Його могила — на центральному кладовищі в рідному Білопіллі. На пам’ятнику викарбувано дати життя: 24.07.1979 — 13.08.2014. Тобто доля відвела йому лише 35 років. Ще б жити й жити, радіти сонцю і небу, синочку і дружині, батькам, сестрі, родичам, друзям, військовим побратимам. Але не судилося. 

Гарячої серпневої ночі після жорстоких кривавих боїв поблизу кургану Савур-Могила на Донбасі майор, начальник розвідки відділення артилерії 30 Новоград-Волинської бригади Сергій Гордієнко загинув смертю хоробрих, прикриваючи вихід з оточення бойових побратимів. На жаль, і тепер залишаються невідомими деталі смерті героя, адже його тіло знайшли лише 3 вересня представники місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Поодинокі спомини свідків смертельного бою не в змозі повністю відтворити картину тієї літньої ночі — в ніч з 13 на 14 серпня бійці намагалися вирватися з оточення бойовиків, і багато їх поклали голови в донецькому степу. 

А 8 вересня 2014-го Білопілля проводжало в останню дорогу земляка.

Знайте, яким він хлопцем був

Сергійко народився в подружжя Миколи Олексійовича та Валентини Іванівни Гордієнків. Ріс жвавим, допитливим, а ще чемним і вихованим. Як пригадує старша сестра Оксана, із братом ніколи не виникало жодних проблем. Якщо і траплялося якесь дріб’язкове непорозуміння, то його всі разом швидко згладжували і забували.  

Навчаючись у Білопільській ЗОШ №2, тяжів до точних наук, техніки, читав, любив майструвати. А ще мріяв стати професійним військовим. Оскільки пора становлення припала на славнозвісні 1990-ті, коли про армію говорили як про щось третьорядне і віддалене, спершу вирішив здобути вищу військову освіту в Сумському військовому інституті артилерії.

Викладачі й курсанти тих років кажуть, що Сергій був чи не найбільш дисциплінованим і відповідальним: жодних самоволок, пропусків занять тощо. Чітке дотримання курсантської дисципліни, ретельне навчання, опрацювання навичок на полігонах. Він усвідомлював, що артилеристів не випадково називають богами війни і до відповідальної служби треба бути максимально готовим.

По закінченні інституту молодший офіцер за направленням поїхав до однієї з військових частин на Житомирщині, де спершу командував взводом, згодом ротою, йому присвоїли звання майора. Ладилося і на роботі, і в особистому житті. Одружився із землячкою Мариною, з якою разом навчався у школі, невдовзі народився син Єгор. Незважаючи на службову зайнятість, знаходив час для сімейних екскурсійних поїздок — здебільшого до Житомира, Рівного, інших недалеких міст і місць. 

У квітні 2014-го 30 окрема механізована частина Новоград-Волинської бригади, в якій служив Сергій, передислокувалася на прикриття кримського напрямку поблизу Чонгара, а згодом Арабатської стрілки. Як начальник розвідки відділення артилерійського штабу бригади Сергій Гордієнко з підлеглими виконував велетенський обсяг роботи. Ще тоді офіцер передбачав, що події розгортатимуться за негативним сценарієм і йому разом із побратимами доведеться ставати на захист України зі зброєю в руках. Так і сталося.

6 серпня очолюваний майором Сергієм Гордієнком підрозділ прибув у зону проведення АТО. І відразу ж бої. Оскільки ворожа артилерія постійно била по українських позиціях, роль артилерійської розвідки значно посилилася. Висота Савур-Могила мала важливе стратегічне значення, адже давала змогу контролювати значну навколишню територію насамперед Шахтарського району Донецької області. Це розуміли і українські війська, і бойовики. Тож саме там і зійшлися у смертельному герці. Артилеристи-розвідники коригували вогонь українських бійців, виявляли ворожі точки, чим завдавали значних втрат ворогові.

Потрапивши у вороже оточення, Сергій з підлеглими намагався вирватися з кільця, але… Єдине, що зміг, допоміг частині бойових побратимів дістатися до своїх.

Усе минає, окрім пам’яті 

Відтоді щороку 13 серпня в Білопіллі згадують Сергія Гордієнка, приходять з квітами на його могилу. Так було і минулого літа. У Білопільській публічній бібліотеці ім. О. Олеся з нагоди сьомих роковин загибелі земляка провели годину мужності «Віддав життя за Україну», під час якої відвідувачі закладу вшанували його пам’ять хвилиною мовчання, поклали квіти до пам’ятної плити меморіалу «Алея Слави Героям АТО», ознайомилися з архівними документами, світлинами.

Рідній школі героя, як і одній з вулиць у Білопіллі, відтепер присвоєно його ім’я, на приміщенні навчального закладу встановлено меморіальну дошку, посмертно Сергія Гордієнка удостоєно ордена Богдана Хмельницького III  ступеня, присвоєно звання підполковника.

