Володимир Стадниченко, розповідає директор публічної бібліотеки заслужений працівник культури України Микола Булда, видав два томи робіт, присвячених 300-річчю Григорія Сковороди. Працював над третім. Не завершив — життя обірвалося. Його роботи закликають до духовного піднесення народу на основі впровадження в життя ідей філософа європейського рівня. Чорнухи він вважав центром, де мають показувати приклад такої роботи. Цьому сприяв.

Із задуманого багато не зроблено. Тому не можна після ювілею Сковороди все відкладати до чергової дати.

Рушник духовного піднесення

«Наша виставка творів Володимира Стадниченка — заклик до дії. Саме в такому дусі він писав на підтвердження того, що за бажання і з наполегливою працею  ідеї Сковороди стають реальністю. Ми доповнили виставку статтею з «Урядового кур’єра» (9.ХІ.2022) «Філософію щастя Сковороди трансформує в реальні справи», в якій ідеться про роботу Київського національного університету технологій та дизайну. Із нашої виставки спрямовуємо читачів у музей Сковороди, в якому демонструють унікальний рушник, що його виготовив і подарував КНУТД», — розповів Микола Булда.

За словами ректора Київського національного університету технологій  та дизайну академіка НАПН України Івана Грищенка, рушник — символ єднання думок філософа і нині сущих, своєрідний місток між ним і сьогоденням. Рушник має не щось фіксувати, не ностальгію викликати, а кликати до дії, бути співрозмовником кожного, хто прагне вдосконалення. У його основі — квінтесенція творчості Сковороди: його філософія щастя передбачає самовіддану працю, гармонію із природою і відмову від надмірностей. Він писав: «Щасливий той, хто поєднав свою улюблену працю із суспільною користю. Це і є істинне щастя».

Ось і думаємо, беручи рушник, чому й через 300 років далеко не всі так живуть?

Статус треба підвищити

Одну з книжок про Григорія Сковороду Володимир Стадниченко назвав «Садівник щастя». Він став садівником духовного єднання народу на основі втілення в життя концепції філософії щастя великого сина Полтавської землі.

Володимир Стадниченко вважав Сковороду прапором нації. Автор творів про філософа — прапороносець його ідей. 

Публіцист стверджував, що Сковорода словом істини очищає нашу свідомість, сповнює надією, долучаючи до мудрості. Тому й робить висновок: наша національна мета — духовна сковородинізація всієї України. Володимир Стадниченко був переконаний, що цій великій справі сповна має служити Чорнухинський літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди.

Він унікальний, бо розташований там, де народився філософ. А тому розповідає про його життя в тісному поєднанні з особливостями краю. Музей трактує постать земляка в тісному взаємозв’язку з народом і потребою суспільства у здійсненні концепції філософії щастя Сковороди.

На жаль, увага до цього національного закладу нашої духовної пам’яті зростає лише напередодні чергової дати, а потім згасає. Недооцінена роль музею Сковороди в Чорнухах для України на обласному і державному рівні залишила його поза увагою широкої громадськості. Децентралізація знизила статус закладу. Якщо раніше він був районного значення, то тепер — селищного.  І це попри те, що виконує місію національного. А Володимир Стадниченко багато років тому порушував питання про надання музею статусу національного. Ніхто не почув його заклику. Тож нині директор музею захищає Сковороду в ЗСУ. У закладі веде всю роботу на найвищому рівні одна працівниця — Тетяна Гринь.

За словами Володимира Стадниченка,  у справі формування духовно-технологічних районів — символів України Сковорода — золота акція не лише для Чорнух, а й для всієї України.

На жаль, за останні 30 років ні на обласному, ні на державному рівні ніхто не намагався її підняти. Ідеться ж не тільки про Сковороду, хоч, безперечно, він у центрі уваги. Ідеться про національну гідність краю, повагу до історії та вміння ставити її на службу сьогоденню й майбутньому.

Чорнухи — серце духовного становлення нації. Його биття започаткував Сковорода, продовжують земляки. Це засвідчило відзначення 300-річчя філософа. Володимир Стадниченко прагнув, щоб Чорнухи стали туристським центром України і музеєві надали статус національного. Навіть географія цьому сприяє: Чорнухи рівновіддалені від Києва, Чернігова, Сум, Полтави і Харкова. Шляхами, що ведуть до Сковороди, можна і треба показувати місця, де побували ті чи інші велети українського духу.

На жаль, зазначають на міжнародних сковородинівських читаннях в університеті Григорія Сковороди в Переяславі, влада до таких ідей байдужа.

Головна мета виставки в бібліотеці Чорнух — заклик до піднесення духовності, прагнення зробити так, щоб ушановували великого земляка не лише словом у день його народження, а й ділом у повсякденному житті.

Одна із книжок Володимира Стадниченка мала назву «Йду за Сковородою». Як пригадує його соратник по здійсненні благородної місії  заслужений працівник культури України Павло Ларіонов, цим Володимир Стадниченко жив. Тож продовжуємо його справу, йдемо за Сковородою і до Сковороди не лише в день його народження, не лише з похвальним словом, а й з доброчинними справами.

Микола ПЕТРУШЕНКО
для «Урядового кур’єра»