Наскрізною темою дискусій на IV Балтійсько-Чорноморському форумі «Солідарна безпека країн балтійсько-чорноморського регіону як консенсусна стратегія для Великої Європи», що відбувся в Києві минулої п’ятниці, стало колективне осмислення загальних цінностей і глобальних інтересів держав Балтійсько-Чорноморського регіону в умовах кризи європейської та регіональної безпеки, у формуванні новоєвропейської миротворчої стратегії.
Чималий конференц-зал Національного інституту стратегічних досліджень того дня було заповнено вщерть. Такої надзвичайно великої уваги знаних політологів, експертів і представників українських та іноземних ЗМІ до того, що тут відбувалося, давно, кажуть, не бачили. І ажіотаж був, звичайно, зрозумілим. До відвертого діалогу, пошуку спільних рішень та ефективних точок взаємодії з налагодження регіональної співпраці для подолання нових безпекових загроз запросили сімох президентів країн Балтійсько-Чорноморського регіону. (А колишніх президентів, як відомо, не буває).
Подих холодної війни
Актуальність порядку денного форуму визначили процеси, які відбуваються в Балтійсько-Чорноморському регіоні. Він сьогодні переживає непрості часи. Цьогорічна Мюнхенська конференція з безпеки, що закінчилася 18 лютого, — підтвердження цього. Багато в чому це пов’язано з динамікою новітніх викликів і загроз.
— Ми більше не можемо заплющувати очі на те, що світ критично наблизився до того, що називається холодною війною, — наголосив Володимир Горбулін, директор Національного інституту стратегічних досліджень. — Отже, на нас очікує нове загострення ситуації у сфері безпеки і підвищення ризиків виникнення воєнного конфлікту, зокрема глобального.
Об’єктивно найбільша загроза нині йде від Росії, яка активно використовує методи гібридної війни. Її діяльність пов’язана зі зростанням витрат на армію, формуванням нових дивізій на кордонах наших країн, модернізацією військової інфраструктури — все це веде до мілітаризації акваторій Чорного та Балтійського морів. Як наслідок, відбувається стрімке зростання витрат на оборону в усіх країнах регіону, розгортаються додаткові військові контингенти та нові системи озброєння. Російська загроза спричинила нові проблеми, відповіді на які нам потрібно шукати вже сьогодні.
Передусім такою проблемою стало зростання націоналістичної та популістської риторики в окремих державах. Володимир Горбулін вважає, що все це непомітно призводить до появи двох негативних моделей поведінки країн Центральної та Східної Європи. Перша — етнічно-історична інкапсуляція, тобто певне замикання народу в своїй історичній міфології. Друга — імперське епігонство, коли держава наслідує імперську зовнішньополітичну поведінку. Проте жодна з цих моделей не приведе ні ті країни, які намагаються їх наслідувати, ні весь регіон до чогось конструктивного.
«Швидше навпаки — це шлях до міжнародних суперечностей. Адже перша модель веде до майже повної втрати зв’язку із зовнішньою реальністю та міжнародною політикою, а також до нездатності відрізняти друзів від ворогів. Друга — до позбавлення сенсу спроб формування регіональних і глибоко провінційних надімперій з постійними територіальними претензіями та потенціалом регіонального конфлікту».
Не дивно, зазначали учасники форуму, що саме Росія активно підтримує цей негативний процес у згаданих регіонах Євросоюзу. Москва відчуває нездоровий азарт у спробах пересварити між собою країни Центральної та Південно-Східної Європи. Для цього вона використовує спірні моменти історії та сепаратистські ідеї, і не без успіху. А також втручання у виборчі процеси, дестабілізацію демократичних інститутів, спеціальні служби, економічний тиск, енергетичну залежність, інформаційно-психологічні операції.
Стикаючись укотре з такими загрозами, країни регіону повинні пам’ятати, що перебувають «у ролі прикордоння між цивілізованим світом та реваншистським євразійським імперіалізмом». Ця роль державам Центральної та Східної Європи дістається не вперше. Дефіцит безпеки супроводжує їх історію як мінімум з XVIII століття. І з цього періоду народи регіону постійно шукають свій шлях до безпеки, стикаючись із викликами світопорядку, що змінюється. Надто часто країни Балтійсько-Чорноморського регіону були розмінною монетою у відносинах між Західною Європою і Росією. Як наслідок — втрата державності на десятки років. Тому нині потрібно прагматично підходити до будь-яких гарантій безпеки. Адже таким ненадійним зокрема для України виявився Будапештський меморандум.
