Немає, мабуть, жодного українця, який би не знав або не чув про Григорія Сковороду. І не тільки тому, що його портрет зображено на 500-гривневій банкноті. З огляду на його соціальну, культурну значущість Верховна Рада України ухвалила постанову про відзначення на державному рівні його ювілею. Та чи не найбільше приурочених до його дня народження заходів відбувається на Полтавщині, де він 1722 року народився.

Чернець із європейською освітою

2022-й оголошено Роком Григорія Сковороди. До тематичних заходів долучилися заклади культури, освітяни, музейні та бібліотечні заклади. У листопаді в межах відзначення пам’ятної дати було проведено присвячені йому всеукраїнську конференцію серед учнів старших класів, студентів, викладачів мистецьких шкіл, коледжів, ліцеїв та вищих закладів освіти та культури й наукову конференцію «Сучасні рецепції світоглядно-ціннісних орієнтирів Григорія Сковороди», пройшла серія панельних дискусій.

Триває виставка «Григорій Савич Сковорода: слово і мистецтво» в Полтавському краєзнавчому музеї.

Як розповів «Урядовому кур’єру» Чорнухинський селищний голова Олександр Василенко, до пам’ятної ювілейної дати громаді вдалося завершити першу чергу капітального ремонту парку імені Григорія Сковороди, капітально відремонтувати галерею мистецтв. Планували цього року зробити капітальний ремонт приміщення та прилеглої території комунального закладу «Центр культури і дозвілля» та відреставрувати очеретяні дахи на батьківській садибі Сковороди, але реалізації цих планів завадила війна. Лохвицька громада провела благоустрій прилеглої території біля пам’ятника філософу. Святкові заходи у громаді відбудуться 3 грудня.

Понад місяць присвячена Григорієві Сковороді всеукраїнська виставка «Невловний птах» працює в Полтавському художньому музеї (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

22 листопада, в день народження Григорія Сковороди за старим стилем, у великій залі цього музею зібралося чимало його поціновувачів, щоб ознайомитися із творчістю знаних й менш відомих майстрів пензля і ще більше дізнатися про життєвий і творчий шлях свого кумира.

Український Сократ, мандрівна академія, людина-університет, філософ-містик, богослов, поет та педагог. Один із п’яти найвидатніших філософів світу за всю історію людства. Мислитель, ім’я якого стоїть поруч із Платоном, Конфуцієм, Лао Цзи, Діогеном. Так Сковороду охарактеризувала директор музею імені Миколи Ярошенка Ольга Курчакова.

Акцентувала на його блискучій освіті й різноманітних талантах, зокрема і на тому, що він вільно володів латиною, єврейською, грецькою, польською, німецькою, італійською, французькою мовами. Прекрасно грав на флейті, органі, сопілці, скрипці, гуслях, лірі та бандурі. Гарно співав. Не випадково Григорія ще юнаком відібрали з понад 300 претендентів до імператорської капели при дворі цариці Єлизавети, яка дуже швидко зробила його регентом, тобто керівником капели.

Пізніше завдяки музичним здібностям і вокальним даним Григорій Сковорода об’їздив у складі посольства від імператорського двору пів Європи. І міг би й далі жити в почестях і достатку до кінця своїх днів, але не спокусився на це тому, що завжди прагнув жити вільним птахом.

Актор на сцені життя

«Ніколи не мав сім’ї і власного дому. Постійно міняв місце проживання. Жив то в одних, то в інших знайомих. Усе його майно було завжди з ним: рукописи, книжки, за поясом — сопілка, в руках — палиця, на плечах — селянська свитка». 

Багатьох цікавить: чи був колись закоханий Григорій Сковорода? І чи була в нього нагода створити сім’ю?

Під час подорожей він не просто співав, грав на сопілці, а лікував, спілкувався з людьми, займався просвітництвом, і тому його з великою радістю воліли бачити у своїх домівках заможні особи. За легендою, одного разу, коли він лікував відставного майора, закохався в його доньку Олену. Так само й Олена закохалася у Сковороду. Начебто вони вже збиралися побратися. І коли стояли під вінцем і священик запитав у Сковороди: «Чи вільний твій вибір?», він замислився, розвернувся і втік. Визнав тим, що це не вільний його вибір.

Тривалий час не була навіть відома дата народження Григорія Сковороди. Тільки в одному з листів його друга й учня Михайла Ковалинського міститься розповідь про святкування дня народження, яке він не вважав святом. Казав, мовляв, коли людина народжується, то кричить і страждає. Тож чого цей день ми повинні святкувати?

Сковорода їв усього раз на добу, тільки після заходу сонця і тільки рослинну їжу. На сон відводив не більш як чотири години дорогоцінного часу щодоби. Проте ніколи не нарікав на долю, завжди був веселий, рухливий. Друзі і знайомі вважали, що він вічний, бо він ніколи не виявляв ознак хвороби чи втоми.

Подейкують, що коли йому було вже 72 роки, він пройшов 300 верст до будинку Михайла Ковалинського, щоб віддати йому рукописи.