Зусиллями колективу бібліотеки підготовлено і видрукувано бібліографічну пам’ятку «Герої не вмирають», де вміщено розповіді про 14 земляків-білопільців, полеглих на сході України. Серед них і про Сергія Гордієнка, який завжди залишатиметься у вдячній пам’яті земляків. Його могила — на центральному кладовищі в рідному Білопіллі. На пам’ятнику викарбувано дати життя: 24.07.1979 — 13.08.2014. Тобто доля відвела йому лише 35 років. Ще б жити й жити, радіти сонцю і небу, синочку і дружині, батькам, сестрі, родичам, друзям, військовим побратимам. Але не судилося. 

Гарячої серпневої ночі після жорстоких кривавих боїв поблизу кургану Савур-Могила на Донбасі майор, начальник розвідки відділення артилерії 30 Новоград-Волинської бригади Сергій Гордієнко загинув смертю хоробрих, прикриваючи вихід з оточення бойових побратимів. На жаль, і тепер залишаються невідомими деталі смерті героя, адже його тіло знайшли лише 3 вересня представники місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Поодинокі спомини свідків смертельного бою не в змозі повністю відтворити картину тієї літньої ночі — в ніч з 13 на 14 серпня бійці намагалися вирватися з оточення бойовиків, і багато їх поклали голови в донецькому степу. 

А 8 вересня 2014-го Білопілля проводжало в останню дорогу земляка.

Знайте, яким він хлопцем був

Сергійко народився в подружжя Миколи Олексійовича та Валентини Іванівни Гордієнків. Ріс жвавим, допитливим, а ще чемним і вихованим. Як пригадує старша сестра Оксана, із братом ніколи не виникало жодних проблем. Якщо і траплялося якесь дріб’язкове непорозуміння, то його всі разом швидко згладжували і забували.  

Навчаючись у Білопільській ЗОШ №2, тяжів до точних наук, техніки, читав, любив майструвати. А ще мріяв стати професійним військовим. Оскільки пора становлення припала на славнозвісні 1990-ті, коли про армію говорили як про щось третьорядне і віддалене, спершу вирішив здобути вищу військову освіту в Сумському військовому інституті артилерії.

Викладачі й курсанти тих років кажуть, що Сергій був чи не найбільш дисциплінованим і відповідальним: жодних самоволок, пропусків занять тощо. Чітке дотримання курсантської дисципліни, ретельне навчання, опрацювання навичок на полігонах. Він усвідомлював, що артилеристів не випадково називають богами війни і до відповідальної служби треба бути максимально готовим.

По закінченні інституту молодший офіцер за направленням поїхав до однієї з військових частин на Житомирщині, де спершу командував взводом, згодом ротою, йому присвоїли звання майора. Ладилося і на роботі, і в особистому житті. Одружився із землячкою Мариною, з якою разом навчався у школі, невдовзі народився син Єгор. Незважаючи на службову зайнятість, знаходив час для сімейних екскурсійних поїздок — здебільшого до Житомира, Рівного, інших недалеких міст і місць. 

У квітні 2014-го 30 окрема механізована частина Новоград-Волинської бригади, в якій служив Сергій, передислокувалася на прикриття кримського напрямку поблизу Чонгара, а згодом Арабатської стрілки. Як начальник розвідки відділення артилерійського штабу бригади Сергій Гордієнко з підлеглими виконував велетенський обсяг роботи. Ще тоді офіцер передбачав, що події розгортатимуться за негативним сценарієм і йому разом із побратимами доведеться ставати на захист України зі зброєю в руках. Так і сталося.

6 серпня очолюваний майором Сергієм Гордієнком підрозділ прибув у зону проведення АТО. І відразу ж бої. Оскільки ворожа артилерія постійно била по українських позиціях, роль артилерійської розвідки значно посилилася. Висота Савур-Могила мала важливе стратегічне значення, адже давала змогу контролювати значну навколишню територію насамперед Шахтарського району Донецької області. Це розуміли і українські війська, і бойовики. Тож саме там і зійшлися у смертельному герці. Артилеристи-розвідники коригували вогонь українських бійців, виявляли ворожі точки, чим завдавали значних втрат ворогові.

Потрапивши у вороже оточення, Сергій з підлеглими намагався вирватися з кільця, але… Єдине, що зміг, допоміг частині бойових побратимів дістатися до своїх.

Усе минає, окрім пам’яті 

Відтоді щороку 13 серпня в Білопіллі згадують Сергія Гордієнка, приходять з квітами на його могилу. Так було і минулого літа. У Білопільській публічній бібліотеці ім. О. Олеся з нагоди сьомих роковин загибелі земляка провели годину мужності «Віддав життя за Україну», під час якої відвідувачі закладу вшанували його пам’ять хвилиною мовчання, поклали квіти до пам’ятної плити меморіалу «Алея Слави Героям АТО», ознайомилися з архівними документами, світлинами.

Рідній школі героя, як і одній з вулиць у Білопіллі, відтепер присвоєно його ім’я, на приміщенні навчального закладу встановлено меморіальну дошку, посмертно Сергія Гордієнка удостоєно ордена Богдана Хмельницького III  ступеня, присвоєно звання підполковника.

Зусиллями колективу бібліотеки підготовлено і видрукувано бібліографічну пам’ятку «Герої не вмирають», де вміщено розповіді про 14 земляків-білопільців, полеглих на сході України. Серед них і про Сергія Гордієнка, який завжди залишатиметься у вдячній пам’яті земляків.