У селищі Петриківка на Дніпропетровщині, мабуть, нема  родини, де б не володіли народним розписом. А в області немає школи або гуртка малювання, де б не викладали петриківку, яка давно вже стала візитівкою  всієї України. І ось наш петриківський розпис офіційно став надбанням та гордістю всього людства. Питання вирішувалося на восьмій сесії  Комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що відбувалася в Баку з 2 по 7 грудня.

Декоративно-орнаментальне малярство «Петриківський розпис» сформувалося на зламі ХІХ—ХХ ст. у селі Петриківка. Село (нині  районний центр), за однією версією, отримало ім’я від козака Петрика. За іншою — від останнього кошового війська Запорозького Петра Калнишевського, який спонукав переїхати сюди жителів із козацького поселення Курилівка. Здавна у петриківських хатах на стінах розквітали мальви, червоніла калина, співали дивні птахи, приманюючи до хати щастя. 

Народні візерунки приманюють до хати щастя

Дівчат петриківських вчили не тільки смачні страви варити, килими ткати, вишивати, а й малювати. Дівчину, яка все це робила вправно, називали чепурушкою.

На початку минулого століття завдяки видатному історику, етнографу Дмитру Яворницькому петриківський розпис із сільської хати пішов у світ. Місцеві умільці почали виробляти ексклюзивну красу на замовлення Дніпропетровського краєзнавчого музею, який очолював тоді Дмитро Іванович. А у 1936 році  місцевий учитель Олександр Статива  організував у Петриківці школу декоративного розпису. В ній викладала знаменита художниця Тетяна Пата, одна із засновниць петриківського мистецтва. Сьогодні у Петриківці діє районна дитяча художня школа її імені.

У 1980-ті роки петриківські сувеніри виробляла фабрика «Дружба». Її продукцію постачали у двадцять країн світу. Попит був настільки великий, що його не встигали задовольняти. На жаль, сьогодні фабрики немає, її майно розпаювали у 1990-ті. Натомість в нових економічних умовах вижив Центр народного мистецтва «Петриківка», створений у 1991 році під керівництвом заслуженого майстра народної творчості України Андрія Пікуша. Це перше підприємство в Україні, де народні майстри з найманих працівників перетворилися на співвласників. Колектив об’єднує близько 40 народних умільців. 

Серед найвидатніших народних майстрів Петриківського розпису художниці Тетяна Пата, Ганна Павленко, Надія Білокінь, Оришка Пилипенко. Їхню справу продовжили Марфа Тимченко, Федір Панко, Василь Соколенко, Ганна Самарська, Зоя Кудіш, а потім — подружжя Пікушів та Зінчуків, Наталка Рибак, Володимир Падун, Олена Васильєва, Валентина Панко, Людмила Брижа та інші.

Пан або пропав

До успіху в Азербайджані Петриківка наполегливо йшла понад рік.  Так, сюди приїздили дипломатичні представники понад 20 країн, діячі культури та мистецтва, координатор проектів ОБСЄ в Україні. Впродовж цього  року відбулася низка виставок у різних країнах світу.

У Баку делегація з Дніпропетровщини, до  якої входили народні майстри та представники територіальної громади, везла багато  виробів, розписаних петриківкою.   Але за правилами ЮНЕСКО влаштовувати покази і виставки до винесення рішення про присвоєння статусу не можна.

А його отримання спочатку було під великим питанням. У разі відмови подавати документи можна лише через чотири роки.

Як розповів голова Дніпропетровської облради, керівник дніпропетровської делегації, член національної комісії ЮНЕСКО Євген Удод, ніхто не заперечував, що Петриківський розпис достойний високого статусу, але виникали суто технічні питання, зокрема і пов’язані з розбіжностями у термінах. «І маючи на руках негативний висновок, я провів низку зустрічей з фахівцями, експертами  країн — членів комітету, — розповідає Євген Григорович.

— Переломним моментом стала і поява в Баку делегації з Петриківки, адже для представників ЮНЕСКО ключовою є роль громади. У Баку ми дуже ризикували. Ситуація була — пан або пропав».

Українська делегація не прислухалася до порад деяких бувалих номінантів забрати документи на доопрацювання і повторити спробу наступного року. Як наслідок, Петриківський розпис активно підтримали представники 14 країн з 24, лише чотири проголосували проти, решта утрималися.

Петриківський розпис першим від України офіційно визнано всесвітньою нематеріальною культурною спадщиною. Фото автора

Почувалися як олімпійські чемпіони

Народна майстриня Людмила Брижа розповіла «УК»: «Під час голосування ми стояли в залі і тремтіли,  мало не плакали: чуємо, кажуть, що начебто у нас неправильно заповнено анкету тощо. Тим більше, що напередодні представниця однієї з пострадянських країн нам говорила: «Не переживайте, якщо статусу не отримаєте з першого разу. Ми он кілька років  подаємо…» Оголосили Україну. За дві хвилини співробітник Міністерства закордонних справ мав розказати, що таке наш розпис. І ось молоточок, як у судді, стукнув, і всі зааплодували. Представники різних країн почали нас вітати. Була така ейфорія, сльози радості».

А наступного дня виставка декоративних виробів «Петриківка» засяяла сонячними і теплими барвами у всій своїй красі і  викликала фурор. На майстер-класи народних художників вишикувалися черги. За словами організаторів міжнародного форуму в Баку, такого аншлагу більше не було ні  в кого.

А ЩО ДАЛІ?

Що придбав Петриківський розпис після внесення до списку ЮНЕСКО? За словами Євгена Удода, це важлива іміджева подія для області і України. Адже визнання ЮНЕСКО — це своєрідний знак якості для туристів зі всього світу. «Для нас  подія вкрай важлива з точки зору залучення інвестицій, розвитку інфраструктури, а також створення нових робочих місць, — наголосив голова облради. — Можливість для розвитку Петриківського розпису потрібно надати громаді Петриківки, саме вона є власником права на цей бренд, носієм цієї спадщини. Отже останнє слово завжди залишиться за громадою. Ми, в свою чергу, готові надати допомогу».

У планах — 2014 року провести щорічний фестиваль «Петриківський дивоцвіт» у статусі міжнародного.  Дніпропетровщина наразі розглядає й інші свої можливості щодо висування на розгляд ЮНЕСКО. А також готова поділитися досвідом з тими громадами в Україні, які готові пройти цей шлях.