СІМ’Я
У Луганському обласному центрі матері і дитини від сирітства врятували вже 79 малюків
Це тоді, якщо одразу після появи на світ — зрада мами, яка підписує відмову від немовляти. «Коли дитина в перший рік життя відчуває свою маму, її тепло, запах, обійми, це дає змогу сформуватися довірі до світу. Тому покинуті діти відрізняються від інших тим, що не можуть нікого полюбити. Навіть тоді, коли самі стають батьками, — ділиться спостереженнями директор Луганського обласного центру матері і дитини Ірина Лазарева. — Тож наша головна мета — навчити бути мамами».
Спекотний день краще пересидіти в басейні. Фото автора
Навіть якщо маля небажане
У просторому дворику колишнього дитячого садка в Молодогвардійську в надувному басейні хлюпається дітвора, з абрикосів опадають стиглі плоди, а на кухні вариться борщ у десятилітровій каструлі. Матусі ловлять карапузів, що не хочуть розлучатися з водичкою, сповивають у яскраві рушники і пересаджують на веселі гойдалки. Ідилія та й годі, коли не знати, що в кожної з цих жінок непроста доля, а драматичні обставини привели на цей затишний острівець.
Жодна з десяти жінок, котрі тут проживають, не захотіла стати героїнею газетної публікації. Тож їхній узагальнений портрет має такий вигляд: молоденька дівчина, в якої «трапилася лялька», або майже сорокарічна жінка, якій нікуди піти жити з дитиною, хоч уже є двоє старших синів. Батьки їхніх малят найчастіше в офіційних паперах фігурують як співмешканці. Іноді сама дитина нагадує лише про погане: насильство, приниження, горе. Тож жінка може відвернутися від своєї дитини й не захотіти навіть дивитися на неї, не те що поцілувати.
Персонал у центрі — тільки медсестри, психологи, соціальні працівники. Ані прибиральниць, ані кухарів тут немає — обслуговувати себе й дитину жінки повинні самі. Деякі цього тільки вчаться, іноді незважаючи на зрілий вік.
— Ось, борщ тут навчилися варити на всю компанію, — усміхаються 39-річна Надія із Сєверодонецька та 19-річна Христина з Лутугиного.
В обох немає житла, тож зі своїми доньками нікуди було відправитися. Щоправда, у старшої з підопічних центру в рідному місті є чоловік і двоє синів. Хлопчаків влаштувала в інтернати, чоловік чекає зустрічі. Як сподівається Надія, це буде радісний день.
І в майбутнього кухаря-кулінара Христини такі ж самі мрії: про те, що її хлопець, батько доньки, повернеться із заробітків, а їй як випускниці школи-інтернату, сироті влада підшукає житло, і родина буде жити-поживати, добра наживати. Дай Боже!
Читайте також: Медалі та пиріжки на вагах щастя
Навчити бути мамою
— Якщо ми бачимо ризик відмови від дитини, щось не ладнається між дитиною й мамою (вона небажана, випадкова), чи немає житла, грошей, умов, — саме тоді на допомогу й приходить наш центр, — каже директор Ірина Лазарева. — Більша частина нашого контингенту — випускниці інтернатних закладів. Їх самих колись кинули мами, тому їм дуже складно стати справжніми матусями, бо в дитинстві їх недолюбили. До того ж це молоденькі дівчатка, 17–18 років, здебільшого позбавлені будь-якої підтримки, не мають свого житла, родичів, часто — документів, практично безпорадні в побуті. Наше завдання — зробити все, щоб такі мами не відмовилися від новонародженого, не прирекли своє дитя на інтернат. Для цього з ними працюють психолог, соціальний працівник, медик. Тобто у нас виникає маленька сім’я. Для кожної жінки — індивідуальний план соціального супроводу, програма того, як вона повернеться в суспільство, де буде жити, чим займатися, як створюватиме умови для виховання дитини.
Жінки можуть жити тут до того, як дитині виповниться півтора року. За цей термін ми допомагаємо їм відновити документи, знайти житло, роботу, деяких навіть заміж видаємо. Багато приходять до нас із одною торбинкою. А коли їдуть, наймаємо вантажне таксі. Ми допомагаємо накопичити грошей, збираємо придане. Уся округа знає, що нам потрібно, тож несуть подушки та білизну, посуд та речі, з яких виросли власні діти.
З 2008 року в нас побувало 79 сімей. Але кількість тих, кому ми допомогли, — не той показник, за яким ми вимірюємо ефективність нашої роботи. Головне — щаслива дитина, яка залишається в сім’ї з мамою, що її любить й готова про неї піклуватися.
Скажімо, рік знадобився нашим психологам, аби молода жінка розпрощалася зі своїм колишнім життям і бажанням позбутися дитини. А днями ця матуся приїжджала з донькою відвідати нас. Вона влаштувалася на роботу і, як сама про себе сказала: більше «не п’є, не палить і не матюкається». Маля ходить у дитячий садок, уже така гарна п’ятирічна панночка! Головне — вони разом, мати й донька.
Борщ буде смачним
Скільки потрібно таких «острівців»?
Не обов’язково жінки живуть тут такий тривалий термін — півтора року. Тільки-но працівники центру допомагають розв’язати їхні проблеми, вони йдуть.
— Ми працюємо в тісному контакті із центрами соціальних служб у містах та районах, які направляють до нас жінок. Про них не забувають і роблять усе для того, щоб повернулися в рідне місто, але вже в нормальні побутові умови, — підкреслює Ірина Лазарева. — Та й ми стежимо за долею кожної своєї підопічної, з усіма зустрічаємося.
П’ять років тому Луганщина стала першим регіоном країни, де такий центр створили. Фінансується він за рахунок коштів обласного бюджету. Установа розрахована на одночасне перебування 10 жінок, але моніторинг показав, що молодих матусь, які потребують допомоги, на Луганщині більше. Тому в рамках програми підтримки сім’ї, яка розробляється в області, планується збільшити фінансування установи.
«Але наша мета — не стільки розширення самого центру, як зниження кількості людей, які потребують його послуг, через створення для них належних умов життя», — вважає начальник департаменту соціальної політики облдержадміністрації Елеонора Поліщук.
Ми в Google+