ГЛИБИНКА

У цьому селі сповідують давню істину: щоб було хлібно, треба жити дружно

Напевне, жодна армія в світі не має в своїх структурах стільки розпізнавальних знаків, як цивільне населення використовує у спілкуванні. От, наприклад, у нас з різноголосся виокремлюємо брат, кум, сват... Або інше — сусід, однокласник, земляк... А ще ж є колега, однопартієць тощо. Цікаво: а в якого слова найбільша рідня? Та, звісно, у тихого або зухвалого, уособленого або узагальненого - «місцевий». У ньому вчуваються звичаї і традиції, хрестини і весілля... У нього неповторний запах: чи то хліба і молока, чи то вугілля і металу, чи то степу і моря... То як живуть місцеві за своїх керівників у звичайному селі Маньківка?

Сергій Савченко переконує, що з цієї колби виросте 100 кілограмів насіння. Фото автора

«Наша дума, наша пісня...»

Це село розташоване приблизно за 170 км на південний схід від Вінниці. Глибинка. Тим більш приємно, що перед входом до місцевого будинку культури кожному впадають у вічі пророчі слова Кобзаря: «Наша дума, наша пісня не вмре не загине, от де, люде, наша слава, слава України». І написано не дрібними літерами, а такими, що, мабуть, і Європа бачить. Не кожен райцентр має і такий будинок культури, як у цьому селі. Його велика зала — на 600 місць! Та чи затребуваний він?

— Та у наш клуб із сусідніх сіл приїжджають. І не лише на дискотеку. Я, наприклад, ходжу в секцію футболу та займаюся в дитячому вокально-інструментальному ансамблі, який має звання зразкового, - з гордістю сказав семикласник Олександр Тимошенко.

Ольга Павлюченко, художній керівник будинку культури, загинає пальці на руці:

— Ще у нас є жіночий і чоловічий ансамблі, драматичний гурток, троїсті музики, гурток художнього читання. Якщо у районі святкові заходи, то художня самодіяльність із села обов’язково присутня. На обласній сцені також виступали.

Цікаво, що в художній самодіяльності дідусів і бабусь немає: наймолодшому учаснику 8 років, а найстаршому — 54. Це ж співає, грає, танцює та декламує сьогодення і перспектива.

Втім, пенсіонери до клубу теж ноги розминають. І не лише на концерти. З диванів і лавок їх піднімає потреба в красивому слові. З 1400 жителів села  600 відвідують бібліотеку. Бібліотекар Ольга Кулик зауважила, що, на жаль, у залі лише один комп’ютер. Один, та не єдине джерело пізнання: є два зали книг, є періодичні видання, а ще тут часто виставляють свої творчі праці місцеві люди. Наприклад, у день мого перебування демонструвалася вишивка місцевих майстринь Валентини Мартинюк і Марії Прокопенко. Недарма цього року у сільській книгозбірні провели обласний семінар завідуючих районних бібліотек.

Художня самодіяльність села і на обласній сцені виступає. Фото автора

Ріка одна, хоч села різні

Будинок культури збудував ще колгосп — неодноразовий учасник ВДНГ колишнього СРСР. Зводив не на виріст, а за потребами. У селах Маньківка, Крушинівка, Шумилів, які входили до його складу, тепер проживає 3061 особа, а понад чверть століття тому було більше. За словами Григорія Вербицького, якого громада третій раз поспіль обрала своїм ватажком, за характером села схожі і водночас різні. Одне — сильне підсобними господарствами, друге — підприємливе, а третє - статечне. А спільне те, що дуже працьовиті. На жаль, сьогодні не для всіх є робота вдома. Власне, і раніше люди шукали де краще: хтось їхав на заробітки, хтось — до сусідів на птахокомбінат чи цукровий завод. Але тепер кожний помітно більше покладається на себе. Разом з цим селам вистачило мудрості не розпастися на «острівці», а бути в одній громаді, в одному господарстві. Дехто стверджує, що триматися купи людям підказав Південний Буг, який щоранку вітається з кожним селом та є найбільшою «місцевою» річкою (починається і закінчується в Україні). Втім, сільський голова в основу вчинків ставить здоровий глузд. Разом легше зберегти і сповна використовувати те, що збудували попередники. І розвиватися гуртом легше. Наприклад, три роки тому підвідний газопровід проклали таким чином, що майже відразу газифікували кожне село. Не перетягується ковдра і в інших питаннях. У кожному є школа, клуб, бібліотека, ФАП. У Крушинівці та в Маньківці — дитсадки. З останнього «швидка допомога» прибуває за викликом за лічені хвилини. До речі, так було і до реформування маньківської дільничної лікарні в амбулаторію загальної практики сімейної медицини. Характерно, що коли зайшла мова про реформу, сільська рада і СТОВ «Лан» укотре зробили ремонт у приміщеннях лікарні. «Тепер вона на балансі в районі, але ж надає послуги нашим людям», - пояснив Григорій Вербицький.

