В автобусі, що прямував із дачного селища біля села Кошари до містечка Южне, чоловікові раптом стало зле. Йому викликали швидку. Втім, зустрічі так і не сталося — людину до лікарні довіз той самий автобус, але врятувати її не вдалося. Не те що спецавтомобіль у цій ситуації принципово швидше доправив би хворого до лікарні, але вчасно надана — ще десь там, за містом, — невідкладна допомога могла б стати вирішальною в боротьбі за життя.
Ця історія, почута в одеській маршрутці, не унікальна. Нерідко доводиться чути, що карета швидкої допомоги їде або ж надто довго, або ж приходить порожньою — майже без препаратів та обладнання.
Тож оті 10 хвилин на прибуття швидкої в місті та 20 — у сільській місцевості, що їх вимагає центральна влада, — зовсім не надумане завдання. Крім вищої якості та більшої кількості спецавтівок вийти на норматив має допомогти реорганізація служби швидкої допомоги.
Чужих хворих уже не буде
«Раніше кожен працював на своїй території, і коли щось траплялося — виникала проблема, — каже головний лікар Одеського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Олександр Ліман. — Приміром, села Фонтанка чи Крижанівка фактично прилягають до Одеси, і їхати туди з міста всього 5—7 хвилин, але вони не мають права, бо то Комінтернівський район».
Головлікар згадує нещодавній випадок, коли авто перекинулося собі на лихо на кордоні трьох районів, і медики довго торгувалися, хто має виїхати до потерпілих.
Відтепер такої ситуації не повинно бути: «В Одесі є централізована диспетчерська — сюди надходить виклик з будь-якої точки області, і звідти вже за GPS-навігатором прямує найближча бригада». Цей варіант Олександр Ліман вважає ідеальним, проте завважує, що для його втілення потрібні ще час та гроші: «Буде створено 9 станцій швидкої допомоги. Дві — Одеська та Ізмаїльська — вже існують. Мають з’явитися ще Біляївська, Білгород-Дністровська, Комінтернівська, Арцизька, Велико-михайлівська, Любашівська та Котовська».
Більш раціональна реорганізація служби, однак, викликала певне невдоволення деяких працівників швидкої. Такі вияви фактично неминучі за будь-яких змін у підпорядкуванні певних структур та підрозділів. Не оминули вони й Одесу.
Чого бояться лікарі?
Нещодавню сесію облради — ту саму, на якій ухвалили рішення про передачу майнового комплексу міської станції швидкої допомоги в комунальну власність області, — пікетувало зо три десятки працівників цієї станції. Вони казали, що в них віднімуть історичне приміщення в центрі міста, та побоювалися можливих скорочень. Олександр Ліман, під чиєю орудою фактично опинилася міська станція швидкої допомоги, запевняє, що ці побоювання марні.
«Як одесит не збагну, як можна відібрати нашу найстарішу станцію швидкої допомоги: в Європі перша була у Відні, друга — в Одесі. 29 квітня їй минає 110 років», — каже головлікар. Те саме і зі скороченнями: «У місті нам потрібно 100 бригад швидкої допомоги — у нас працює 63. То про яке скорочення йдеться?»
На самій бунтівній станції нам повідомили, що нині там ситуація загалом спокійна: після певних роз’яснень та поступок, які передбачають збереження за станцією деякої автономії та ознак юридичної особи. Та й 30 протестувальників — це далеко не весь особовий склад станції, де працює понад тисяча осіб.
Олександр Ліман каже, що в інших місцевостях муніципалітети охоче віддали свою швидку в обласну власність: «Для більшості територій це був просто головний біль, адже служба потребує чималих витрат: на машини, бензин, медикаменти, зарплату працівникам — а вона вища, ніж у решти лікарів».
Та очевидно, що без збільшення цих витрат, через лише реорганізацію та поліпшення логістики принципових зрушень у роботі швидкої годі й чекати.
