На початку цього року депутати Запорізької облради ухвалили Програму розвитку і функціонування української мови на 2016—2020 роки. На запитання, як вдалося досягти консенсусу щодо питання, яке постійно підігрівається недобросовісними політиками, один із її співавторів народний депутат України першого скликання Олександр Білоусенко починає відповідь здалеку. Передовсім зазначає, що в Запорізькій області з 2010 по 2014 рік стан вживання державної мови був катастрофічним.

Скажімо, в Запоріжжі під час всеукраїнського перепису населення 2001 року проживало понад 70% етнічних українців, з них визнали рідною українську — 58%. Водночас 65% тих містян, які рідною вважають російську, заявили, що вільно володіють українською (аналогічною була ситуація і в інших містах регіону). Однак вулиця на 85% розмовляє російською. Та хіба може бути інакше, коли, за словами Олександра Білоусенка, в Запоріжжі домінує інформаційне середовище, яке формують здебільшого російськомовні теле- й радіоканали, газети, реклама, вивіски, оголошення на транспорті, на зупинках, у лікарнях тощо — все це гальмує процеси відродження української мови, які ще вкрай слабкі. Тож про розвиток української мови в такому агресивному російськомовному середовищі говорити складно. Але з чогось починати треба. Бо мова — це інструмент побудови держави.

—  Олександре Федоровичу, чому область взялася за цю програму? Здавалося б, триває війна, й не до цього.Ініціатор Програми розвитку і функціонування української мови в Запорізькій області Олександр БІЛОУСЕНКО

— Річ у тім, що гіркий історичний досвід так нічого нас і не навчив. Хіба ми вже не наступили на мовні граблі в Криму, Донецьку та Луганську? Правда в тому, що це результат браку виваженої гуманітарної політики в цих регіонах. Керівництво держави помилково вважало, що державу можна збудувати без гуманітарної політики. Окуповані регіони — підтвердження допущених прорахунків. Та й нині це питання пущене на самоплив.

— Який вихід із цієї ситуації ви пропонуєте?

— Спершу наведу приклад. Ми, група народних депутатів різних скликань, запорізькі науковці, а також фахівці департаментів облдержадміністрації розробили й домоглися прийняття обласною радою Програми розвитку і функціонування української мови в Запорізькій області на 2016—2020 роки. Як наслідок, розроблено аналогічні програми для міст, а також районів області. Окремі розділи програми вже виконують. Зокрема сесії обласної ради, як і інших міст, проводять українською мовою. Голова облдержадміністрації К. Бриль, його заступники, Запорізький міський голова В. Буряк дедалі частіше спілкуються українською. Проте труднощі величезні.

Наприклад, у Запорізькому національному університеті, який очолює народний депутат України М.Фролов, українська мова звучить лише на лекціях, та й то не на всіх. У Запорізькому технічному і медичному університетах заняття, за незначним винятком, проводять російською. Сам факт підготовки іноземних студентів до навчання на базі російської мови свідчить, що в цих університетах і не планують переводити навчальний процес на державну мову. Мабуть, настав час нагадати керівникам цих навчальних закладів, що в інтересах держави потрібно змінити мову навчання студентів на українську.

— І все-таки в області почалися зміни на краще. А що порадите іншим?

— Гадаю, депутатам обласних та інших місцевих рад півдня й сходу країни потрібно розробити аналогічні програми для своїх регіонів. За зразок можна взяти нашу. Надаю її адресу в інтернеті (http://www.zor.gov.ua/content/).

Допомогу в цьому не тільки можуть, а й повинні надавати волонтери, особливо філологи, тобто ті свідомі українці, які, на відміну від деяких керівників, розуміють, що Китай німецькою мовою не збудуєш, так само, як не збудуємо Україну російською. Якщо залишити все так, як є, то ми знову збудуємо щось на кшталт Малоросійської губернії, про яку марять керівництво сусідньої країни та доморощені представники «руського міра».

Водночас члени Всеукраїнського товариства «Просвіта» повинні нарешті прокинутися від летаргічного сну й вимагати від обласних рад прийняття програм розвитку української мови у своїх областях. Підмогу тут можуть забезпечити не тільки вони, а й інші громадські організації державницького спрямування. У такий спосіб, якщо держава не здатна розробити і реалізувати гуманітарну, зокрема мовну, політику зверху, ми почнемо її формувати і реалізувати знизу. Можливо, для цього доведеться створити якусь всеукраїнську громадську організацію. Краще, зрозуміло, щоб цю функцію виконувала «Просвіта», яка наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років охоплювала кілька мільйонів громадян, що боролися за належний статус української мови і домоглися прийняття в 1989 році Верховною Радою Закону «Про мови в Українській РСР». Можливо, що для цього «Просвіті» доведеться реорганізуватися, інакше вона залишиться на узбіччі розвитку держави.

Що стосується мене особисто, то беруся допомагати в цьому питанні всім охочим. Адреса моєї електронної скриньки: bilousenko@yandex.ua

— А що робити із законом Ківалова — Колесніченка?

— Як відомо, Конституція України була ухвалена лише в середині 1996 року, а новий закон про мови незалежної України так і не з’явився. Цим скористалися комуністи і регіонали, які на всіх виборах паразитували на питанні двомовності, а потім протягли так званий закон Ківалова-Колесніченка, який підсилив роль російської мови. Як наслідок, в областях півдня і сходу країни розвиток і функціонування державної мови було заблоковано, їй було повернуто, як за радянських часів, статус другорядної. До чого це «підсилення» призвело, тепер добре бачимо.

Після спроб парламенту на початку 2014 року скасувати цей закон він перебуває у підвішеному стані. Задекларовані наміри Верховної ради VII скликання розробити новий проект закону «Про мови в Україні», як і багато інших обіцянок, перекочували до народних депутатів VIII скликання і досі не реалізовані. А в умовах анексії Криму, війни на Донбасі, невизначеності щодо часу повернення цих територій та наявності багатьох інших чинників, Верховна Рада, як на мій погляд, не скоро внесе на розгляд новий проект закону «Про мови в Україні».

Щодо закону Ківалова-Колесніченка, то його дію можуть нейтралізувати програми, такі як наша, ухвалені обласними радами в різних регіонах країни. Водночас обласні ради можуть скасувати раніше прийняті під тиском рішення щодо статусу російської мови.

Гадаю, і в змінах до Конституції України, і в новому законі «Про мови в Україні» в мовній політиці законодавцям потрібно чітко розвести два суспільних поля, в одному з яких вживання державної мови обов’язкове, а в другому — не регламентоване. Цей поділ має бути чітко визначеним. Водночас у новому законі потрібно передбачити чіткі санкції за недотримання мовного законодавства (як у Франції). Без санкцій такий закон буде лише папірцем.

Зіновій ПАРТИКО
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Олександр БІЛОУСЕНКО. Народився 1937 року в селі Успенівка на Запоріжжі. Закінчив Мелітопольський агротехнічний університет, Запорізький національний університет. Працював заступником, першим заступником голови Запорізького обласного виконавчого комітету (1981—1992). Очолював дирекції банків «Україна», «Аваль», «Ерст-банк», заслужений економіст України. Народний депутат України першого скликання, почесний доктор Запорізького національного університету.