«У наш час влаштувати глобальний теракт не просто, а дуже просто. Не треба викрадати літаки і спрямовувати їх у хмарочоси. Не треба захоплювати заручників. Достатньо лише порушити енергопостачання у регіоні. І ви побачите, що відбуватиметься. Хоч краще такого не бачити… Холодного лютневого дня у всій Європі несподівано вимикається електрика — і життя буквально завмирає. А потім починається паніка. Адже люди абсолютно залежні від електроенергії. Усього на тиждень Європа повернеться в кам’яну добу».

Так на одному із сайтів проанонсовано роман «Блекаут» Марка Ельсберга, що став бестселером. Мені його порекомендував Олександр Светелік. «Дуже цікава книжка. Прочитайте. Твір художній, але дуже професійно написаний. Те, що там переконливо описує автор, в Україні може відбутися насправді будь-якої миті».

У романі до блекауту єдиної енергосистеми Європи призвели хакери-терористи, які використовували силовий пристрій, вбудований в електролічильник, незвичайний і дуже дієвий вірусний код. В Україні в подібний, але більш руйнівний хаос розбалансованості й некерованості електромереж можуть кинути усвідомлені дії… тих, хто останніми роками привів нашу енергетичну галузь до фінансової й технічної кризи.

— Олександре Дмитровичу, а може, ми перебільшуємо катастрофічність стану?

— Нині головна проблема в тому, що наша об’єднана енергосистема дуже нестійка. В енергетиків є таке правило: «мінус 1». Тобто ми повинні завжди мати на всяк випадок резерв найбільшого за потужністю генеруючого об’єкта. Якщо казати про генерацію — у нас це енергоблок-мільйонник атомної станції. Якщо несподівано відключився такий блок, ми тут же повинні увімкнути резервний такої самої потужності. Нині в нас резерв приблизно 400 мегават замість мільйона кіловат.

— І чим це загрожує?

— Блекаутом. Якщо у нас несподівано відключається (або ми вимушені терміново відключити) блок-мільйонник, залишаться без електроенергії цілі регіони, напрями, лінії, сотні підприємств.

Дійну корову вже треба годувати. Інакше недалеко до біди

У цьому році, розвивав думку Олександр Светелік, виповнюється сторіччя плану ГОЕЛРО. То був план будівництва електроенергетичного господарства країни рад. А нам нині потрібний конкретний план і конкретні рішення щодо переосмислення, перегляду, переорієнтації тієї ситуації, в якій опинилася наша найстратегічніша галузь. Які насамперед потрібні генеруючі потужності. Для яких пріоритетних галузей промисловості. Яке саме будівництво передовсім інвестуватиме і стимулюватиме держава, скільки завтра використовуватиме електроенергії наша економіка та населення. Нестримними темпами будуються СЕС, ВЕС. І все це робиться під прапором боротьби за довкілля. Але ж його стан нині навпаки, погіршується, бо наші ТЕС добиті дощенту, їх експлуатують здебільшого адміністративним шляхом. Бо електроенергія із ВДЕ, яка потрапляє в ОЕС, потребує постійного регулювання частоти й потужності, а цим займаються насамперед теплові електростанції. Щоб упоратися з таким навантаженням, багато енергоблоків працюють у режимі постійних зупинок та пусків, триває колосальне спалювання вугілля, газу та мазуту, експлуатаційні витрати зростають, а викиди збільшуються.

— Власникам теплової генерації треба, мабуть, більше вкладати коштів у реконструкцію, створення нових сучасніших та екологічно чистих енергоблоків.

— А хто вкладатиме інвестиції в те, що через рік-два вважатиметься не сучасним? Або якщо, наприклад, поновимо призупинений імпорт із Росії, не маючи паритетного експорту та зупиняючи власні енергоблоки. Нині, на жаль, ніхто не знає, куди йдемо, як завтра розвиватимемо нашу галузь, які пріоритети остаточно оберемо. Це передовсім.

