Онук відомого німецького поета-комуніста і громадського й політичного діяча Гельмута Вейса, співробітник Центру досліджень Голокосту та релігійних меншин (м. Осло, Норвегія) Антон Вейс-Вендт і син поета Юрій приїхали до Києва, щоб представити в Музеї історії України виставку про трагічну долю предка, людини, яка активно підтримувала радянський комунізм і стала однією з мільйонів жертв радянської тоталітарної системи. Вейс утік із нацистської Німеччини до, як йому здавалося, «справедливого і прогресивного» СРСР, бо боявся опинитися в нацистському концтаборі. Але минуло небагато часу, як за доносом іншого міжнародного діяча з марксистсько-радянськими поглядами він опинився чи не у страшнішому місці.

Гельмут Вейс був одним з мільйонів людей, котрі повірили в комунізм. Він був радий отримати радянський паспорт. Однак незабаром усвідомив, що ідеальна держава робітників і селян виявилася репресивним тоталітарним режимом. Та було занадто пізно. У листопаді 1937 року Гельмута заарештували за обвинуваченням у контрреволюційній діяльності й засудили до 10 років примусової праці. Наступні 20 років він провів у ГУЛАГу — радянській системі таборів примусової праці спочатку як в’язень, а потім як «віч ний виселенець».

Скалічена радянським тоталітаризмом доля Гельмута Вейса змусила задуматися не одного відвідувача виставки. Фото Володимира ЗАЇКИ

Покарання Вейс відбував у КАРЛАГу — карагандинському відділенні сталінської системи нищення волі, здоров’я та життів інакодумців або просто потенційно (принаймні з точки зору режиму) нелояльних громадян. Цю трагічну історію розказано в подробицях завдяки оригінальним документам, які вдалося зібрати в державних та особистих архівах родини. На 17 стендах ідеться про те, як Гельмут виживав у жахливих умовах, як його розлучили з першою дружиною та як зустрів другу (вона також відбувала покарання — п’ять років за обвинуваченням в антирадянській пропаганді). Про народження сина, те, як непросто було виїхати за межі табору після звільнення навіть по закритті закладу.

КАРЛАГ розташовувався у степах Казахстану. Це був величезний комплекс, територія якого дорівнювала половині Бельгії. Мешканці КАРЛАГу працювали по 11—12 годин на важких роботах, попри спеку або 50-градусні морози, притаманні цій кліматичній зоні. Тож вижити Вейсу вдалося дивом, на відміну від мільйонів інших в’язнів ГУЛАГу. Того самого  ГУЛАГу, про який у сусідній Росії чути все тихіше і тихіше. ГУЛАГу, засновникові й одному з ідеологів якого Йосипові Сталіну стоять у Росії понад 70 пам’ятників. І їхнє число рік у рік збільшується. Зокрема, нещодавно росіяни встановили пам’ятники Сталіну та Леніну на так званій алеї Правителів у Москві.

За словами голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, символічно, що виставка відкрилася напередодні 100-річчя жовтневого перевороту, який ознаменував створення однієї з двох найжахливіших тоталітарних систем. А також у дні, коли відзначають 80 роковини великого терору, який забрав життя багатьох українців. В’ятрович зазначив, що хоч документи виставки лише частково стосуються України, назва її для нас знакова. Мільйони українців, які так само, як Вейс, пройшли жахи сталінських таборів і тюрем, лише заперечливо хитали головою у відповідь на прохання дітей та онуків розказати «про ті часи». Бо боялися підставити під удар рідних. Навіть коли система ослабла, а потім і впала, страх сковував вуста багатьох.

 

 

Але мовчати про злочини сталінізму, комунізму, радянського тоталітаризму не можна. Інакше вони повернуться, хай і з іншим обличчям.

Леонід ОЛЬШЕВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»