Дореформені здобутки
Позитивні зрушення щодо матчастини очільник обласної екстреної медицини зауважує вже нині. Торік сумарний бюджет служби зріс із 101 до 135 мільйонів гривень — тобто більш ніж на третину. Вже позаторік медикаментів було придбано на понад 16 мільйонів гривень — з розрахунку 25 гривень на один виклик. «Це пристойна сума, особливо коли зважити, що раніше вона становила приблизно 2—3 гривні, — каже Олександр Ліман. — Тож хворий цілком може вимагати допомогу в повному обсязі — нікому по медикаменти бігати не треба». Коли ж посилають, каже керівник служби, просто телефонуйте відповідальному лікареві швидкої допомоги.
Ще одне звершення — торік для швидкої допомоги на селі було придбано 40 автомобілів УАЗ: «Безпрецедентний факт — ніколи в Одеській області, та й в Україні загалом не пригадую таких масштабних закупівель».
Та на деяких одеських телеканалах можна було побачити критику аскетичних УАЗів, які подавали ледь не як напівпристосовані вантажівки. Олександр Ліман таку критику заперечує: «Зовні може й не надто презентабельно, але там новий двигун, салон відповідно обладнаний. Для нинішніх доріг у сільській місцевості це повнопривідне авто — оптимальний варіант».
Матеріальне поліпшення ще до старту реформи дало позитивні наслідки: люди стали рідше звертатися зі скаргами, зменшилася летальність на госпітальному етапі.
На гарячу лінію частіше звертаються, щоб поцікавитися, чи будуть певні медикаменти та чи розгорнуть поблизу бригади швидкої допомоги. Нині їх в області 162. Потрібно 220.
У ході реформи має з’явитися 9 станцій швидкої допомоги, 27 підстанцій та 52 пункти постійного і тимчасового (приміром, у курортних містечках) базування бригад швидкої допомоги. Втім, до всієї цієї інфраструктури шлях нелегкий і некороткий.
Літайте каретами швидкої допомоги
Нестача транспорту, погані дороги, брак добротного зв’язку — все це заважає вийти на заявлені 10 та 20 хвилин на прибуття. Тим більше у надзвичайно великій та видовженій Одеській області, де відстань до окремих райцентрів ча?сом перевищує 300 км.
Тут і послуги санітарної авіації не завадили б. Формально вона в області існує, але як і в інших регіонах, використовує... просто спеціально обладнані реанімобілі. На Одещині вони роблять приблизно 2,5 тисячі виїздів на рік, і на відстанях до 100 км такої техніки цілком достатньо, вважає Олександр Ліман. Але в області є й значно більші відстані, тому літаки й вертольоти медикам не були б зайвими. Тож у планах на перспективу — створення реальної санітарної авіації з центром у Києві, але базуванням літаків — у регіонах.
Дехто з фахівців, причетних до реорганізації служби швидкої допомоги, нарікає, що до реформи взялися без належної організаційної підготовки.
Спочатку начебто збиралися провести кілька пілотних проектів, опрацювати технологію та процедуру, аж ось із 1 січня — кавалерійська атака по всіх фронтах. Можливо, така раптовість й спровокувала вияви невдоволення в окремих підрозділах служби. Працівникам просто не встигли пояснити, що й до чого.
Є потреба у масовій роз’яснювальній роботі серед усього українського загалу, зокрема щодо такого нюансу реформи, як розділення екстреної та невідкладної допомоги. Щоб люди розуміли: коли підвищився тиск чи піднялася температура — це в невідкладну, екстрена — тільки для катастроф та важких випадків. Турбувати її без потреби — це зменшувати шанси на виживання того, хто справді в цей момент потребує негайної інтенсивної допомоги.
Олександр Ліман наводить всеукраїнську статистику: позаторік було близько 13 мільйонів викликів, понад два із них було скасовано на рівні диспетчерської — вистачило консультації телефоном. У решті випадків лише 2,5 мільйона пацієнтів було госпіталізовано. Інакше кажучи, левова частка викликів не конче потребувала виїзду швидкої. Тож чималий ефект могла б дати сама якісна роз’яснювальна робота.
Ми в Google+