ТРЕТІЙ ТАЙМ

«Урядовий кур’єр»  аналізує здобутки і  розчарування України за рік після початку Євро-2012

Як сам футбол не сприймає умовного способу (мовляв, ось якби забили той гол, виграли б), так і підготовка до чемпіонату — бажана й дійсна — істотно різняться. Якби не економічна криза кількарічної давнини, яка не дала змоги вчасно розпочати, якби не перебої з фінансуванням, якби не звинувачення в неналежному використанні коштів, об’єктивні й не дуже, то, може, вдалося б і більше. Та не забуваймо, що Україна вперше реалізовувала такий масштабний проект і, як зазначив Прем’єр-міністр Микола Азаров, саме завдяки інфраструктурним витратам на Євро-2012 українську економіку вдалося тоді втримати від падіння. 

Окрім історичної перемоги Червоної фурії, чемпіонат запам’ятався задоволеними фанатами, привітною міліцією, розмовами про корупцію та проблемами на українській залізниці. Водночас сучасні стадіони й аеропорти, швидкісні, хай і не завжди, потяги та автодороги, якими їхати не лише можна, а й приємно, мали стати неабияким суспільним надбанням. Експерти наполягали: при правильному використанні цього потенціалу можна розраховувати на довгостроковий ефект.

Минув рік відтоді, як 8 червня у Варшаві пролунав стартовий свисток чотирнадцятої європейської першості, однак чи всі очікування справдилися?

Ура: Україна — Швеція — 2:1! Фото з сайту liveinternrt.ru

Одного чемпіонату для іміджу замало

Чемпіонат Європи з футболу коштував Україні 5,5 млрд доларів. Стадіони обійшлися у 800 млн, інфраструктура — у 4,5 млрд. До держбюджету ж від проведення Євро надійшло близько 500 млн доларів (за час чемпіонату країну відвідали майже два мільйони уболівальників, які залишили тут свої кревні). Звісно, на тлі вкладених 5,5 мільярда сума незначна. Однак не все вимірюється грошима.

Цікаво, що на думку аналітиків компанії «FOREX MMCIS group», на прийнятті європейських гостей найбільше заробили ті, хто найменше вклав у чемпіонат. Головними інвесторами Євро-2012 були держава і великі бізнесмени, а прибуток отримали переважно представники середнього та дрібного бізнесу. Більше за всіх заробили аеропорти, таксисти, власники кафе та інших недорогих закладів громадського харчування. «Прогоріли» передовсім готельєри.

З чотирьох футбольних арен, на яких билися футбольні гранди, три й сьогодні не скаржаться на життя — ними володіють чи орендують команди-призери Прем’єр-ліги. А от за долю «Арени Львів», яку хотілося б прилаштувати в добрі руки, неабияк болить голова у львівської міської влади. Кілька міжнародних матчів та концертів і двійко корпоративів не здатні покрити витрати на утримання симпатичного нового стадіону. Залишається сподіватися, що позитивне враження, яке місто Лева справило на гостей, стане у пригоді туристичному майбутньому краю, а отже, й місцевій скарбниці.

Дещо сумніша ситуація з повітряними воротами. Міста-господарі Євро істотно, оновили аеропорти. Та для їхньої окупної експлуатації після чемпіонату забракло перевізників і пасажирів. Приміром проект будівництва терміналу D в київському аеропорту Бориспіль з’явився ще в 2005 році. А завершення будівництва проходило під знаком Євро, оскільки саме цей термінал мав би використовуватися як основний для обслуговування вболівальників. Нещодавно у термінал D перейшов повністю один з найбільших українських перевізників і базовий для Борисполя — «Міжнародні авіалінії України», тож планується, що в пікові години його завантаження сягне 90%. Однак днями довелося на власні очі переконатися: в новому терміналі немає належної кількості точок харчування та зон відпочинку. А загалом «Бориспіль», здатний приймати 25 млн пасажирів на рік, завантажений в середньому на третину.

Аеропортам у Донецьку та Львові пощастило ще менше — їх поки не бажає орендувати жодна комерційна структура. Фахівці запевняють: врятувати ситуацію можна було б, запросивши в Україну лоу-кости. Та ця думка, на жаль, не знаходить підтримки у владних кабінетах.

