ВІЧНЕ 

Озоряні страшним сяйвом ранньої загибелі у нацистському таборі, вірші юної німецькомовної поетеси вражають силою художнього слова
 

У  чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ» вийшли двома мовами — німецькою і українською — поезії Зельми Меербаум-Айзінгер під назвою «Я тугою огорнута. Вірші єврейської дівчини до свого друга».

— Це не поетична збірка у звичному для нас сенсі, — розповідає упорядник видання, професор Чернівецького національного університету, літературознавець зі світовим ім’ям Петро Рихло, який виконав переклад українською. — Це повне зібрання творів, досить скромне за кількістю — 52 вірші. Але у своєму трагічному ореолі вони несуть скорботну печать долі автора. Ця нероздільність життєвого шляху і літературної творчості завжди бентежитиме наші серця унікальним поєднанням поетичної обдарованості та невідворотної фатальності долі, яка отримала в представлених поезіях своє найвище втілення і звершення.

Вихід

Зельма родом з бідної єврейської родини, що проживала на околиці Чернівців. Горе рано увійшло в її життя — дівчинці виповнилося два роки, коли помер батько. І все-таки зростала жвавою, веселою, випромінювала енергію молодості, що у призначений долею час зануртувала в її серці коханням — жагучим, але нещасливим. З того болю зродилися вірші. Перегодом вони увібрали в себе вселенський біль юної дівчини, ще навіть дитини, яка незбагненним чином відчувала неминучість світової катастрофи найстрашнішої війни й врешті зазирнула в крижані очі смерті, яка безжально знищувала її кохання, ненароджених дітей, її місто, її народ.

Нарешті Зельма Меербаум-Айзінгер знову в Чернівцях — тепер у своїх віршах. Фото Ольги КРАВЧУК

Я — темна ніч.
Одіння мої

М’якші, ніж білої

смерті покрови.

Я всі скорботи і всі жалі

Беру в свій чорний,
холодний човен.

Ці рядки з’явилися ще у відносно спокійному травні 1941-го. А влітку Зельма вже була в гетто. Перед самою депортацією в табори Трансністрії, звідки до рідного міста мало хто повернувся, вона встигла через знайомих передати Лейзеру Фіхману, тому, кого так пристрасно кохала, свій невеличкий дівочий альбом з присвяченими йому віршами. Написаний олівцем, з милим букетом квітів на обкладинці, він був усім її скарбом, урешті — свідченням її життя і свідком невимовних мук, через які судилося пройти.

Я хочу жити,
Хочу сміятись, дітей родити,

Хочу боротись,

творити, кохати.

Я хочу небо на руки

взяти,

Дихати вільно,

співати пісні.

Не хочу вмирати. Ні. Ні!

Холодного грудневого дня 1942 року Зельма померла у трансністрійському таборі від висипного тифу і голодного виснаження. Їй було вісімнадцять. Лейзер Фіхман, відбувши примусову працю у румунському трудовому батальйоні, загинув за рік до закінчення війни під час спроби виїхати до Палестини — невеличкий турецький пароплав з єврейськими втікачами затонув у Чорному морі, торпедований радянським підводним човном…

Проте альбом дивом зберігся. Фіхман не став брати його із собою, а довірив шкільним подругам Зельми. Після війни Рене Абрамович емігрувала з Чернівців до Ізраїлю, і альбом дов?гий час лежав замкненим у сейфі одного з ізраїльських банків, де вона працювала, аж поки не потрапив до рук професора Герша Сегала, їхнього колишнього класного наставника. У 1976 році він власним коштом видав поетичну збірку своєї трагічно загиблої учениці.

Вірші Зельми потрясли Німеччину. Зрозуміло, не лише у суто поетичному сенсі. Хоч усі критики найперше відзначали їх вражаючу силу, захоплювались начитаністю, літературною обізнаністю ще зовсім юної авторки (Зельма перекладала з ідиш, французької, румунської), зараховуючи її творчість до надбань усієї німецької поезії. Зельму Меербаум-Айзінгер назвали другою Анною Франк.

