Королева пера. Так її називають. Галина Дмитрівна в українській журналістиці вже майже 55 років — активна, діяльна, енергійна й талановита. Вона заслужена журналістка України, нагороджена  орденом Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів, а також церковними — Великомучениці Варвари та Св. Георгія Переможця. Перо її не просто гостре, воно виковує слово багате, пристрасне й полум’яне, добре й щире і головне — завжди правдиве. 

У назві двотомника авторка ставить знак питання, на яке нема остаточної відповіді. Фото автора

Робить те, що любить

До журналістики Галина Садовська мусила прийти через біологію, яку не дуже любила як шкільний предмет. Однак працювати пішла в редакцію тодішньої збаразької районної газети «Колгоспне життя». П’ять років тут пізнавала журналістські премудрості, набувала досвіду, відточувала манеру письма й подачі матеріалів. Потім стала власним кореспондентом обласної газети «Вільне життя», згодом переїхала в обласний центр і працювала в цій редакції. З роками здобула диплом журналістки. Для неї важливо, щоб журналіст був яскравою особистістю, сповідував життєві та професійні засади. 

Майже пів століття Галина Садовська нерозлучна з «Вільним життям». Стільки кореспонденцій, нарисів, інтерв’ю тут надрукувала, що не злічити. Та й чи головне це? Розповідає, що все своє життя робить те, що любить, і це для неї велике щастя. 

Смак журналістики Галина Садовська відчула вже за часів відновлення державної незалежності. Її слово стало крицевим, журналістка твердо захищає позиції українства. Довела, що газетні публікації можуть жити не один день, а десятиліттями. Тисячі її матеріалів отримали друге життя, тепер уже в книжках.

Перше таке видання у співавторстві з колегою Владою Собуцькою вийшло у світ 2007 року. Їхні «Два пера — одна любов» розповіли про життя Тернопільського драмтеатру ім. Т. Шевченка. Спонукала взятися за таку книжку сумна подія — надто рано й несподівано обірвалося життя художнього керівника цього театру Михайла Форгеля. Видання розійшлося Україною. Від його продажу перерахували кілька тисяч гривень на спорудження на могилі Михайла Форгеля пам’ятника. 

Натхнена успішним прийняттям читачами книжки «Два пера — одна любов», Галина Садовська через рік видала «Тернопільські зустрічі». Про її важливість наведу лише одну цитату. «Подивляю вашу дуже цікаву — і вдалу — спробу представити історію в такий оригінальний спосіб — через зустрічі. Уважні читачі, між ними і я, будуть вам дуже вдячні не стільки за репортажі, як за рефлексії», —  так відгукнувся на вихід цієї книжки тодішній патріарх-предстоятель УГКЦ Любомир Гузар. І Галина Садовська у співавторстві із журналісткою Владою Собуцькою взялася за підготовку ще однієї книжки «Краяни», яка друком вийшла 2009 року.

Будить сумління

Після трьох книжок за власними матеріалами, опублікованими у пресі, Галина Садовська гадала, що побачить видання світ до її ювілею 2013 року. Та почалися буремні події у країні. Біль її душі й досі виливається в газетних матеріалах. Днями Галина отримала у тернопільському видавництві «Богдан» перші примірники свого двокнижжя «Де твій берег, Україно?» Видання присвятила 30-річчю відновлення незалежності України. І зібрала за цей період майже 600 власних публіцистичних статей. 

Двотомник складається  з десяти розділів. «І вибухнув Майдан», «Час великих сподівань і розчарувань», «Незалежність на мінному полі», «Як вижити тобі, рідна мово?», «Історія та постаті» — з цих назв лише після кількох розділів читачеві зрозуміло, що болить, чим невгасно палає душа та перо Галини Садовської. Як пише сама авторка, ця книжка дуже важлива для неї, бо питання політики, історії, духовності, релігії впродовж років були її основним творчим хлібом, забирали багато часу, уваги та сил. Але тепер читачі різного віку можуть простежити, як і чим жила Україна ці три десятиріччя, які події вивищували чи засмучували серця українців. 

У назві двотомника «Де твій берег, Україно?» авторка ставить знак питання, на яке нема остаточної відповіді. Двокнижжя Галини Садовської «Де твій берег, Україно?», як пише в короткому передслові заслужений журналіст Михайло Ониськів, не фотографування пережитого, а осмислення його, заглиблення у причиново-наслідкові зв’язки. Упевнений, видання знайде щирий відгук у читачів. Воно стане у пригоді історикам, іншим читачам правдивим баченням тридцятирічного шляху відновлення та розбудови української державності.