Натовп під триколорами, що біснувався біля приміщення Донецької облдержадміністрації, враз збуджено загув ще дужче і трохи розступився. Крізь нього впевнено рухалися троє здорованів у балаклавах та з автоматами, які вели чоловіка зі зв’язаними за спиною руками й мішком на голові. Бранця швидко заштовхали в багажник автомобіля, і той рвонув із місця в напрямку вулиці Університетської…
Ось так навесні 2014 року носії «руского міра» брутально, безкарно і дещо показово захоплювали посеред білого дня не тільки приміщення органів влади й правоохоронців, а й людей, яких підозрювали в проукраїнських настроях. Саме тоді й з’явилася серйозна проблема полонених і заручників, відшукати і визволити яких намагалися родичі, знайомі чи колеги. А невдовзі ситуація переповнених підвалів приміщення міського управління СБУ повторилася у Слов’янську, захопленому російськими диверсантами на чолі з Ігорем Гіркіним-Стрєлковим. Зі спогадів про ті трагічні дні й розпочалася розмова з головою громадської організації «Група «Патріот» (центр визволення заручників) Олегом КОТЕНКОМ.
Ми розповідали людям правду
— Пане Олеже, пригадайте, будь ласка, найперші кроки, які робили для звільнення земляків у Донецьку, Слов’янську й інших тимчасово окупованих населених пунктах нашого краю.
— Правду кажучи, спершу я взагалі не планував займатися обміном військовополонених чи цивільних заручників. А походження назви нашої групи, що з’явилося влітку 2014-го, бере початок із Революції гідності у столиці, де я очолював одну із сотень і мав позивний «Патріот». Після Євромайдану повернувся у свій рідний Слов’янськ як радник Секретаря РНБО Андрія Парубія і вів серед земляків роботу: оскільки на Донеччині свідомо розповсюджували нісенітниці про події на Майдані, ми організовували «круглі столи» і намагалися розповісти людям правду. Такі зустрічі проводили також у Донецьку, де відкрито дискутували з лідерами майбутньої «республіки» Губарєвим та Пушиліним. А в день жорстокого побиття проукраїнського мітингу в центрі Донецька 13 березня мене вже розшукували сепаратисти, звинувачуючи в організації зібрання патріотично налаштованих людей. Через це у квітні довелося залишити Слов’янськ незадовго до захоплення міста проросійськими незаконними збройними формуваннями. А коли почалася окупація, мої фотографії із написами «фашист», «правосек» тощо розвішали в місті на стовпах, парканах, барикадах. У захопленому приміщенні Слов’янської міської ради «визволителі» кидали дротики у три вивішені тут фотографії-мішені…
— Якщо це вже не таємниця, як вам вдавалося отримувати інформацію про події в окупованому місті й людей, які з різних причин потрапляти «на підвал»?
— Разом зі спільниками ми організували у Слов’янську потужне підпілля. Інформація, яка оперативно надходила від наших джерел, була точною на 99,9%. Приміром, великим успіхом вважаю те, що вдалося прилаштувати нашу людину у близьке оточення росіянина Гіркіна-Стрєлкова, і вона зуміла навіть роздобути нам телефонний номер «головнокомандувача». Втім, ми добре розуміли рівень маніакальної підозрілості російських силових структур, до яких причетні загарбники, і тому вчасно витягли нашого агента звідти. Отож ми вже тоді ретельно збирали інформацію про військовополонених, цивільних заручників чи журналістів, які потрапили до катівень у підвалах окупованого міста, і сприяли їхньому звільненню. Але коли Слов’янськ визволили, я вже думав, що більше не займатимуся цією справою (звільненням заручників. — Авт.). Та, виявилося, вона тільки розпочиналася на інших тимчасово окупованих територіях Донеччини.
Невдовзі до мене звернувся один із родичів двох українських військових, сліди яких загубилися десь під Маринівкою чи Степанівкою Шахтарського району, і попрохав допомогти їх розшукати. Непогано володіючи ситуацією, дійшов висновку, що діяти доведеться через зв’язки з представниками місцевого злочинного світу. Адже чимало карних елементів пристали до проросійських незаконних збройних формувань і, маючи досвід і стаж у тюрмах, відразу стали польовими командирами. Згодом справді вдалося вийти на таких військових «паханів» і отримати підтвердження: так, вони утримують цих двох молодих людей. Але як їх витягти з неволі? Під час переговорів із командирами бойовиків вдалося домовитися: хлопців віддадуть матерям, якщо ті особисто приїдуть по них. Звичайно, був великий ризик відправляти жінок по той бік лінії розмежування, але він себе виправдав. Щоправда, двох матерів там ще добу протримали у невизначеності, проте синів віддали. І коли вони вже повернулися додому, я збагнув: визволяти наших людей доведеться ще не раз і не два.
— Хто був серед ваших перших помічників, із яких влітку 2014 року сформувалася «Група «Патріот»?
