2018-й оголошено Міжнародним роком культурної спадщини, до якої належать і нематеріальні її зразки. Про попередні підсумки роботи на цьому духовному напрямі читачам «Урядового кур’єра» розповідає начальник управління культури Сумської ОДА Олена МЕЛЬНИК.
— Олено Петрівно, Сумщина надзвичайно багата духовними та мистецькими традиціями, з-поміж яких чільне місце належить зразкам нематеріальної культурної спадщини. Будь ласка, розкажіть про них докладніше.
— Справді, в області неоціненні поклади такого багатства, притаманні лише сумському краю, і так ідентифікують його з-поміж інших.
Відразу можна назвати майже два десятки конкретних прикладів, і насамперед воістину легендарний кролевецький рушник, який давно став духовною візитівкою краю, символом української душі. Зона його побутування — сільські населені пункти Кролевецького району, міста Ніжин, Козелець, село Рихли Чернігівської області.
Кролевецьке перебірне ткацтво як об’єкт національного переліку нині претендує на внесення до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує активної його популяризації. Тож в області розгорнуто масштабну роботу, яка дає гарні результати.
Насамперед завдяки відділу культури Кролевецької РДА та його структурним підрозділам у 2011 році створено Музей кролевецького ткацтва, який слугує не тільки осередком збереження артефактів, а й майданчиком для зустрічей у форматі круглого столу, науково-практичних конференцій, семінарів і майстер-класів. Саме тут щорічно проходить Міжнародний літературно-мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники».
Кролевецьке перебірне ткацтво популяризуємо й за межами області. Лише останнім часом ткані рушники було представлено на VІІІ Міжнародному фестивалі фольклору «Берегиня» в Луцьку, Всеукраїнському фестивалі «Рушники мого краю» в селищі Андрушівка Житомирської області, Всеукраїнському експопроекті «Мистецькі жнива-2018» у Києві, в межах візиту творчої делегації до Польщі. Зазвичай презентації рушників супроводжуються майстер-класами визнаних майстринь Валентини Гецевич та Людмили Минтус.
Упродовж останніх років про кролевецьку перлину видрукувано буклети, розробки, методичні рекомендації, завдяки чому дедалі більше людей дізнаються і про рушники, і про наш край. Також подали матеріали для участі у проекті національного партнерства «Створення віртуального музею нематеріальної культурної спадщини України».
Нещодавно підготували до друку ґрунтовний подарунковий альбом, у якому зібрано всебічну інформацію, світлини, спомини — він стане настільною книгою для всіх шанувальників рушникової минувшини та сьогодення.
— Які ще зразки нематеріальної культурної спадщини має Сумщина і хто саме опікується їх збереженням і популяризацією?
— На сьогодні в обласному реєстрі багато таких зразків, і кожен по-своєму цінний і неповторний.
Зокрема, далеко за межами Сумщини відомі пісенні традиції горюнів села Линове Новослобідської об’єднаної територіальної громади, які поширені й у сусідньому селі Нова Слобода. Найстарший їх носій — 93-річна Лукерія Кошелєва, про яку, до речі, свого часу розповідав «Урядовий кур’єр».
Нині «Пєсні горюнов» представляє фольклорний колектив «Горюночка» Линовського сільського клубу, а переймає традицію молодше покоління — фольклорний колектив «Ярославна» Путивльського РБК під керівництвом Олени Черв’яцової.
Горюнську пісенну традицію було зафіксовано на грамплатівку ще 1980 року. Відтоді здійснено кілька відповідних експедицій: тут побували фахівці Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв та Малої академії наук України. За підсумками досліджень центр видав брошуру «Пісенне коло Лукерії Кошелєвої».
Надзвичайно цікаве явище — побутові пісні села Річки Білопільського району. Оскільки вони як жанр являють собою пізній прошарок пісенного фольклору, то цю традицію зафіксованю і в близьких регіонах. Тож локальні варіанти виконують місцеві старожили та учасники фольклорного колективу «Калина».
У червні цього року в межах проекту «Поліфонія» з перспективою внесення до міжнародного онлайн-архіву пісенної спадщини в селі відбувся сеанс фіксації цих творів.
А збереженням, вивченням, популяризацією таких зразків займається насамперед колектив обласного науково-методичного центру культури і мистецтв, хоч коло шанувальників і помічників у цій справі дуже широке і розмаїте.
— Чи є зразки, які можуть внести до обласного реєстру?
— Їх чимало, і всі вони перебувають на стадії вивчення та ідентифікації.
Наприклад, писанкарство села Уланове Глухівського району, що зберігає унікальну місцеву технологію створення великодніх писанок. Найстаршій із місцевих майстринь Мотроні Давиденко нині 92 роки, а наймолодшій Вірі Максимченко — 48. Уланівські писанкарки створюють писанки за давнім звичаєм, використовуючи саморобний писачок, природні й штучні барвники, наносять характерний рослинний орнамент.
Інший приклад — технологія сушіння фруктів у селі Куземин Грунської об’єднаної територіальної громади. Це збережений та переданий з покоління в покоління особливий спосіб приготування сухофруктів за допомогою спеціального пристрою — сушні. Місцеві жителі досі користуються ним для переробки фруктів.
Маємо ексклюзивну технологію випікання весільних короваїв і шишок у селищі Кириківка Великописарівського району. Збережена не лише рецептура і спосіб оздоблення традиційного обрядового хліба, а й давні вірування та знання, які застосовують під час приготування. Найстарший носій місцевої технології випікання — 81-річна Ніна Дорошенко, яка передала досвід молодшим коровайницям — Валентині Литвин та Парасковії Дихтяр.
Не можна не згадати Боромлянського лозоплетіння, адже з кінця ХІХ століття село Боромля — нині центр новоствореної ОТГ — було центром цього народного промислу. І нині тут працюють майстри Світлана Сумцова, Алла Савостян, Анатолій Степаненко, а в сусідньому селі Жигайлівка — Віктор Рябоконь, які виготовляють так звані ажурні кошики, окремі видимеблів.
Час і практика переконують, що нематеріальна культурна спадщина часто має вищу цінність, ніж якісь матеріальні зразки. На Сумщині цю істину не тільки пам’ятають, а й роблять усе, щоб вона знаходила конкретне втілення на практиці.
Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олена МЕЛЬНИК. Народилася в селі Привілля Глухівського району на Сумщині. Має дві вищі освіти. З 2010 року — начальник управління культури Сумської ОДА. Заслужений працівник культури України (2017).
Ми в Google+