Ті, хто хоч раз бачив вироби сумчанина Олександра Шарапова, не приховують захоплення і здивування. Бо те, що він виготовляє, не підпадає під жодне лекало, стандарт чи якусь усталеність. Неймовірна гра кольорів і тіней, фантастичне геометричне поєднання ліній і згинів, яскравий політ творчої уяви — все це переплітається у сережках, кулонах, брошках, шкатулках та інших виробах, які в умілих руках Майстра стають витворами мистецтва. А сьогодні Олександр ШАРАПОВ — гість «Урядового кур’єра».

— Олександре Ігоровичу, улюбленим мистецтвом ви займаєтеся більш як 40 років. А пригадайте, з чого все починалося. Можливо, у вашій родині хтось мав подібне хобі?

— Ні, такого захоплення в сім’ї ні в кого не було. Прадід Іван Михайлович Чельцов — професор-хімік, сподвижник Дмитра Менделєєва; дід Олександр Миколайович Шарапов — спеціаліст у галузі облаштування лісу, викладав у Бузулуцькому лісогосподарському технікумі. Другий дід Микола Федорович Ємельянов працював на залізниці. Батьки — інженери. Ніхто із них не займався якимось видом творчості, однак саме творче начало у сім’ї завжди було.

Із чого все почалося?  Сказати складно, якщо можливо. Але достеменно відомі кілька чинників, які вивели мене на цей шлях.

Найбільш ранній з них — надзвичайний вплив казок Павла Бажова. Хазяйка мідної гори, малахітова шкатулка, уральські самоцвіти — все це з уральського дитинства. Слово «малахіт» мене зачарувало і заворожило. Здавалося, що це не про камінь, а про якесь загадкове явище. Від нього мені неспокійно й досі.

Потім, коли сім’я переїжджала до Сум у зв’язку з новою роботою батьків в НДІ «Хіммаш» (пізніше ВНДІкомпресормаш), я три роки жив у бабусі в містечку Бузулук. Донька Івана Чельцова Людмила Іванівна Шарапова була палкою прихильницею книжок і мистецтва. Там я вперше почув слова «інкрустація», «інтарсія», «маркетрі», «паркетрі». Там, у бабусі, вперше побачив і шкатулки з інкрустаціями, розмаїття книжок.

Музеї, художники, інтер’єри, палаци, архітектура — вочевидь, це були перші зерна. А сприятливим ґрунтом для них виявилася любов до конструювання та дитячих саморобок, які заохочували батьки — тато з мамою створювали для цього відповідну атмосферу, даруючи мені конструктори, матеріали, інструменти, літературу. До того ж вони передплачували до десятка науково-популярних журналів, які були для мене настільною літературою. Важливо, що і батько був технологом, конструктором, винахідником.

Ще один істотний чинник: сестра Ольга, яка, працюючи у відділі мистецтв Сумської обласної універсальної наукової бібліотеки, вела «серед мене» наполегливу просвітницьку роботу. Цей затяжний процес накопичення та великий спільний сімейний потенціал приблизно до початку 1980-х років викристалізувався у відповідну творчість.

—  Ви автор унікальної технології інкрустації дерев’яних поверхонь бурштином. У чому її суть і як ви прийшли до неї?

— Усе почалося з бажання відійти від звичних традиційних форм у виготовленні корпусу виробу. Тоді йшлося про скриньку. Стандартний вибір обмежений: або прямокутна коробочка, або кругла, точена на токарному верстаті. Це мені швидко набридло, і я став шукати, експериментувати. Нині, у часи 3D-моделювання, це просто, а чотири десятиліття тому було інакше.

Мене цікавила можливість вільного формотворення на основі лекальних ліній і об’ємів, що плавно перетікають усією поверхнею корпусу. Тоді я працював на заводі, на дільниці автоматики, тож в обідню перерву займався дослідами. Ручний дитячий лобзик, двійко напилків, наждачний папір, ніж, стамеска. Тепер важко повірити, але в ті часи проблемою було купити пилки для лобзика, свердло потрібного діаметра, взагалі інструмент. У цеховій комірчині була навіть черга на плоскогубці для роботи. Матеріалом слугувала пакувальна дошка, береза, вільха, інколи червоне дерево.

Не швидко, але напрацював три варіанти формування корпусу виробу.  І тут зіткнувся із проблемою. З’ясувалося, що класична техніка інкрустації майже неприйнятна для хвилеподібних поверхонь. У ній усе побудовано на дуже тонкій ручній підгонці елементів декору і посадкових місць між собою. З огляду на різні властивості застосовуваних у наборі матеріалів, загальну кількість складових елементів декору це складне завдання навіть для плоскої поверхні. Тож треба було придумати, як надати техніці гнучкості.

Логіка підказала: потрібна певна проміжна пластична фаза, яка дасть змогу декорованому набору підлаштовуватися під потрібну форму декорованої поверхні, повторювати її згини. Пізніше проявилася ще одна несподівана властивість нової техніки.

Річ у тім, що класична інкрустація потребує носія — фільонки, стільниці, кришки шкатулки чи футляра, без чого вона не може існувати. А нова техніка за потреби чи відповідно до авторського задуму дає змогу інкрустованому декору самому стати елементом несучої конструкції корпусу і водночас працювати ще й на просвіт.

 Ось такі ексклюзивні вироби сумчанина Олександра Шарапова

 — Коли працюєте? Чекаєте на натхнення чи доводиться ставити процес на потік?

