Донеччанину Олександрові Жильцову і його сім’ї випала унікальна нагода жити в Мукачеві в будинку, де минуло дитинство Адальберта Ерделі — найвідомішого художника краю за Карпатами, одного із засновників відомої в Європі Закарпатської школи живопису.

Олена Селезньова — харків’янка, вже пів року живе в Ужгороді. Цих людей об’єднує не лише те, що через війну вони вимушено зірвалися зі своїх місць і переїхали на захід країни, а й те, що беруть найактивнішу участь у культурному фронті на Закарпатті. Про них розповідь кореспондента «УК».

У будинку великого майстра

Сім’ї Жильцових двічі довелося втікати від війни. Спочатку 2014 року, коли з Донецька переїхали до Києва. Ще раз — після початку збройної агресії росії проти України, коли перебралися до Мукачева. Вийшло так, що, вирушивши вісім років тому з найдальшого сходу України, опинилися на найдальшому її заході.

Шість років тому уряд сусідньої Угорщини взявся реалізовувати на Закарпатті програму «Угорський дім», яка має сприяти збереженню традиційних цінностей цієї етнічної меншини в культурі. Однією зі складових стала реконструкція обійстя, в якому жила родина Ерделі. Улітку цього року після завершення робіт в одному з помешкань влаштовано меморіальну кімнату з особистими речами художника.

У подальші плани «Угорського дому» втрутилася війна. І частину будинку віддано сім’ї художника з Донецька. Олександрові Жильцову неймовірно пощастило: працює в тій самій кімнаті, де колись жив і творив маестро Адальберт Ерделі.

Жильцов створює картини у новій для себе техніці — кульковою ручкою. До війни малював олійними фарбами. Бо життя, каже, було кольоровим. Тепер увійшов в іншу смугу — чорнобілу. Після того що сталося півроку тому, багато що змінилося у свідомості й житті. Це відобразилося на графіці пана Олександра.

«Малюю чорною ручкою, а колір використовую лише для того, щоб внести певні акценти, –– розповідає. — За допомогою чорного кольору краще можу висловити думки. Він внутрішньо мобілізує, тому й не можу назвати його трагічним. Це як на війні, де немає напівтонів, а лише чорне й біле».

Олександр Жильцов бере участь у всіх важливих акціях, які проводять закарпатські художники, — пленерах, виставках. Разом з ними виставляв на продаж свої твори для допомоги ЗСУ. Тепер реалізовує проєкт з умовною назвою «О22». Її навіяла вулиця Ерделі і номер будинку, в якому мешкає. Це буде його розповідь про Мукачево, яким бачить це місто і себе в ньому.

За майже пів року перебування на Закарпатті каже, що почав відчувати цей край ізсередини. Стверджує, що досі ніде не бачив такої щирості, відкритості у спілкуванні.

А у вихідні — творчість

Через десять днів після початку війни Ужгород прийняв переселенку з Харкова Олену Селезньову та її доньку Анастасію.

«Оселились на квартирі в добрих людей і сплачуємо лише за комунальні послуги, — розповідає Олена. — Але життя не стоїть на місці, і треба було чимось займатися. Побачила оголошення, що потрібні волонтери в Червоний Хрест, — і одразу туди. Мене взяли. Спочатку працювала за дякую, а потім, коли з волонтерів сформували окрему робочу групу, перевели на оплату. Невелику, та на життя вистачає. Донька теж готується до праці, але їй ще не час: недавно перенесла операцію».

Працюючи в Закарпатській обласній організації Товариства Червоного Хреста України, Олена Селезньова формує продуктові, іноді гігієнічні набори для внутрішньо переміщених осіб.

Окремо розкажемо про вихідні пані Олени. У неї тоді творча програма. Якось, гуляючи з донькою доріжками Закарпатського музею народної архітектури та побуту, зазнайомилася з жінками, які влаштовують тут майстеркласи з народних ремесел. Розговорилися. Пані Олена за фахом економіст, фахівець у галузі сільського господарства, але має давнє хобі — виготовляє лялькимотанки. Щойно співрозмовці дізналися про це, запропонували долучитися до них. Директор музею Василь Коцан теж заохотив: «Приходьте, будете не гостею, а господинею».

Уже місяць у суботу й неділю Олена Селезньова ділиться секретами виготовлення ляльок, які несуть дух українського народу. Щаслива, що може бути корисною, навчаючи молодих цього прадавнього мистецтва. А ще — що знайшла серед майстринь щирих подруг.

Олена Сигетій виготовляє ляльки, маючи власний закарпатський стиль. А Наталія Шандор — авторка тонких прикрас, які виготовляє із природних матеріалів –—каменю, глини, шерсті.

«Не лише в роботі, а й у творчості минають мої дні тут, — розповідала Олена Селезньова. — Росла на Полтавщині, і цей край, рідня допомогли дізнатися про давні звичаї, пізнати різні ремесла. Закарпатці — люди люб’язні, толерантні, неодмінно відгукуються на щирість, бо й самі такі. Тут шанують, бережуть народні традиції. Усе це нас зближує, додає віри в добре майбутнє нашого народу».

Виставка ляльокмотанок, яка проходить у закарпатському музеї цими  днями, вмістила твори з усієї України. На поличці осібно в експозиції — лялечки ужгородської харків’янки Олени Селезньової.