Те, що Миколаїв давно не півмільйонне місто, відомо багатьом. Бум народжуваності минув. Бум смертності триває. У цій ситуації міська влада мала б підтримувати молоді родини, допомагати їм, сприяти у поліпшенні житлових умов. Проте відмовок, щоб нічого не робити, не бракує. Мовляв, «обстановка в країні складна, увійдіть в нашу ситуацію, потерпіть».
Терплять, входять, розуміють. Але іноді коїться щось незрозуміле. Одним надають безкоштовне житло, другим (за статусом рівним) доводиться чекати роками. Йдеться про миколаївські сім’ї, які поповнилися трійнятами. У 2014-му перші новорічні трійнята народилися у Ганни та Андрія Мокряків. Ближче до травня того самого року (до дня перевиборів Миколаївського міського голови) в. о. міського голови Юрій Гранатуров вручив родині ключі від трикімнатної квартири. Факт був широко висвітлений, радісні обличчя сімейства і майбутнього міського голови красувалися на сторінках усіх газет. Тоді чиновник сказав: «Трикімнатна квартира їм потрібна і за законом, і по совісті».
Утім, ні «за законом, ні по совісті» квартири не дісталися іншим сім’ям, у яких народилася трійня, навіть четверо близнюків. Через день після народження першої в 2014 році трійні у пологовому будинку №1 троє малюків народилися у Вікторії Коробки. Дві дочки Кіра й Аріна та син Андрійко. Радість для сім’ї величезна. Та й клопотів не бракує. Турбот вистачає і старшому синові, 14-річному Іллі. Він любить малюків, але в нього проблеми зі здоров’ям, інвалідність через серцеве захворювання. Велика дружна сім’я хоче влаштовувати сімейні свята, просто радіти тому, що разом. Але — де саме? Квартири родина не має. Подружжя у законному шлюбі, мешкають поки що в квартирі мами Вікторії: дружина прописана у брата на 16 квадратних метрах, чоловік Сергій — в іншому місці. Наївна Вікторія, дізнавшись, що попереднім трійнятам місто дало квартиру, спробувала теж домогтися окремого житла. Та де там! Неодноразово писала листи до міськвиконкому, колишньому народному депутатові. Отримувала відповіді, ніби під копіювальний папір написані: мовляв, «будете забезпечені житлом згідно зі списком, за умови фінансування придбання житла». Або ж — «на даний момент вирішити вашу житлову проблему виконком Миколаївської міської ради можливості не має». Сім’я офіційно перебуває на квартирній черзі. Але готова й сама частково взяти участь у купівлі житла, якщо вже держава не може.
— Ми справді можемо дозволити собі варіант часткового кредитування, — каже Вікторія. — Нині прописані на 16 квадратних метрах у брата. Реально живемо у моєї мами. Вважаю таку ситуацію ненормальною. Окрема сім’я, тим паче немала, має жити в окремій квартирі, а не на голові у пенсіонерки. Я не прошу золотих гір. Просто хотілося б почути від влади, чи є хоч якийсь варіант одержання або придбання на нормальних кредитних умовах власного житла. Скоро вже два роки, як народилися малюки. За весь цей час ніхто із міських служб нами не цікавився. Я не кажу про якісь подарунки (звісно, було б приємно, але й цього не було), ніхто не поцікавився, в яких умовах ми живемо. Прикро, коли такий вибірковий підхід.
Вікторія Коробка звернулася до Регіонального управління фонду сприяння молодіжному житловому будівництву з проханням знайти варіант допомоги. З’ясувалося, що Держфонд сприяння молодіжному житловому будівництву встановив нову відсоткову ставку для пільгових молодіжних житлових кредитів власним коштом фонду — 11,6% річних. Це цілком влаштувало б родину Вікторії. Таке кредитування — одне з небагатьох доступних механізмів забезпечення житлом. На жаль, під цю програму родина Вікторії не підпадає: вік і мами, і тата старше 35 років.
Кіра, Аріна, Андрій, їхній старший брат Іллюша, мама Вікторія і тато Сергій все-таки сподіваються, що нова міська влада зверне увагу на проблему родини і посприяє отриманню окремого сімейного житла.
Ми в Google+