— Тривалий час вважав себе художником. Але поступово дійшов до точнішого поняття: розробник. Тобто спершу розробник, а вже потім художник. А творчість — завершальна, презентаційна частина загального процесу, одна зі складових. Натхнення, безперечно, важливе для мене на будь-якому етапі загального процесу і залежить від багатьох чинників — зовнішніх і внутрішніх. Але не буває його затяжних приливів, бо це відчуття занадто вразливе і тонке. Тож вдається чергувати творчі періоди, оздоблені натхненням, із часовими проміжками, коли домінують пошук, експеримент, основа яких — допитливість, азарт, змагання з матеріалом і технічним процесом, намагання переконати їх підкоритися, зробити так, як потрібно мені.

 Яка у вас майстерня і чим обладнана?

— Власної майстерні в мене нема і ніколи не було. На сьогодні це проблема. Дуже виручають і допомагають друзі, які мають столярне й паркетне виробництво. За потреби звертаюся до них. Брак майстерні дуже обмежує можливості, гальмує роботу. За останні 3—4 роки переформатував свою діяльність під нові напрями — авторські прикраси та біжутерія. Працюю вдома. І тут виручає моя універсальна техніка інкрустації, яка однаково придатна і для інкрустації меблів, і для виготовлення сережок, брошок, кулонів.

Жодного особливого обладнання у мене немає,  все звичайне: дриль, лобзик, бормашина, саморобний токарний верстат тощо.

 — Чи є у вас улюблені роботи? Наскільки легко відпускаєте їх, якщо хтось бажає придбати? 

— Колись намагався відокремити улюблені роботи, але прийшло розуміння, що така класифікація не годиться. Не виходить. Можна скласти перелік тих робіт, з якими довелося пововтузитися довше, ніж з іншими, або які вдалися максимально до задуму. Але є улюблена технологія, яка завжди зі мною. Це такий собі чарівний інструмент, що дає змогу виготовити і те, й інше, і третє, і щоразу нове, неповторне, і кінця-краю цьому немає.

Тож володіючи невичерпним джерелом, з роботами розлучаюся легко, із задоволенням. Бо знаю, що людям вони дарують радість. До того ж це приємний привілей художника — дарувати власні твори. Якби міг, усі свої роботи дарував би, хоч нині співвідношення приблизно 60 на 40 на користь подарованих.

 — Чи розвинена в Україні технологія, яку ви культивуєте?

— Ні, наскільки мені відомо, інкрустація в Україні як самостійна і власна декоративна технологія ніколи не розвивалася. Це доволі складний процес, що потребує цілого комплексу специфічних чинників і складових — технологічних, виробничих, економічних, ринкових, навчальних. Пошуки, експерименти, винахідницька діяльність завжди витратні з точки зору ресурсів, фінансів, часу. До того ж очікуваний результат не завжди буває швидким.

Саме тому, на жаль, у нас усе здебільшого вторинне — запозичене, скомпільоване, скопійоване: від дизайну меблів та інтер’єру до шурупа і клею — все чуже. Щоб щось мати власне, потрібно витратити час і кошти на пошуки, досліди, підготовку спеціалістів, виготовлення зразка, доопрацювання сирих рішень, вивчення і аналіз ринку та багато іншого. 

Щоб піти таким шляхом, власник виробництва сам повинен бути насамперед творчою людиною і розуміти, що ці вкладення — на далеку перспективу, на створення унікальних конкурентних переваг. На жаль, поки що це не про нас. Однак саме на стику різноманітних виробничих, технологічних, творчих процесів приховані величезні потенційні можливості для інтенсифікації й диверсифікації уже наявних виробництв. Але їх не видно, вони не проявляються, доки не спробуєш.

Чи багато таких, хто постійно в пошуку? Я, наприклад, не знаю столярних виробництв, які б шукали чи експериментували на напрямі дерево — скло — камінь. Чи студія Тіффані із власним пошуками у склі — дереві — камінні. Чи переробники бурштину: бурштин — камінь — дерево — скло.

Річ у тому, що саме декоративні технології дають змогу перевести виріб із категорії просто якісного товару (наприклад, комод, крісло, балясина чи вітражний світильник) у категорію предметів декоративно-прикладного мистецтва. І заробляти не переробкою вагонів лісу, а концентрацією творчої насиченості поверхні виробу. Так, є загальнодоступні декоративні технології і матеріали, фарби, лаки, позолота, сухозлітка, якими користуються всі хто забажає. Але йдеться про інше — розроблення власного неповторного способу, прийому, технології декорування і створення неповторного національного українського продукту, а не про постійне позичання і переробку закордонного під українське.

Судячи з роликів у ютубі, самородків-талантів в Україні багато. Ось тільки застосування своїм здібностям вони поки що не знаходять. Дуже хочеться вірити, що колись знайдуть.

Винахідник, конструктор, художник Олександр Шарапов

Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ШАРАПОВ. Народився 1958 року у Свердловську (Єкатеринбург). З 1967-го мешкає в Сумах. Навчався на будівельному факультеті  Харківського інституту інженерів залізничного транспорту. Понад 20 років працював слюсарем-електромонтажником на СМНВО ім. Фрунзе, потім столяром і різьбярем у приватних фірмах. Спеціалізується на дослідній та експериментальній діяльності у царині декоративно-прикладних і меблевих технологій. Автор запатентованої технології бурштинової інкрустації. Його роботи зберігаються у приватних колекціях шанувальників декоративно-прикладного мистецтва.