Французький імператор Наполеон Бонапарт колись сказав: «Народ, який не бажає годувати свою армію, незабаром буде змушений годувати чужу». Утім, не секрет, кожне правило має виняток у вигляді відхилення від звичайного. Особливо коли йдеться про народ, точніше, так звані народні республіки Донбасу, території які окупувала РФ. Цей окраєць колись потужного у всіх сенсах індустріального краю нині занепав до такого убогого стану, що вже, виявляється, не спроможний прогодувати ні свою армію з назвою «народна міліція», ні чужу — російську, присутність якої так активно заперечують у Кремлі. 

Диявол, як відомо, криється в деталях. Так сталося недавно і в російському Ростові, де чиясь недбалість вкотре висвітлила присутність на території України регулярних військових підрозділів РФ і заодно гнітючий економічний стан ОРДЛО, які перебувають під повним контролем «матінки» Росії. 

«Перебувають на постійному чергуванні» 

Отже, в широкий публічний доступ потрапило звичайне рішення районного суду міста Ростова-на- Дону. Утім, не зовсім звичайне, а таке, що не мало б бути на офіційному сайті суду, а сховатися під грифом «секретно». Після поширення цього повідомлення у ЗМІ воно, звичайно, швидко зникло, проте інформація вже встигла отримати певний резонанс і розголос. 

Суд покарав громадянина РФ п’ятьма роками в колонії за сприяння хабарництву, що поставило під загрозу постачання харчування для російських військовослужбовців, які «перебувають на постійному чергуванні на території самопроголошених Донецької і Луганської народних республік». У вироку суду присутність російських «іхтамнєт» на Донбасі згадано не один, а аж чотири рази ще й з таким формулюванням: «харчування призначалося для відправлення до військових частин збройних сил РФ, що дислокуються на території ДНР та ЛНР». 

Жах! Адже отой лиходій- хабарник замахнувся майже на святе! Надто що один зі свідків у суді підтвердив, що перевезення продуктів харчування, як і пального, боєприпасів та техніки з РФ на Донбас відбувається здебільшого в нічний час і завжди у важких умовах. Судовий документ на сайті запропонував усім, хто встиг прочитати, розповідь про «складність та небезпеку маршруту, яка полягала в тому, що водії, ризикуючи власним життям на кордоні, знімають номери, віддають документи і під охороною приймаючої сторони прямують до місця розвантаження». 

Оскільки війна війною, а обід за розкладом, постачання харчів російським військовим відбувалося за стабільним графіком — раз на два тижні. Таку періодичність згадано й у вироку. У ньому судді показали чималі апетити вояків РФ, отже і ймовірні масштаби їхньої присутності. «Колона формувалася більш ніж із 70 автомобілів вантажопідйомністю близько 40 тонн і загальним обсягом понад 1300 тонн. В асортимент продовольства входили борошно, консерви, свіжі овочі. Сумарна вартість харчів за одну поставку становила 130 мільйонів рублів (48 мільйонів гривень)». 

Експерти, взявши до уваги норми добового загальновійськового пайка солдата термінової служби, визначили, що 2019 року, який фігурує в цій справі, на Донбасі було приблизно 30 тисяч осіб. А якщо частину поставок не спрямовували на склади і не роздавали як гуманітарну допомогу, то гіпотетично контингент «іхтамнєт» в Україні сягнув понад 50 тисяч військовослужбовців. 

Що ж, роззявкуватим ростовським суддям, які оприлюднили цю інформацію, за словами відомого «ростовського втікача», тепер «не позаздриш». Хоч присутність на Донбасі і участь у бойових діях проти України російських військових підрозділів з 2014 року, за великим рахунком, — секрет Полішинеля. Як і те, що економічний стан ОРДЛО за понад сім років «розвитку» під протекторатом Кремля занепав до того рівня, коли «республіки» стали не здатними повноцінно прогодувати ні російських «захисників», ні своїх «ополченців», ні навіть частину цивільного населення. Таку ситуацію нещодавно публічно підтвердив і глава ОРДО Денис Пушилін: «Власне виробництво у нас тільки частково забезпечує потреби внутрішнього ринку, тому ми завозимо у значних обсягах продукти харчування, промислові споживчі товари, медикаменти», — каже він. 

