Скоро мине сім років відтоді, як у селі Теребля на Закарпатті виріс комплекс будівель для переселенців із Солотвина. Обидва населені пункти — у Тячівському районі, на відстані з півсотні кілометрів один від одного. Територію під житловими будинками солекопів оголошено зоною техногенного лиха, і земля під ними може провалитися будь-якої миті.

Парадокс, але заплановане на 2014 рік переселення із Солотвина в Тереблю не відбулося досі. «Урядовий кур’єр» про проблеми кварталу для переселенців писав уже двічі: вперше — напередодні готовності будівництва («Останній штурм у Тереблі», 27 вересня 2013 р.), вдруге — на початку його деградації («Чому не відбулося велике переселення?», 20 травня 2017).

Нині місцева влада зіштовхнулася з величезною проблемою — руйнуванням і розграбуванням зведеного під ключ житлового комплексу. Чому її досі не вдається розв’язати і чи є вихід із становища, вивчав кореспондент «УК».

Зведений для переселенців житловий квартал розкрадають, він руйнується без охорони. Фото автора

Житло під ключ руйнується

Масив із багатоквартирних будинків і приватних котеджів, який одразу ж назвали Солотвинським кварталом, охоплює 25 гектарів. На них у восьми багатоквартирних будинках 116 квартир, 17 індивідуальних житлових будинків садибної забудови. Для кожної сім’ї — бойлер, електроплита і духова шафа для приготування їжі, конвектори для індивідувального опалення. У кухнях і ванних кімнатах — крани, електрообладнання, лічильники тощо.

Щоб можна було господарювати на присадибних ділянках, підрядник завіз 12 тисяч кубометрів родючого ґрунту. На все це витрачено близько півтораста мільйонів гривень (за тодішнім курсом — майже 20 мільйонів доларів США).

Авторові цих рядків довелося бачити ще в 2013-му чудові оселі — з усім начинням, під’їзними дорогами, гаражами, альтанками й металевими огорожами довкола присадибних ділянок.

На тлі того, що сталося через кілька років, колишня краса нині жалюгідна, а в дощ вигляд кварталу навіває сум. Зарослі бадиллям і кущами території, шматки вінілового сайдингу сповзли зі стін і валяються на землі. З розстикованих подекуди водостічних труб струменями ллється вода. Металева покрівля альтанок покривлена, наче її хтось хотів відірвати її, та не вдалося.

Найбільші розчарування чекали, коли став заглядати крізь вікна незаселених будинків. Багато з них відчинені, а там, усередині, нічого. У кухнях не те щоб побутових приладів, навісних шаф, тумб для приготування їжі, мийок, конвекторів, навіть кранів не залишилося. Чимало квартир позбулися міжкімнатних дверей, а в декотрих, зняті з петель, вони, либонь, уже чекали на крадіїв.

Такий вигляд це має зовні. А як усередині? Двері в під’їзди зачинені.

Згадалося, що два роки тому ситуація була далеко не такою критичною і безперспективною.

Взяти на баланс не можемо

Що перешкоджає Тереблянській сільській раді підтримувати тут порядок, цікавлюся в сільського голови Руслана Янчія.

— Не можемо взяти цей квартал на свій баланс, оскільки там багато розграбовано та зруйновано, прибудинкові території і тротуари заростають, — відповідав Руслан Миколайович. — Потрібні великі капіталовкладення, яких нині час сільська рада зробити не може. У нас була умова: створити комунальне підприємство і забезпечити хоч двох людей у штаті, які б там прибирали. Адже люди, які там живуть, того робити не хочуть. Нині, попри все, взяти на баланс не можемо, оскільки для цього потрібні великі кошти.

Відповідно до цільового призначення, у цьому кварталі мають право жити лише солотвинці. Вони переселятися сюди не хочуть. Там вигоріли всі насоси, тож власними силами купуємо їх для того, аби школа й дитсадок мали воду.

— А як із каналізацією? — запитую.

— Каналізація є, але немає відстійника. Станом на 2017 рік потрібно було 1,7 мільйона для облаштування самих відстійників (намулових майданчиків. — Авт.). Поки що там є маленькі антисептики, тобто стоки потрапляють у грунт, забруднюючи поверхневі води.

