На новорічні свята Київський будинок актора запропонував глядачам своєрідну ораторію-дует «Слово про похід Ігорів». Виставі скоро виповниться 10 років, вона приваблює творчим складом і темою військової звитяги. Невідомий автор «Слова…» засуджує мілітаристський авантюризм новгород-сіверського князя Ігоря, взятого в полон половцями, і співчуває бранцеві. Пафос твору — в прославлянні великого князя Святослава, який обстоював єдність держави в міжусобицях.

Вистава триває годину. Вперше на сцені повний текст твору.

Виїзна прем’єра вистави відбулася в місті Шостка, що за 40 км від Новгорода-Сіверського, розташованого неподалік кордонів з Росією та Білоруссю. До речі, тут вважають, що Ярославна побивалася за Ігорем в селі Путивськ неподалік міста, а не в Путивлі Сумської області.

Нещодавно я вислухав аргументи стосовно автентичності «Слова…», яке оприлюднили тоді, коли літературні містифікації увійшли в європейську культурологічну моду. Список «Слова…», вірогідно, було написано наприкінці ХІІ століття, він згорів у палаці вельможного бібліофіла, коли Наполеон підпалив Москву. Та хоч би хто був його автором, він створив шедевр, який досі надихає таланти в різних видах мистецтва.

Народна артистка України Раїса Недашківська вважає, що автором був не «він», а «вона». Ймовірно, це племінниця князя Ігоря, про що пишуть деякі дослідники. Академік Дмитро Лихачов теж доводив автентичність твору, бо «Слово про похід Ігорів» цілком у руслі тогочасної естетики динамічного монументалізму змальовує церемоніальне обрамлення життя слов’ян, запозичене з Візантії та Болгарії, які найбільше вплинули на мистецтво Давньої Русі. «Слово…» охоплює величезні простори як географічного, так і психологічного буття наших предків. У незвичному жанрі «Слова…», зазначав Д. Лихачов, «поєднані ознаки ораторського твору і фольклорних слав та плачів».

Специфічний жанр актори відтворили в перекладі українською мовою Василя Шевчука. До речі, у давньоруській мові одним зі значень слова «мова» було «народ». Перекладу, як на мене, бракує певної архаїки, та його легко сприймає зал. Тільки монолог Ярославни Недашківська читає прамовою.

«Слово про похід Ігорів» супроводжує творчий шлях актриси та громадського діяча. Вона грала у «Слові…» в Молодому театрі (режисура Шулакова). Особливо їй близький пантеїзм дохристиянського твору: «У «Слові…» природа жива». Та ще більше актриса акцентує тему кохання. Пані Раїсі у втіленні жіночої іпостасі твору допомагає дизайн костюма художниці Людмили Семикиної — чорні із золотом і сріблом шати й головний убір. Її партнер народний артист України лауреат міжнародних конкурсів Юрій Зморович веде свою партію в нейтральному парадному вбранні.

Авансцена прикрашена традиційним довгим рушником на підлозі. На подіумі — лише два мікрофони і пюпітри. Актори намагаються схвилювати глядача численними символами та метафорами «Слова...», акцентуючи його змістову актуальність. Вони почуваються трибунами у відтворенні напівміфічних подій 1185 року.

Музичний супровід додає статичному відтворенню твору динаміки та глибини. Раїса Недашківська вважає, що «Володимир Губа написав блискучу музику», яка певним чином заміняє режисуру вистави. Режисура розчинена в поєднанні тексту і запису симфонічного оркестру, що почергово виходять на перший план сприйняття. Композитор зумів наситити звучання психологізмом та ілюстративністю, архаїкою і сучасністю. Звучать ритми, сповнені історичної романтики, які передають відчуття табору та орди.

Музика настільки самодостатня, що після вистави хочеться прослухати її окремо. Але запису поки що нема. Композитор мріє про виставу в оперному театрі з «живим» оркестром і хором.

У народного артиста України лауреата премії імені Олександра Довженка теж був свій шлях до «Слова…». Пан Володимир ще 30 років тому озвучив радіовиставу в постановці Сергія Данченка і створив музику до анімаційного фільму на чолі з читцем Костянтином Степанковим.

Нині Володимир Губа працює над вокальним циклом на вірші бельгійських поетів «срібної доби», зокрема Метерлінка, в перекладі українського поета Дмитра Чистяка. Співробітник бельгійського посольства Жан де Ланнуа поділився враженням після вистави «Слово про похід Ігорів»: «На Заході твір не дуже відомий. Але навіть не розуміючи українського тексту, я відчув глибину виконання. Адже мова музики безбар’єрна».

Насамкінець. Після вистави нас повернули в сьогодення патріотичні пісні, під які збирали кошти на потреби АТО. Раїса Недашківська нагадує з подіуму: «Ми присвячуємо всі вистави Небесній Сотні». 

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»