Григорій Сковорода свідомо обрав для себе шлях мандрівника, щоб нести світові поезії божественних пісень, філософську мудрість і світлу мораль. Пристрасть його була жити в селянському середовищі. Він любив переходити із села в село, з хутора на хутір. Усюди його зустрічали і проводжали з любов’ю. В усіх він був своїм. Господар хати, до якої він заходив, придивлявся, чи не потрібно було щось полагодити, почистити, замінити в його одежі та взутті. Усе це відразу й робив. Жителі сіл і хуторів любили його як рідного, він віддавав їм усе, що мав. Не золото й срібло, а добрі поради, дружні докори за незгоду, неправду, нетверезість. Він втішався, що труд його мандрівного життя не був зовсім безплідним.

«Світ схожий до театру. Аби грати на сцені з успіхом чи похвалою, треба взяти собі належну роль. Актора хвалять не за те, що він грає шляхетного персонажа, а за те, що він грає вміло. Я довго думав про це. Вельми випробовуючи себе, пересвідчився, що на театрі світу не годен зіграти нічого іншого, крім ролі звичайної, простої, безтурботної і самотньої людини. Саме це я собі обрав. Та й буде з мене».

Чим нині, через 300 років після свого народження, цікавий для нас Сковорода? Самопізнанням, духовною незалежністю, самостійним мисленням, принциповістю, а ще він близький нам мотивацією навчатися, творити і просто бути собою.

Присутня на заході кандидат філософських наук керівник Полтавського відділення культурної асоціації «Новий Акрополь» Ірина Овчаренко зазначила, що Григорій Сковорода ставився до пошуку мудрості як до головної справи свого життя, і вважав, що це має стати головною справою кожної людини.

Він не намагався створити якусь цілісну філософську систему. Філософ — це людина, яка шукає мудрість. І Сковорода пройшов цей шлях. Але він пішов далі, став мудрецем. Він досяг тієї вершини, якої прагнув.

Завжди у пам’яті народній

Григорій Сковорода не тільки розмірковував про призначення людини, він багато працював. Павло Тичина так сказав про його творчу спадщину: «Великий наш філософ залишив по собі щедру спадщину. Обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого чисту та моральну».

Як підрахувала кандидат філологічних наук доцент кафедри українознавства, культури та документознавства Національного університету «Полтавська політехніка» імені Юрія Кондратюка Людмила Чередник, творчий доробок Григорія Сковороди, який дійшов до сучасника, становить збірка ліричних творів, поезій «Сад божественних пісень», що налічує 30 пісень, книжка «Байки харківські», 18 філософських трактатів, притч і сім перекладів. Це далеко не повний перелік того, що він написав. Як сказала Ірина Овчаренко, він не намагався видавати свої твори. Він жив в істині, а не говорив про неї.

Як трапилося так, що ці твори дійшли до нас і ми маємо змогу їх читати?

Хоч Григорій Сковорода і був самітником, говорив, що усамітнення йому подарувало небо, проте мав багато друзів. А головне — багато учнів. Усі вони з любов’ю зберігали його тексти, переписували, передавали один одному, і так ці тексти дійшли до нас. І нині є ті, хто наслідує спосіб життя Григорія Сковороди, сповідує його вчення. На виставці в музеї одним з таких сковородинознавців був кобзар Назар Божинський, який народився в Харкові, але корінням з Полтави.

Він розповів «Урядовому кур’єру», що змалечку жив то в Харкові, то в Полтаві. Щороку бував на могилі Григорія Сковороди. Не побував тільки цього року через війну.

«Він для мене багато в чому є зразком. На жаль, не можу досягти всього того, що він зробив. Так само відійти від світу, навчитися всього, що він умів. Тільки невеличку частину з того можу намагатися робити. Так само намагаюся грати на сопілці, бандурі. Пробував вивчити латину й давньогрецьку. Не виходить вести такий спосіб життя, який вів Сковорода, бо для цього потрібно мати дуже велику силу волі й духу.

Григорій Сковорода багато для кого є зразком. У кобзарів є такий розділ репертуару «Сковородинівські псалми». Кожен кобзар, полтавський і слобожанський, зазвичай знає хоч один-два з тих псалмів.

Сьогодні я грав «Ой, ти пташко жовтобоко» та «Всякому городу нрав і права». Існує кільканадцять варіантів виконання останнього. Я грав саме народний варіант, так як грають харківські кобзарі».

Вибагливу публіку на виставці того дня розважали чудовою грою на сопілках батько й дочка Олег та Софія Курінні. Композиції «Янголи, знижайтеся» та «Стоїть явір над горою» на слова Григорія Сковороди майстерно виконали учасники ансамблю «Експромт» Полтавської дитячої музичної школи №1 імені Платона Майбороди. Актор Полтавського народного театру на Павленках Віктор Чернявський блискуче прочитав байку Сковороди «Чиж та щиголь». Присутні переглянули документальний фільм про ювіляра, який створив творчий колектив аматорського «Театру Малафея».

Працювала тут і книжкова виставка на сковородинівську тематику «Непересічний. Знаковий. Сучасний», яку організувала Центральна бібліотека Полтавської міської територіальної громади.

Приурочені до ювілейної дати заходи на Полтавщині триватимуть до кінця року.