Це найстрашніше —
сліпо віддаватись

і бачити, що зайва ти.

Вже ні на що

не сподіватись,

Як дим у безвість

відійти.

Сімнадцятирічна дівчина поставила дату під цими рядками, останніми у її житті, — 23.12.1941, а потім червоним олівцем нашвидкуруч дописала: «Я не мала часу закінчити»…

Повернення

Нарешті Зельма знову в Чернівцях — у своїх віршах. Двомовна збірка її поезій, представлена видавництвом «Книги-ХХІ» за підтримки німецького Фонду «Замок Нойгарденберг», також має свою долю.

У 80-ті роки минулого століття вперше натрапила на вірші Зельми відома німецька актриса, президент Національної академії кіномистецтва Іріс Бербен: «Відтоді її поетичний голос, її трагічна доля постійно стоять у мене за плечима і вже ніколи не покинуть мене до кінця моїх днів. Рідко коли я зустрічалася у своєму житті з мовою такої безстрашної і трагічної незахищеності. Це так, мовби Зельма, пишучи свої поезії, передбачала і передчувала все, що станеться потім».

Минулої весни фрау Бербен провела два дні у Чернівцях — вклонилася будинку, де народилася і жила Зельма, пройшлася вуличками колишнього єврейського гетто, а потім у Єврейському домі читала її вірші. Загалом вони перекладені багатьма мовами світу, але українською донедавна були лише поодинокі зразки.

«Сьогодні цій сумній обставині покладено край, і я безмежно щаслива, що цей томик віршів, конгеніально перекладений професором Петром Рихлом, віднині також існує українською мовою. Усіх, хто візьме в руки цю поетичну збірку, супроводжуватиме моє бажання, аби почуття і думки Зельми, її життя і смерть назавжди залишилися в їхній немеркнучій і вдячній пам’яті», — написала Іріс Бербен у своїй передмові до книжки.

На жаль, вона не змогла приїхати на її презентацію. Звучали вірші Зельми. Мовою оригіналу читала гостя з Німеччини Ліза Гернзель, українською — Петро Рихло. Звучали написані на них пісні у запису відомих німецьких композиторів і виконавців.

Інтерес у світі до творчості Зельми Меербаум-Айзінгер стає дедалі більшим. У Німеччині та Ізраїлі збірка її поезій вже витримала понад півтора десятка видань. Надходження від них спрямовуються в іменний Фонд поетеси, що діє при університеті Тель-Авіва, а потім ідуть на підтримку єврейських студентів з незаможних родин. Засновано літературні премії її імені, які присуджують наймолодшим письменникам і поетам. На театральних підмостках демонструють вистави про життя і творчість Зельми, художники пишуть полотна за мотивами її віршів.

— Попри все Зельма писала не лише тужливі рядки, — зауважує Петро Рихло, завдяки якому широкому загалові повернуто імена забутих німецькомовних літераторів Буковини. — Деякі вірші наснажені мажорними настроями, відчуттям нестримної радості буття. Її образи переливаються усіма барвами веселки, вони запашні і духмяні. Їхня щирість, безпосередність, надзвичайно довірливий тон, висока емоційна напруга свідчать про те, що навіть на цій ранній стадії розвитку свого поетичного таланту Зельма Меербаум-Айзінгер була вже цілком сформованою поетесою зі своїм неповторним художнім світом…

Цей світ тепер буде часткою усіх нас.

Книга віршів Зельми Меербаум-Айзінгер відкриває довгоочікувану серію видань «Меридіан серця», присвячену чернівецьким майстрам поетичного слова. Другий том — листування Пауля Целана (Зельма, до речі, була кузиною цього всесвітньо знаного поета з Чернівців)— вже готується до друку.