«Росія веде 24-ту війну проти України»
Про це заявив, виступаючи на форумі, Віктор Ющенко, Президент України у 2005—2010 роках.
— Останні чотири роки ми страждаємо, хоч це 24-та війна, яку ми ведемо з Росією. І тому не треба запитувати, як колись Євтушенко: «Хотят ли русские войны?» Хочуть! Але це запитання — скоріше апеляція до нас самих. Щоб зробити висновки з того, що ми тут сьогодні аналізуємо, дуже важливо торкнутися деяких історичних паралелей, оскільки вони повчальні. Вам не здається, — запитував пан Ющенко численне зібрання, — що ми якоюсь мірою живемо в жовтні 1938 року? Коли кілька провідних країн Європи на півтора року взяли на озброєння політику примирення. А через півтора року вся Європа була окупована, а та частина, яку окупували, стала сателітом Гітлера. Приклад Європи показав, що така політика спричиняє, можливо, найглибші конфлікти в нашій історії.
Розвиваючи висновок Віктора Ющенка, Леонід Кучма, що був Президентом України у 1994—2005 роках, звернув увагу на зовсім свіжий приклад.
— Ми всі з нетерпінням чекали на нещодавню Мюнхенську конференцію з безпеки. Проте Україна опинилася на задвірках. Начебто там нас немає. Якби не приїхав туди Президент і не нагадав, що ми на європейській карті, то, напевно б, і забули. Ось що найстрашніше. І над цим треба думати.
Для розв’язання цих та інших проблем, ішлося на форумі, в нас є лише один шлях — діалог через активізацію багатосторонньої співпраці. Не у спробах переробити одне одного, не в бажанні пригадати одне одному давні сторінки історії, а діалог на принципах рівності та єдності — принципах проекту Великої Європи. Ключовим напрямом цього діалогу має стати безпека.
«Якщо ми самі себе не поважатимемо, то і світ нас не поважатиме»
Такий досить відвертий і жорсткий висновок уже не вперше зробив Леонід Кучма, один з модераторів форуму. «Ми весь час говоримо, що всі навколо нас винні в тому, що у нас відбувається. А що ми робимо самі? Чому Україна ніколи не була державою в повному розумінні цього слова? Подивімося на наш парламент, політичний бомонд. Якщо і далі так ітиме процес у країні, коли щодня чуємо: то давайте нові вибори президента, то переобираймо парламент, коли про економіку взагалі забули, якщо вона не працюватиме і далі, — то на нас світ дивитиметься крізь пальці. Чуємо одне й те саме: дай, дай, дай. 75% валового продукту — це вже наші борги, а хто платитиме за них? Багато бід у нас самих. Якщо ми зробимо правильні висновки, визначимося з нашою головною стратегією розвитку і що під цю стратегію підкласти, що треба конкретно робити, тоді у нас обов’язково буде успіх.
У цьому контексті трохи інший, несподіваний для багатьох учасників форуму висновок зробив Президент Латвії (2007—2011) Валдіс Затлерс:
— Якими бачу завтрашній Європейський Союз, завтрашню Європу? Бачу їх із сильною, економічно розвиненою, безпечною Україною у складі Європейського Союзу. Чому так упевнений? Щороку приїжджаю до Києва, тут у мене чимало друзів, і бачу, яким сильним стало ваше громадянське суспільство і що зворотного шляху вже немає. Навіть ті реформи, які відбулися у вас за такий короткий час, вражають. Ви зробили багато. Із кожним новим діалогом, новим форумом питань буде ще менше, буде інше питання: що ми робимо разом?
Зокрема для пошуку ефективних відповідей на загрозливі виклики реваншизму та експансіонізму, які виникають у тих, хто, нехтуючи нормами міжнародного права, віддає перевагу праву сильного. Ідеться, звичайно, про вибудовування відносин, спільне вироблення консенсусної стратегії для країн Центральної та Південно-Східної Європи в нових геополітичних умовах, які можуть ще більше загостритися після президентських виборів у Росії.