— Коли стало відомо, що я займаюся звільненням з полону наших людей, звідусіль почали звертатися по допомогу. Стало очевидно, що самотужки тільки зафіксувати, хто, де, коли і за яких обставин потрапив до рук бойовиків, не вдасться. Помічники мені були потрібні і з іншої причини: я людина емоційна, тому під час перемовин із протилежною стороною іноді не стримуюся. Та й вони слів не добирають, бо я для них ворог, як і вони для мене. Оскільки дипломат із мене нікудишній, почав добирати для переговорів більш стриманих людей. І такі помічники невдовзі з’явилися: Слава Гришаєв з Одеси й Олег Хорошев із Дніпра: вони взялися за перемовини відповідно в Луганську і Донецьку. Таких людей ставало дедалі більше — серед них були й ті, кого ми звільнили. Наприклад, Микола Золотаренко єдиний, хто заходив по той бік лінії розмежування — до Донецька. Бо нам нерідко ставили такі умови: мовляв, не віддамо вам людину, поки самі до нас не приїдете. Тобто зустрічалися не на нейтральній території між двома блокпостами, а їхали в сам, даруйте, барліг бойовиків… Разом із нами в обмінах брала участь відома співачка Оксана Білозір, яка зі співробітниками СБУ виїжджала на нульові блокпости.
Коли заявляти про затримання?
— А коли і як вирішили об’єднати зусилля всіх, хто працює для звільнення українських військовополонених і заручників?
— Спершу ми діяли як волонтерська організація, але потім усе змінилося, оскільки наші супротивники почали відмовлятися вести перемовини тільки з волонтерами. Зрештою, це зрозуміло, адже по той бік лінії розмежування всі питання обміну військовополонених взяла під свій контроль ФСБ Росії, а нам дуже часто було важко обійтися без сприяння СБУ. Наприкінці 2015-го було створено Об’єднаний центр із координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, заручників та встановлення місцезнаходження безвісти зниклих у районі проведення антитерористичної операції (координаційний центр), а до співпраці запросили всіх, хто займається обміном полонених людей. Найбільші організації серед них — наша «Група «Патріот» і «Офіцерський корпус» Володимира Рубана. І саме «патріоти» вже 2014-го першими склали списки наших полонених, а до 2015-го визволили понад 200 людей. Серед них були й бійці добровольчих батальйонів «Азов», «Донбас» та інших, яких люто ненавиділи бойовики і прагнули розстріляти.
— Недавно в Мінську озвучили офіційну цифру — 137 осіб, які нині перебувають у полоні на тимчасово окупованій території Донбасу. Це відповідає дійсності?
— Насправді це крапля в морі, бо існують певні нюанси у складанні списку поневолених людей. Якщо є звернення до Нацполіції та СБУ про того чи того громадянина на непідконтрольній території, прізвище потрапляє до списку. Якщо ж звернення немає, то й інформації про людину у списку немає. Іноді родичі чи знайомі потерпілих свідомо не вдаються до звернень до правоохоронців — бояться нашкодити. Адже бували випадки, коли людину захопили, потримали два-три місяці — і відпустили. Тому існує дуже тонка межа, коли доводиться вирішувати: потрібно офіційно заявляти про затримання чи ні? Та про кого точно потрібно відразу заявляти і вносити до списку на обмін, — то це про наших агентів по той бік лінії розмежування, аби зберегти їм життя. Адже сумний досвід свідчить, що їх можуть закатувати під час допитів або ж відразу розстріляти.
Не дуже повна інформація й щодо цивільних громадян, які безслідно зникають на непідконтрольній території. Нерідко буває так: їде людина дорогою іномаркою, яка сподобалася комусь із тих, хто зі зброєю чергує на дорогах. Через, скажімо, півтора року автомобіль випливає вже у Маріуполі, а новий власник запевняє, що придбав його на ринку, всі документи в порядку, де справжній господар — знати не знає. А того, найімовірніше, вбили… У нашій базі даних 12 тисяч осіб: загиблі, зниклі безвісти, звільнені. Ми дуже довго працювали над цим списком і завдяки допомозі фахівців зробили так, що цю базу даних ніхто сторонній не може ні скачати, ні продати.
— Чи є якісь зрушення щодо заарештованого в Донецьку блогера Станіслава Асєєва, якого звинувачують у шпигунстві на користь України?
— Насамперед можна упевнено стверджувати, що Станіслава заарештувало так зване МДБ «ДНР» за підозрою у шпигунстві: цю статтю йому відразу пред’явили. Також відомо, що за його телефоном вирахували людей, з якими він спілкувався. Декого після затримання відпустили, а декого тримають досі. Ми знаємо, де його тримають і скільки людей поруч із ним. Є припущення, що Стаса могли дуже катувати, і ми побоюємося, що стан його поганий, адже бойовики довго і вперто спершу заперечували цей арешт, а тепер не показують затриманого. Тому треба наполягати, щоб в «ДНР» нарешті показали Станіслава по телевізору — приміром, із газетою за сьогоднішнє чи вчорашнє число, аби всі могли переконатися, що він справді досі живий.
ФСБ та підконтрольні їй «міністерства державної безпеки» ОРДЛО вистежують українських патріотів у соціальних мережах та за номерами телефонів. Тому всім, хто висловлює проукраїнські погляди в окупації, варто бути дуже обережними, дбати про цифрову безпеку й не бути надто відвертими з малознайомими людьми.
Павло КУЩ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олег КОТЕНКО. Народився 1970 року. Закінчив вище військове командне училище ім. С.М. Кірова у Владикавказі (1994 р.), Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського (2007 р.) та Київський державний науково-консультаційний центр з туризму. Учасник Євромайдану, ініціатор створення підпілля у тимчасово окупованому Слов’янську та бази даних на сепаратистів, бойовиків, терористів. Учасник бойових дій у зоні АТО у складі добровольчого батальйону, брав участь у розвідувальних операціях з виявлення диверсійних груп у Слов’янську та Слов’янському районі. Із серпня 2014 року — координатор групи зі звільнення полонених «Патріот». Нагороджений від СБУ вогнепальною зброєю, нагрудним знаком та подякою.
Ми в Google+