Єдиний плюс цього кварталу, за словами сільського голови, — навчально— виховний комплекс. «Його від нас ніхто не забере. Чи там є власник майна, чи його немає, але в кожному разі загальноосвітня школа і дитсадок залишаться для тереблянців».

Із сільським головою важко не погодитися, якщо оглянути школу й дитсадок. Тут навчають і виховують майже 350 дітей із двох сусідніх сіл. Із сімей солотвинців до школи ходять лише двоє, в садочок — одна дитина.

Заклади укомплектовано найсучаснішим обладнанням, є спортивний і актовий зали. Завдяки цим новобудовам вдалося виселити зі старезних і непридатних приміщень, зведених майже століття тому, загальноосвітню школу. Тепер новозбудована сяюча школа може стати опорною для кількох населених пунктів довкола.

Доки грім не вдарить?

Окрім кількох сімей, солотвинці так і не переїхали в Тереблю. Пояснюють тим, що, мовляв, їм на новому місці нічого робити, адже зв’язки, можливості займатися малим бізнесом — у Солотвині. Там зосереджено курорт із лікувальними властивостями ропи солоних озер. У Тереблі нічого цього немає, тож переїздити, кажуть, немає сенсу.

Звичайно, замовникові будівництва, яким свого часу виступило міністерство з надзвичайних ситуацій, потрібно було краще вивчити настрої людей. Але сталося так, як сталося.

Жителі Соловина перебувають у зоні техногенної катастрофи, в очікуванні чергового можливого лиха. Їм рано чи пізно доведеться відселятися. Провалля над затопленими шахтами в селищі солекопів розповзаються дедалі більше, й кінця-краю тому не видно, тож є привід замислитися. На що розраховують, відмовляючись від житла в Тереблі, невідомо. Але ж недарма кажуть: доки грім не вдарить...

Винних не знайшли, документів не повернули

Наша розповідь буде неповною, якщо не згадаємо події шестирічної давності. Тоді представники обласного управління внутрішніх справ, мотивуючи відкриттям кримінальної справи через начебто фінансові порушення, допущені під час будівництва Солотвинського кварталу, вилучили в райдержадміністрації всю його будівельну документацію. Без цих документів не можна підписати акта приймання-передачі матеріальних цінностей. Тому житловий комплекс залишається без господаря і жодної охорони. Це прискорило деградацію — майже повне розкрадання побутових приладів, псування й доведення до жалюгідного стану елементів інфраструктури.

У публікації дворічної давності «УК» уже йшлося про бездіяльність правоохоронних органів щодо збереження цілісного майнового комплексу в Тереблі. На той матеріал редакція не отримала відповіді ні від керівництва райвідділу, ні від обласного управління Національної поліції в Закарпатській області. Тож те, що відбувається нині з цим комплексом, інакше, ніж замаскованим сприянням правопорушникам у їхньому розкраданні та доведенні Солотвинського кварталу до руйнації, назвати важко.

Розслідування кримінальної справи не видається надто складним, адже всі будівельні документи є, виконавці робіт відомі, результати очевидні. Тож можливо, розслідування ведуть суто формально або зовсім не ведуть. Третя ймовірність — розслідування навмисно блокують, щоб сховати кінці у воду.

ПРЯМА МОВА

Михайло ПОЛАЖИНЕЦЬ,
в.о. голови Тячівської райдержадміністрації:

— Щоб використовувати житловий комплекс у Тереблі за призначенням, правоохоронні органи повинні повернути всі документи. Із цього треба починати і вже потім визначатися зі статусом кварталу. Якщо солотвинці остаточно відмовляться переїжджати, то можна подумати, кому це житло передати.

Один з варіантів — Кабінет Міністрів і Верховна Рада ухвалюють рішення про зміну його цільового призначення. У такому разі житло замість переселенців із Солотвина можна передати прибулим з Донбасу. Можна подумати про поселення в це житло відповідно до черги малозабезпечених або тих, хто гостро його потребує.

Звертаюся до правоохоронних органів: якщо забрали документи, то або доведіть справу до судового рішення, яке поставить крапку в питанні правих і винуватих, або поверніть документи без усіляких правових наслідків. Це дасть змогу запобігти руйнації Солотвинського кварталу.

Очевидна бездіяльність правоохоронної системи, яка порушила кримінальну справу не інакше як для галочки. Це основна перепона для того, щоб квартал передати на баланс котрогось з органів влади, він отримав господаря, який за ним доглядатиме.