Вражає й інша цифра. Від Євро-2012 залишилися якісні траси Київ — Чоп та Київ — Харків, а це лише 2% дорожньої мережі України. Будували їх за рахунок кредитів, які ще треба повертати, тож про будівництво інших доріг можна забути на довгі роки, а тема ямкового ремонту вже набила оскому.

І все-таки, попри фінансові втрати від Євро-2012, Україна дещо придбала. Передовсім це безцінний досвід у проведенні масштабних міжнародних змагань. Ми довели, що Україна велика держава в центрі Європи, що тут немає сходу і заходу в розумінні політиків, а живуть дуже доброзичливі люди і країна може проводити заходи найвищого рівня.

«Це унікальний випадок, коли ефект занижених очікувань зіграв нам на руку і кореспонденти зарубіжних видань були справді вражені побаченим. Також абсолютно нетиповим є суто позитивне спрямування інформаційних повідомлень, оскільки, і так вже склалося історично, пріоритетною для ЗМІ завжди є негативна інформація», — зазначили у вітчизняному МЗС. Важко не погодитися, що проведення в Україні європейської першості зробило для позитивного іміджу України в рази більше, ніж будь-яка інформаційна кампанія. Та, вочевидь, для формування позитивного іміджу держави одного чемпіонату замало.

Дівчатам у новому терміналі без уболівальників сумно. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Тимур і наша команда

Шестирічний хлопчик Тимур за кілька секунд став відомим на всю країну. Під час матчу Україна — Швеція він так емоційно відреагував на гол Андрія Шевченка, що його фото вмить облетіло усі соціальні мережі. Згодом електронні та друковані ЗМІ назвали симпатичного Тимурчика своєрідним символом української збірної та її перемоги над Швецією. Та на матч із французами Тимур не поїхав…

Справді, перший м’яч форварда збірної України Андрія Шевченка у ворота Швеції на старті Євро-2012 увійшов до десятки найкращих голів турніру. На жаль, підтримати натхненний порив капітана його партнери не зуміли.

— Завдання-мінімум — вийти з групи, — не втомлювалися повторювати в численних інтерв’ю керівники тренерського штабу збірної. Для підготовки головної команди, яка була звільнена від лихоманки відбірних зустрічей, Федерація футболу створила найкращі умови. Проте у вирішальні моменти фінального турніру Олегу Блохіну та його помічникам явно не вистачило стратегічного розрахунку. Якби 15 червня минулого року господарі турніру, обравши закритий варіант гри, зіграли внічию з Францією, навіть поразка від англійців у заключному турі виводила синьо-жовту дружину в чвертьфінал з другого місця в групі.

Але ключовий поєдинок із співвітчизниками Зінедіна Зідана господарі відверто провалили. У підсумку лише три набрані очки з дев’яти можливих і третє місце у своєму квартеті. Для збірної України дебют у фінальній частині чемпіонатів Європи склався невдало. І над незарахованим угорським арбітром Віктором Кашшаї голом Марко Девіча у ворота англійців можна лити лише крокодилячі сльози та сподіватися, що неминуча поява на футбольних полях Бразилії наступного року м’яча з сенсорною чутливістю — то ще одна маленька перемога.

2016-го у Франції вперше пройде фінальна стадія чемпіонату Європи за участю 24 команд. А нині представники національних асоціацій розмірковують над ідеєю Мішеля Платіні провести Євро-2020 не в одній або двох країнах, а в кількох містах по всьому континенту. У напівофіційно оприлюдненому переліку претендентів українських міст немає, однак у 2007 році полум’яний Мішель також не вірив в успіх українсько-польської заявки. Зрештою, як співають у відомій пісні: «Прийдуть честолюбні дублери, Дай Боже їм краще нашого зіграти»…

А позитивний досвід у спортивній царині держава сьогодні має спрямувати на підготовку і проведення континентальної першості з баскетболу та гідно зіставити амбіції щодо зимової Олімпіади з можливостями держави.