А найістотніша причина, крім невизначеності майбутнього, що теж гальмує проведення реформ в енергетичній галузі, — це колосальна заборгованість споживачів електроенергії перед її виробниками, а також мільярдні борги підприємств паливо-енергетичного комплексу одне перед одним. Коло замикається.

По суті, енергетика опинилася якщо не в автономно-некерованому плаванні, то як мінімум вкотре на роздоріжжі. Нинішнє ручне управління тільки провокує чергову порцію адміністративних заходів. Якщо ж політика щодо галузі підміняється концентрацією фінансово-економічної влади, це тільки погіршує ситуацію.

— «Система законсервована великими апетитами наших олігархів». Такого висновку ще п’ять років тому дійшов Олександр Домбровський, колишній голова Вінницької облдержадміністрації, перший заступник голови галузевого комітету ВР минулого скликання. Він пояснив суть сказаного: «За 24 роки енергетична галузь не стала стрижнем економічного розвитку держави, а так і залишилася місцем заробляння величезних капіталів для більшості олігархів. Це дійна корова, з якої тягнули все що можна. Але ця корова вже не може давати багато молока. Її треба годувати, створювати інші умови для розвитку. Інакше недалеко до біди». Олександре Дмитровичу, чи краще годують останніми роками цю багатостраждальну корову? Чи розпочалися в галузі зміни, які вселяють надію?

— Я згоден з Олександром Домбровським. Адже ситуація стає дедалі складнішою і непередбачуваною. Про колосальні борги перед виробниками електроенергії я вже казав.

Ще одна з причин — скорочення виробництва. За січень-лютий на АЕС воно знизилося на 5,9%, на теплоелектростанціях генерація впала на 21,9%. На гідроелектростанціях та гідроакумулюючих падіння у виробництві спостерігалося на 21%. Зате розвиток альтернативної енергетики, яку стимулюють і далі зеленими тарифами, стрімко зростає. Головних власників СЕС та ВЕС, відомих олігархів, країна знає. Уже в цьому році, за прогнозами, частка електроенергії з відновлюваних джерел в Україні має сягнути 11%. А держава, між іншим, зобов’язалася викуповувати всю електроенергію із ВДЕ. За рахунок, як бачимо, обмеження потужностей передовсім державних АЕС. У березні, наприклад, фактично щоденно через балансові обмеження компанія «Енергоатом» недовиробляла 10—20 мільйонів кіловатгодин електроенергії.

Ось і маємо те, що маємо: загрозливий критичний дисбаланс на ринку електроенергії, який може призвести до системних відключень в об’єднаній енергосистемі країни.

Питання з питань — регулювання, акумуляція енергії із ВДЕ

— Якими бачите першочергові кроки нашої влади щодо виходу з цієї непростої ситуації?

— Насамперед треба терміново призначати нового міністра і пришвидшити формування команди справжніх професіоналів і патріотів. Чи підтримає вона перегляд енергетичної стратегії до 2035 року «на основі концепції зеленого переходу до 2050 року» (частку ВДЕ збільшити до 70%), яку пропонував попередній уряд, важко стверджувати. Але у будь-якому разі вже тепер треба невідкладно впроваджувати сучасні технології регулювання та акумуляції енергії альтернативної генерації. Інвестування в ці роботи слід стимулювати. Бо кількість СЕС, ВЕС збільшуватиметься. У всій Європі бачимо таку тенденцію.

— А що ви як фахівець з питань ядерної безпеки можете сказати про перспективність підсумків першого етапу досліджень НАЕК «Енергоатом» на енергоблоці ХАЕС у режимі добового регулювання потужності?

— Ці дуже цікаві дослідження проведено п’ять років тому на енергоблоці №2 Хмельницької АЕС. Звісно, за погодженням з Держатомрегулювання. Перший етап із 21 циклом завантаження/розвантаження (до 25%) протягом доби було успішно виконано у квітні-травні 2015 року. Як повідомляла пресслужба станції, під час досліджень не було зафіксовано порушень меж та умов безпечної експлуатації.