Ростуть у селі чемпіони

Хлопці з інших сіл, приїжджаючи до маньківських дівчат, поводяться чемно, бо місцеві парубки і волу роги скрутять. Уже вісім років у селі діє спортивний клуб «Гетьман», в якому діти займаються греко-римською боротьбою та боксом. На моє запитання, задля чого тренуються, вони в один голос відповіли: «Щоб перемагати!». Гартувати тіло і душу — це ж по-козацьки. Тому сільська рада безоплатно надала нам в оренду частину приміщення в будинку культури, а СТОВ «Лан» допомагає матеріально. Сучасний килим для боротьби, справжній ринг, доглянуте приміщення. Звідси і результат: є серед вихованців клубу кандидати в майстри спорту та кандидати до збірної команди країни. Тренер Сергій Коваль розповів, що директор місцевого господарства, депутат обласної ради Сергій Савченко у студентські роки став майстром спорту з греко-римської боротьби. І тепер, як випаде вільна хвилина, він іде у спортзал: щось підкаже юним та передусім запитає про потреби. Досвідчений керівник добре розуміє, що дітям треба створювати умови та заохочувати їх до здорового способу життя, бо в іншому випадку ними займеться вулиця. Господарство зробило ремонт у спортзалі, фінансує поїздки спортсменів на змагання.

Село — це великий дім

«Якби всі вболівали за справу так, як директор школи Тетяна Петренко, то в нашій країні жилося б краще», - зауважив С.Савченко. Він показав невеликий буклет про Маньківську ЗОШ I-II ступенів. Школа — одна з кращих у районі, її учні беруть участь у різних конкурсах та олімпіадах. Бачу, що керівник утішений тим, що юнь росте заповзятою. Успіхи у навчанні й ініціативність — це повага до батьків та до господарства, яке безкоштовно надає продукцію для харчування учнів у школах та малечі в дитсадках, а також підставляє плече у вирішенні інших питань. Власне, «Лан» опікується всіма соціальними закладами, які розміщені на території сільради. Чи то треба костюми оновити для художньої самодіяльності, чи то поїхати на екскурсію — ідуть люди в контору господарства. Це зрозуміло: бо хто допоможе, як не свій?

Так склалося, що після вишу Сергій Савченко працював у сусідньому Теплицькому районі — агрономом, потім головою господарства. Та майже 15 років тому йому запропонували очолити господарство в Маньківці. Він вагався, бо одне діло працювати на чорноземах, а друге - на суглинках і супісках. Та й рівень відповідальності на батьківщині вищий. Тут не почати, як мовиться, з чистого аркуша, бо в рідному селі минуле, сьогодення і майбутнє — нероздільні. Він зробив правильний вибір, вернувшись додому, і запевняє, що зобов’язання перед громадою — це стимул для керівника.

СТОВ «Лан» обробляє 2,3 тис. га ріллі. Господарство дає роботу 122 селянам. Будь-який економіст скаже, що на таку площу штат роздутий. Але у Савченка інший вимір. «Людина має жити із заробітної плати, а не з корови у своєму дворі», - зауважив він. До речі, повна забезпеченість трудовими ресурсами у радянський період обернулася тим, що земельний пай тут один з найменших в області — лише 1,4 га. Малий, але кожен орендодавець отримує по одній тонні зерна! Чи багато є таких господарств, де розмір оплати становить майже 9%? Кожен сам визначає, чим пай вибрати: зазвичай беруть частину продовольчого зерна на хліб, частину фуражного на корм живності та мішок цукру. Принагідно зауважимо, що кожному ветеранові на День Перемоги господарство дає такий продовольчий пайок: мішок борошна, 10 кг цукру, 5 кг круп, 6 л олії та трилітрову банку меду. Це суттєва допомога!

Звісно, щоб давати, треба мати. Хоча грунти тут бідні, показники врожайності одні з кращих в районі. Пшениця видає на круг по 46-60 центнерів, цукрові буряки — по 400 в заліковій вазі. Справжньою «царицею» є кукурудза, якої збирають по 120 ц з га. З цієї культури господарство є насіннєвим і плідно співпрацює з харківським та дніпропетровським інститутами зернового господарства. За рік місцеві селяни вирощують та відправляють замовникам 300-500 т насіння гібридів кукурудзи вітчизняної селекції. Розвивають тваринництво (є півтисячі худоби та свиноферма), а також овочівництво. Саме у цих двох галузях є резерви для працевлаштування. СТОВ «Лан» зірок з неба не хапає, бо розвивається поступально. Але господарство ведеться науково обгрунтовано, ефективно і з користю для селян. Це господарство могло б уже тепер конкурувати з європейською показовістю виробництва, але щоб усе найновіше було на його ланах і фермах, треба зменшити соціальну відповідальність перед односельчанами. А цього, як зазначив С. Савченко, совість не дозволяє зробити. Отож є так, як є — по-місцевому. «В наших селах керівники установ і підприємств не кивають один на одного, а діють спільно, гуртують людей. Тому в нас трохи краще, ніж деінде», — підсумував він.

ДОВІДКА «УК»

Маньківка заснована у XVII ст. За однією з версій, назва села походить від перших поселенців на прізвище Манченко, а на прізвисько Маньки. На території сільської ради розміщені села Маньківка (1444 особи), Крушинівка(1012), Шумилів (605). У цілому в них мешканців: до 1 року — 209, дошкільного віку — 322, працездатного — 1641, пенсіонерів — 969. Магазинів - 21, аптек — 2, ветаптека — 1. Є філія Ощадбанку, відділення зв’язку, перукарня, майстерні з ремонту одягу та взуття, шиномонтаж, пилорама. Основний працедавець — СТОВ «Лан».