На початку березня лідери так званої ДНР не без зловтіхи повідомили про чергові економічні «досягнення»: понад 40 підприємств донедавна української юрисдикції відтепер перейшли під так зване зовнішнє управління. Іншими словами, їх просто віджали і загарбали представники самопроголошеної республіки.

«Ми будемо перебудовувати виробничі процеси і орієнтувати їх на ринок Росії та інших країн», — самовпевнено підкреслили нові власники виробничих потужностей. А працівники цих підприємств і всі жителі тимчасово окупованих територій після почутого втратили будь-які ілюзії: настав початок кінця заводів і фабрик, які донедавна стабільно працювали.

За минулі три роки господарювання нової влади підприємства з потужних і перспективних, які до початку «руської весни» давали продукцію, робочі місця й заробіток місцевим жителям, навесні й улітку 2014 року враз виявилися приреченими.

Аби не відбулася акція протесту гірників, на площі Леніна у Донецьку влаштували спортивні змагання. Фото з сайту informat.com.ua

Кому потрібна продукція з «ДНР»

«Заяви про орієнтацію донбаських підприємств чи продукції на Росію знову підтвердили вражаючу некомпетентність і дрімучість вождів, — коментує ситуацію посадовець одного із привласнених металургійних заводів. — Це все одно, що сказати про наміри постачати вугілля і метал не росіянам, а марсіянам. Ефект буде той самий! А щодо інших споживачів, то раніше підприємства, будучи українським, понад 90% продукції відвантажували до різних країн Європи й Америки. А хто тепер захоче мати справу із невизнаною навіть Росією «ДНР»? Тому, на жаль, подальшу долю цих підприємств передбачити неважко: вони перетворяться на руїни, а недавні працівники поповнять лави безробітних і вимушених переселенців. Із втратою роботи й можливості забезпечувати родини їх уже майже нічого не тримає на цій депресивній території».

Складається враження, що лідери самопроголошеної республіки прилетіли з Марса, якщо й гадки не мають, що нестачу вугілля і металу Донбасу нітрохи не відчувають у Російській Федерації. Та й попередній досвід переконує, що перебірливих братів на підприємствах на тимчасово окупованій території досі цікавило тільки цінне обладнання. Тож до РФ вивезли із зупинених фабрик і заводів усе найцінніше, а нерозумним донеччанам залишили право порізати на брухт чи розібрати на будматеріали заводи і шахти, які ще недавно годували велику кількість людей.

Зрештою, сусіди не везуть вугілля і метал до себе у великих обсягах з об’єктивних причин. Незалежні експерти підтвердять: ситуація в економіці Росії загалом і на внутрішньому ринку металу останніми роками складається така, що пускати сюди продукцію Єнакіївського, Макіївського й Донецького металургійних заводів не тільки не вигідно, а й недоцільно. Та цього ніхто й не обіцяє. Те саме з донбаським вугіллям. Внаслідок загальної економічної кризи споживання вугілля в РФ стабільно зменшується, а ось видобуток у 2016 році навіть трохи збільшився — на 3%. Куди його подіти? За цих умов майже половину видобутого палива (понад 160 мільйонів тонн) продають за межі країни і тому навряд чи ризикнуть позбавити роботи й заробітку власних шахтарів, зробивши вибір на користь вугілля з «ДНР», яке вважається неконкурентоспроможним.

«Ніде правди діти, наше вугілля із суто природних причин через велику кількість шкідливих домішок має нижчу теплоту згорання, — підтверджує гірник із Макіївки. — І порівняння не на нашу користь не тільки з австралійським чи польським, а й з російським паливом. Тому за останні два-три роки майже все вугілля, підняте на-гора на території «ДНР», або використовували тут, або відвантажували в Україну. Заяви, що нашу продукцію чекають у Росії, — для телевізора».

Під скорочення потрапляють майже 20 тисяч металургів з націоналізованих підприємств, а також тисячі працівників з суміжних. Фото з сайту nova.bg

Горе обдуреним проросійською пропагандою

У Донецьку по-різному поставилися до націоналізації підприємств. Не обійшлося без емоційного схвалення типу «Давно пора!». Але ентузіазму різко поменшало після того, як керівники «республіки» пообіцяли подальшу роботу цих підприємств організувати завдяки співпраці з Росією. Однак донеччани вже мали нагоду переконатися, як допомогли росіяни запрацювати віджатому ще у 2014 році Донецькому електрометалургійному заводу. Його власниками в мирні часи були різноманітні російські структури. Ще тоді завод поклали і довго намагалися комусь збути. А коли владу захопила «ДНР», ДЕМЗ просто подарували новим господарям. Ті дуже енергійно почали його розвивати: порозвішували триколори і власні прапори, оголосили про введення тимчасової адміністрації, надали підприємству статус державного, перейменували в Юзівський металургійний завод. І… все.

«Нас переконували, що росіяни везтимуть сюди сировину, купуватимуть готову продукцію й завод запрацює вже наприкінці 2016 року, — розповідає донеччанин, який брав участь у ремонтних роботах у цехах давно порожнього ЮМЗ. — Потім у березні тут побували керівники так званого міністерства промисловості й запевнили: строки початку роботи переносять. Утім є великі сумніви, що завод працюватиме, бо стало відомо, що росіяни взагалі не мали і не мають наміру щось тут робити і віддали завод як непотріб».