Звичайно, лідери окупаційної адміністрації невтомно обіцяють пересічним жителям змінити цю ситуацію і нарешті досягти дуже високого рівня розвитку і добробуту «без України», щедро обіцяного їм 2014 року. Наприклад, в економічних планах на наступні два роки фігурує намір нарешті ліквідувати злидні і гарантувати «процвітання». На папері марять про різке зростання промислового та сільськогосподарського виробництва майже на 70% та збільшення зарплати у 2,3 раза. Уявляєте! 

Та будьмо реалістами. Виявляється, навіть якщо колись відбудеться оте стрімке зростання заробітку аж удвічі, люди знову не дочекаються того «пабагатаму», на що сподівалися сім років тому. Бо зверніть увагу на теперішній рівень середньої зарплати працівників сільськогосподарських підприємств у ОРДЛО: це 258 доларів (19 тисяч російських рублів). Для порівняння: в РФ — 483 долари (35,5), в Україні — 528 доларів (14,2 тисячі гривень). Тобто владні проросійські колабораціоністи планують виповзти у майбутньому бодай на той рівень заробітку, що колись був в Україні чи Росії. 

«Рускій мір» страшніший за будь-яку війну» 

Складається враження, що окуповані РФ території вже тривалий час виживають майже без сучасного. У них є минуле: вдень вони гучно святкують нав’язані російською ідеологією радянські свята чи дати, а вночі нишком гірко зітхають за втраченим 2014-го мирним і цілком благополучним життям. Перед ними постійно бовваніє обіцяне щасливе майбутнє, яке їм щодня обіцяють, присягаються, божаться, пророкують, гарантують, віщують, заповідають, клянуться тощо. 

І що? Хіба на восьмому році без нормального сучасного, але з примарним майбутнім люди перестали вірити цинічним обіцяльникам із Кремля та ближче? Нітрохи. Ситуація навіть нагадує монолог з російської класики: мовляв, обдурити мене нескладно, бо сам… Ні, люди вже зовсім не раді знову й знову бути легковірними дурниками, проте це не означає, що вони перестали вірити черговим обіцянкам. Оскільки їм просто більше нічого іншого не залишається. 

Віднедавна всі надії на стрімкий розвиток економіки на окупованих територіях пов’язують із черговою, даруйте, заманухою Кремля. Указ глави РФ №657 про спрощення допуску товарів з ОРДЛО до російської системи державних закупівель у Донецьку та Луганську однозначно називають відкритою прямою дорогою для місцевої продукції й товарів на російський ринок. А насправді? 

«Здійснилося! Нарешті!» Саме таку риторику чуємо з проросійского ящика, що розказує про «доленосне рішення». Тим часом експерти застерігають: слід утриматися від грандіозних перспектив, оскільки цей документ нітрохи не гарантує виходу на відкритий ринок РФ і називає інші наміри: «З метою здійснення закупівель товарів для забезпечення державних і муніципальних потреб і закупівель товарів окремими видами юридичних осіб». Проте керівники «республік» називають це великою перемогою і передумовою майбутнього економічного розвитку», — розмірковує житель Макіївки. 

Само собою, оптимізм намагаються демонструвати насамперед представники титульних галузей регіону — вугільної та металургійної. У компанії «Південний гірничо-металургійний комплекс» не забарилися повідомити таке: «Конкретно нашим підприємствам це відкриває зелене світло на російський ринок продукції чорної металургії». Хоч нині, мабуть, навіть кожне дошкільня в ОРДЛО знає, що червоного світла з 2014-го фактично не було. Сировина для металургійних підприємств на окуповані території безперешкодно надходила з РФ повз митниці тощо і так само без офіційного оформлення метал везли у зворотному напрямку. Везли, доки було що везти, бо на восьмому році окупації цієї продукції як кіт наплакав. 

