
Ця фраза змушує замислитися, як речі стають музейними експонатами і з них вимальовується картина епохи. Колись таким стане й наказ про переміщення обласного краєзнавчого музею з Луганська у Старобільськ.
— За постановою Кабміну від 2014 року всі установи культури, які перебували на непідконтрольній території, мали перебазуватися на контрольовану Україною землю. Але з обласним музеєм ситуація була особливою — його неможливо переміщати на порожнє місце, — розповідає Олеся Милованова, яка стала директором у березні 2015 року. — Та й колишній керівник відмовився виконувати це рішення, він залишився в Луганську. А більша частина музейних співробітників розпорошилася по Україні.
Їй довелося взяти відповідальність за майже сотню співробітників обласного музею, яких потрібно було ще й розшукати, попередити про зміни, наново створювати положення про обласне комунальне підприємство. Опікуватися гідним фінансуванням музеїв області.
«Найстрашніша доля музею у Станиці Луганській: опинився під прямим обстрілом. До війни це була спеціально збудована двоповерхова споруда з бомбосховищем. Але снаряд «Граду» зніс третину даху. Співробітники власноруч затягували вікна поліетиленом, але експонати врятували!» — розповідає директор.
І згадує першу поїздку в Станицю Луганську. «Щоб туди потрапити, нам довелося проїхати до десятка блокпостів. Останній — знаменитий «Сталінград», бо там усе навкруги зруйноване», — пояснює Олеся Милованова. Вибитими вікнами зустріла й будівля музею. А ще побачили дірку в стіні та пошкоджений дах. На підлозі — патьоки після дощів. Експонати під ганчірками, в мішках — їх рятували від обстрілів.
«Наші люди на той час уже кілька місяців не отримували зарплату. Вони не знали, здадуть Станицю чи тут залишаться українські війська. Вони просто рятували експонати, бо віддані своїй справі, а Тетяна Бондаренко, яка там працює 14 років, — берегиня музею», — підкреслює Олеся Милованова.
Кошти на відновлення музею надали вже влітку 2015-го. Почалися ремонтні роботи. «Коли ми приїжджали наступні рази, бачили унікальну картину: між ялинок натягнуті мотузки, і на них сушаться старовинні сукні, рушники. Це наші співробітники вручну відпирали плями війни», — згадує директор.
Обстріли у Станиці Луганській тривають. І у вже відновленій будівлі музею, у нових склопакетах свіжі дірки від куль. Тож експозицію тут не поспішають створювати. Та й якою вона має бути тепер, коли так багато пережило населення Станиці Луганської й Луганщини загалом?
Музейні працівники зізнаються, що найбільшу увагу молоді привертає все-таки експозиція «На лінії вогню: крок від жертви до переможця», яка відображає події сучасної війни на сході України. Тут фотографії загиблих героїв Старобільщини, подій із фронту, український прапор із підписами бійців, експонати зброї й маскувальна сітка, одна з тих, що плетуть волонтери по всій Україні.
Збирання таких експонатів триває. Щоправда, у свідомості людей ці події ще не стали надбанням історії, тож розлучатися ні з документами, ні з речами не поспішають. «Першою пересувною виставкою, для якої ми готували банери, стала «Вони захищали Батьківщину. Пам’яті Небесної Сотні». Події, які відбулися на Майдані, змінили й долю області. Але як тут відобразити краєзнавчий компонент? Помічаємо, що багато родичів учасників подій, навіть загиблих воїнів АТО не поспішають здавати документи в музей», — каже Олеся Милованова.
Може, через відчуття причетності до ще не дописаної історії війни у Станиці Луганській і нема експозиції? «Там наші співробітники організовують тимчасові експозиції, а ми привозимо банерні тематичні виставки, — розповідає директор. — Нещодавно запросили до співпраці організаторів проекту «Музей відкрито на ремонт». Це нові методики музейної роботи: художники і скульптори матимуть змогу представити свої роботи в музейних інтер’єрах. Поки що проект реалізують тільки в Лисичанському міському музеї. А ми запропонували: якщо не боїтеся, приїжджайте у Станицю. Тут ще стріляють, але двоповерхова споруда буде в розпорядженні авангардного мистецтва!» Каже, творча молодь обмірковує пропозицію.
«Для нас головне те, що це приверне увагу до нашого музею. Нехай люди дізнаються, як зберегли музей, що був під бомбардуванням. Думаю, до нас поїдуть гості з усієї України і з-за кордону — в музей на лінії вогню», — ділиться планами Олеся Милованова.
Ми в Google+