Керівники компанії «Метінвест» зробили таку заяву: «ДНР» і «ЛНР» не визнають у жодній країні, з якими ми торгуємо. Націоналізація або перереєстрація в юрисдикції «ДНР»/«ЛНР» призведе до повного припинення експорту продукції. Крім того, компанія не зможе працювати надалі без кваліфікованого менеджменту й персоналу, який «Метінвест» буде змушений скоротити. Такі дії неминуче призведуть до зупинки підприємств і їх подальшого закриття». Недавні власники віджатих підприємств висловили впевненість, що крім важких економічних наслідків не забаряться й соціальні. Адже під скорочення потрапляють майже 20 тисяч металургів, а ще звільнень не вдасться уникнути й суміжним підприємствам енергетиків, машинобудівників, транспорту. Загалом представники саме тієї частини населення Донбасу, чиїм іменем прикриваються лідери «ДНР» і запевняють про його захист, знову стають найбільш потерпілими. Люди після націоналізації взагалі опиняються за межами правового поля і ризикують залишитися не тільки без роботи, а й без виплат у зв’язку з безробіттям, вони втрачають безперервний робочий стаж, отримають інші соціальні проблеми.

«Нас довго лякали бендерівцями і нацистами із західної України, але домашні керманичі та їхні російські радники виявилися значно страшнішими! — обурюється житель Єнакієвого. — Після так званої націоналізації, яку вони називають великою перемогою, у споконвіку робітничому місті сталося те, чого не пам’ятають навіть старожили: зупинився наш годувальник Єнакіївський металургійний завод! Усі запевнення від керівників «ДНР» відкрити підприємство і зберегти трудовий колектив ніхто всерйоз не сприймає. Ми вже бачили, як вони угробили наші місцеві шахти! Бо їм потрібні не вугілля й метал, а безробітні й напівголодні гірники і металурги, яких легше перетворити на гарматне м’ясо!»

Такий крик душі нині майже одностайно висловлюють інші жителі тимчасово окупованих територій, які потерпають внаслідок націоналізації. Люди на власному гіркому досвіді ще раз пізнали суть політики самопроголошеного жахіття, цинічно названого «народною республікою». І горе настало для народу, якого три роки тому затуркали проросійською пропагандою, пообіцявши золоті гори під крилом двоголового орла на триколорі.

Люди почали розуміти: щось будувати чи розвивати на Донбасі лідери «ДНР» не будуть навіть не тому, що не вміють і не хочуть цього робити, а тому, що їх не для того поставили тут керувати. Їхнє головне завдання — зруйнувати у колись потужному промисловому регіоні якомога більше підприємств, перетворити все на руїни і змусити знедолених людей ще дужче ненавидіти Україну, Європу чи США і воювати з ними. Що ж, не перевелися досі й такі, які у всіх бідах готові звинувачувати кого завгодно, але не себе і керівних служок Кремля. Та їх значно менше. А більша частина людей нині дедалі частіше (і поки що приховано) адресує свій гнів, розпач і обурення за конкретною адресою: керівникам «ДНР» і російським «кураторам». І потворна націоналізація тільки збільшила їхню кількість.

А ТИМ ЧАСОМ

Протестна акція не відбулася 

Анонсована у соціальних мережах на 19 квітня масова акція протесту шахтарів у центрі Донецька не відбулася. Гірники тутешніх шахт, залишившись без роботи й заробітку, мали намір звернути увагу керівників самопроголошеної «ДНР» на економічні й соціальні проблеми, яких істотно побільшало після так званої націоналізації вугільних та інших підприємств Донбасу. До участі в мітингу запрошували всіх жителів краю, які опинилися на межі виживання. Однак керівники «республіки» зіграли на випередження: вже вранці на площі Леніна, де мали зібратися незадоволені люди, несподівано і без попередження організували молодіжні народні гуляння. Тут оперативно встановили майданчики для охочих пограти у баскетбол, волейбол та хокей з м’ячем, шахові столи для бліц-турнірів, намети з іншими розвагами для школярів і студентів. Цей фарс безробітні гірники спостерігали з банерів: «Слава шахтарській праці!»

Частина учасників зірваної акції протесту пройшла до новоствореного профільного міністерства, щоб почути роз’яснення про подальші перспективи роботи й заробітку. Як відомо, ситуація на місцевих вугільних підприємствах катастрофічна. Призупинили роботу копальні «Щегловська-Глибока» і «Комунарська» шахтоуправління «Донбас», гірників відправили у неоплачувані відпустки, а зарплату вони востаннє отримували ще в лютому. Тільки за січень оплатили роботу на великій шахті імені Засядька, де змушені припинити вуглевидобуток, оскільки склади вже заповнені нереалізованим паливом. 17 квітня зупинила роботу шахта імені Скочинського, бо тут також забиті вугіллям склади. Понад 2 тисячі робітників пішли у відпустки, отримавши 50% заробітку за березень. Трохи раніше призупинили роботу копальні «Північна» та «Ясиновка-Глибока» об’єднання «Макіїввугілля», гірники яких також не мають роботи і змоги утримувати родини.