Цікавий висновок у цьому плані зробив президент Балтійсько-Чорноморського форуму Геннадій Бурбуліс. «У Володимира Путіна немає майбутнього як у президента РФ, як немає майбутнього у кремлівського режиму. Нині Росія переживає ідейний, моральний, ментальний розкол. Це постімперський синдром, це ментальна хвороба, зокрема і вікових соціокультурних кодів. Вона не вічна, ця хвороба минає, але треба навчитися об’єктивно ставити діагноз, і моя відповідь — треба допомогти Володимирові Путіну вибратися з цього глухого кута. Тому що з кожним днем стає дедалі зрозуміліше: у конфронтації, військовому протистоянні немає майбутнього в кремлівського режиму й немає майбутнього у президента». Я впевнений, зазначив Бурбуліс, «що буквально з 19 березня, може, з 19 квітня після інавгурації ми побачимо публічну тенденцію до пошуку цього одужання, дуже важливого і потрібного нині і для Росії, і для всіх нас».
Як розвиватимуться події в найближчі місяці, ніхто не спрогнозує. У цьому контексті дуже слушний, глибокий висновок зробив на форумі академік Володимир Горбулін: «Спроби покластися на сильніших і впливовіших союзників, на системи глобальної колективної безпеки, на перевірені роками інтеграційні об’єднання — це небезпечний шлях у нинішньому динамічному світі. В умовах кризи системи європейської безпеки членство в НАТО та ЄС не означає для країн регіону стовідсотковий захист від загроз. І про це потрібно постійно пам’ятати». Ми повинні, вважає директор Національного інституту стратегічних досліджень, перестати думати в парадигмі «кожний сам за себе». Нам потрібна справжня солідарність у безпеці, заснована на загальних інтересах і викликах, на відчутті спільності і взаємної підтримки. Основна перевага цього принципу — у можливостях його гнучкого застосування: кожна країна бере на себе ту частину відповідальності, яка відповідає її національним інтересам і збігається із загальними інтересами країн регіону.
Лише дотримуючись цього принципу, підкреслив директор НІСД, нам вдасться по-справжньому протистояти неоімперіалізму в усіх його проявах. І лише це дасть змогу нам говорити про статусне зростання Центральної та Східної Європи в міжнародних відносинах. Він переконаний, що Балтійсько-Чорноморський регіон має стати новим епіцентром вільного й інтенсивного обігу товарів, робочої сили, капіталів та ідей. «Ми маємо потребу в зближенні наших держав і в подоланні між ними штучного відчуження. Ключове ж питання — пошук механізмів зближення. І запорука успіху в цьому, — завершив думку Володимир Горбулін, — рішуча відмова від принципу «чим ми корисні один для одного» на користь підходу «чого ми можемо досягти разом». Лише така формула відносин між нашими країнами, на моє переконання, може забезпечити успіх у нашому починанні».
ПРЯМА МОВА
Леонід Кучма,
Президент України
(1994—2005 рр.):
«Чуємо одне й те саме: дай, дай, дай. 75% валового продукту — це вже наші борги, а хто платитиме за них? Багато бід у нас самих. Якщо ми зробимо правильні висновки, визначимося з нашою головною стратегією розвитку і що під цю стратегію підкласти, що треба конкретно робити, тоді у нас обов’язково буде успіх».
Валдіс Затлерс,
Президент Латвії
(2007—2011 рр.):
«Якими бачу завтрашній Європейський Союз, завтрашню Європу? Бачу їх із сильною, економічно розвиненою, безпечною Україною у складі Європейського Союзу. Чому так упевнений? Щороку приїжджаю до Києва, тут у мене чимало друзів, і бачу, яким сильним стало ваше громадянське суспільство і що зворотного шляху вже немає. Навіть ті реформи, які відбулися у вас за такий короткий час, вражають. Ви зробили багато. Із кожним новим діалогом, новим форумом питань буде ще менше, буде інше питання: що ми робимо разом?»
Геннадій Бурбуліс,
президент Балтійсько-Чорноморського форуму:
«У Володимира Путіна немає майбутнього як у президента РФ, як немає майбутнього у кремлівського режиму. Нині Росія переживає ідейний, моральний, ментальний розкол. Це постімперський синдром, це ментальна хвороба, зокрема і вікових соціокультурних кодів. Вона не вічна, ця хвороба минає, але треба навчитися об’єктивно ставити діагноз, і моя відповідь — треба допомогти Володимирові Путіну вибратися з цього глухого кута. Тому що з кожним днем стає дедалі зрозуміліше: у конфронтації, військовому протистоянні немає майбутнього в кремлівського режиму й немає майбутнього у президента».
Ми в Google+