Компанія тоді розробила перелік заходів модернізації обладнання енергоблоку для вдосконалення його роботи в маневровому режимі. Наскільки мені відомо, Енергоатом планував провести у квітні цього року другий етап дослідження на ХАЕС з урахуванням досвіду атомної енергетики Франції, Бельгії та Нідерландів. Якщо підсумки досліджень щодо можливостей наших атомних станцій працювати і в режимі регулюючих потужностей будуть успішними та їх рекомендуватиме Держатомрегулювання, то це, звичайно, допоможе стабілізувати роботу ОЕС в умовах нової моделі ринку електроенергії.

— Олександре Дмитровичу, і пандемія коронавірусу, і карантин у зв’язку з нею, що зупинив роботу багатьох підприємств, зменшують споживання електроенергії. Вважають, що в Україні вже значний надлишок її виробництва. Тобто найактуальнішим стає питання збільшення нашого експорту електроенергії й за рахунок цього поліпшення фінансового стану генеруючих підприємств. Чи є в нас такі перспективи? І коли ми перекриємо повністю імпорт із Росії та Білорусі, яка форсує будівництво першого блоку своєї АЕС, незважаючи на заперечення, протести країн Балтії?

— Кілька тижнів тому експерти Європейської Бізнес Асоціації звернули увагу українців на певні явища, які відбуваються в нашій енергетичній галузі й потребують втручання влади. В одному з перших пунктів ідеться саме про згаданий імпорт: «Імпорт електроенергії із країн, які не є учасниками ENTSO-E, ставить під загрозу взяті на себе зобов’язання щодо інтеграції України в ENTSO-E (Європейська мережа системних операторів передачі електроенергії). Компанії—члени асоціації звертаються із проханням якнайшвидше призначити професійну кандидатуру міністра енергетики та захисту довкілля, здатного вивести галузь із небезпечної ситуації».

Така стурбованість наших європейських партнерів зрозуміла. Адже ми вже не перший рік відповідно готуємо нашу ОЕС до синхронізації з Європейською енергетичною системою. І тоді ж передбачається від’єднатися одночасно від енергосистем і Білорусі, і Росії. За планами, це 2023 рік. Наскільки все це буде реально, не беруся прогнозувати. Обсяг робіт колосальний, потребує чималих витрат. Через невелику паузу Олександр Дмитрович завершує пояснення висновком, який, певне, давно хотів висловити.

— Є таке нібито безневинне слово «популізм». Це коли говорять-говорять, обіцяють-обіцяють, а справи не рухаються. Коли міністрові галузі, а він — керівництву уряду доповідають, що все гаразд, жодних проблем. Але саме такий махровий популізм завдає колосальної шкоди нашій енергетиці. У мене таке відчуття, що в Україні діють значні сили, які працюють і не на галузь, і не на нашу країну. Багато з них (це я вже колись говорив) вельми успішно підживлюють власний бізнес і кишеню від енергомережі.

Станіслав ПРОКОПЧУК,
«Урядовий кур’єр»

Від редакції.  «Урядовий кур’єр» друкує третє за останні роки ґрунтовне дослідження про загрозливий стан в електроенергетичній галузі країни, який професійні аналітики вже називають передінфарктним. Попередні матеріали «Чи можливий блекаут в Україні?» (1 квітня 2015 р.), «Блекаут, що вже дихає в спину» (9 квітня 2020 р.). Наше видання готове надати місце і для іншої, альтернативної точки зору на проблеми, порушені в цьому інтерв’ю.

ДОСЬЄ «УК»

Олександр СВЕТЕЛІК.  Заслужений енергетик України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, один з найфаховіших і найавторитетніших спеціалістів з питань енергетичної та ядерної безпеки. Працював головою НКРЕ України, три рази був заступником міністра енерговугілля, шість років в апараті РНБО України, очолював підрозділи з питань енергетичної та ядерної безпеки. Довелося займатися новітніми технологіями та міждержавними перетинами у НЕК «Укренерго». У вересні 2015 року О. Светеліка обрано президентом Українського національного комітету CIGRE Міжнародної ради з великих електроенергетичних систем СІГРЕ в Україні.