Наприклад, у листопаді на колись потужному Алчевському металургійному комбінаті прокатали 10 тисяч тонн товстого листа, а у свіжих планах називають різке збільшення щомісячних обсягів продукції аж до 50 тисяч тонн. Багато? А як щодо того, що у листопаді мирного 2013 року цей комбінат виготовляв 367 тисяч тонн прокату? Тому навряд щоб в РФ усерйоз розраховували на нинішні жалюгідні обсяги металопродукції з ОРДЛО з огляду ще й на те, що ринок сталі там переповнений. 

А стосовно намірів збільшити випуск продукції на АМК чи на інших підприємствах існує реальна перешкода: там немає потрібної кількості робочих рук. Російські куратори зробили великий внесок у перетворення недавніх металургів, шахтарів чи машинобудівників на безробітних, які у пошуках хоч якогось заробітку пішли в окопи чи масово подалися в РФ та Україну. 

«Восени на Макіївському металургійному працювали трохи більш як 1,5 тисячі робітників, а перед війною тут було понад 7 тисяч осіб. Схожа ситуація й на шахті «Щегловська-Глибока»: за штатом, потрібно не менш як 1,5 тисячі гірників, а нині всього 736. Тим часом керівники підприємства вже запланували на 2022 рік збільшити добовий видобуток палива з теперішніх 600 тонн до 1700», — ділиться реаліями житель колишнього міста металургів і шахтарів. 

На тлі владних бравурних запевнень і надій на «спрощення доступу товарів на російський ринок» ще виразніше постає одна з найбільших проблем ОРДЛО — продукцію чи товари вже нікому виробляти навіть для самих себе, а не те що для РФ. За офіційними даними «міністерства економічного розвитку ДНР», за період січень — жовтень цього року на обліку в місцевих центрах зайнятості перебувало 31,1 тисячі людей. За цей час від працедавців надійшла понад 51 тисяча заявок. Та попри істотну кількість вакансій, охочих працювати за мізерну платню мало. Зате значно більше тих, хто, не дочекавшись обіцяних і сподіваних 2014 року російських зарплат і пенсій, виїхали з ОРДЛО, зокрема знову послухалися щедрих обіцянок росіян і вирушили на заробітки кудись аж за Урал. 

«Будьмо чесними: багато людей, які 2014-го кричали на мітингах, що разом з Росією, але без України, годуватимуть пів світу і більше, тепер у «республіці» самі живуть упроголодь. І дедалі більше з них приходять до тями і роблять трагічне для себе відкриття: Росія всього- на-всього жорстоко використовує загарбану територію Донбасу та її людей для власних геополітичних та інших інтересів, а теперішній «рускій мір» для нас став страшнішим за будь-яку війну! Жахливе безробіття? Але кому це насамперед вигідно? Хіба не росіяни руйнували і різали на метал місцеві заводи і фабрики? Хіба не вони демонтували і вивозили звідси цінне обладнання? І хіба не «брати» тепер намагаються поліпшити в РФ демографічну ситуацію і водночас отримати із зруйнованого ними Донбасу кваліфікованих спеціалістів, молодь чи дешевих чорноробів?», — риторично питає моя співрозмовниця з Горлівки. 

Заперечити це важко. Бо навряд чи продукція з Донбасу посуне лавиною за спрощеним допуском до РФ. Адже багато фахівців, які мали б виготовляти товари для Росії, вже там на заробітках. Поряд із цим зелене світло на державному українсько-російському кордоні з 2014 року не гасне для «вантажу 200» — загиблих російських військовослужбовців. Тих самих, яких, як каже Кремль, на Донбасі немає. Але вони, судячи із судового вироку в Ростові, періодично просять їсти.