Шість років тому, о цій квітневій порі, з неабияким моральним задоволенням спостерігала, як на полі у чорнобильському Володимирецькому районі люди висаджували полуницю, смородину та яблуні. Усе — під кваліфікованим керівництвом голландця Ніко де Гута, який вправно орудував невеличкою, схожою на іграшкову, лопатою. Так стартував проект Єврокомісії під умовною назвою «Сади Полісся» вартістю в 750 тисяч євро. Після того ще зо два роки тут, у поліській глибинці, час від часу можна було почути англійську — саме стільки тривав його експертний супровід.
На заваді — збут і бурштин
— Цей унікальний проект мав певним чином пробудити від затяжного летаргічного сну територію, яка на той час належала до четвертої чорнобильської зони, — каже його керівник Володимир Ткачук. — Ідея полягала в оздоровленні земель, отриманні екологічно чистих продуктів, забезпеченні селян роботою, стимулюванні їх до інтенсивного використання своїх паїв і розвитку в районі переробної галузі. Тобто, це мало стати імпульсом для вирішення цілого комплексу постчорнобильських проблем, що сплелися тугим вузлом. Ми ж бо розуміли: тема Чорнобиля з його пільгами та компенсаціями — не вічна, а людям та їхнім дітям тут жити завтра. Причому, пересторогу щодо забруднення тутешніх грунтів експерти «розбили» одразу: що вища культура землеробства, сказали вони, то нижчий рівень радіонуклідів у рослинах.
Отож людям безоплатно роздали 26 тисяч саджанців яблунь, добірний посадковий матеріал полуниць, десятки тисяч кущів смородини, агрусу та порічок, — вирощуйте! А для тих, хто висадив це на обумовленій проектом площі, ще й техніку спеціальну «підігнали». Про все це «УК» розповів у матеріалі «…І крізь Чорнобиль проростає сад», який мав тоді неабиякий резонанс.
Тож напередодні 30-річчя трагедії їду в район поцікавитися, чи проріс наш унікальний поліський сад, — хоча четверту зону на цих територіях торік скасували.
З’ясувалося, що здебільшого не проріс: десь підвів той-таки рівень культури землеробства, десь самі саджанці не витримали тодішніх холодних зим...
— Та головні причини дві — проблеми з реалізацією продукції та бурштин, видобуток якого активізувався саме в останні роки, — не приховує голова Володимирецької районної ради Василь Ковенько. — Самі ж знаєте, як ми тепер «лунаємо» на всю країну…
— Виходить, нелегальний бурштин «заглушив» цілком легальний заробіток із європейських садів?
— Виходить, що так, — зітхає депутат районної ради Володимир Турчик, із яким ведемо розмову прямісінько поблизу його сімейного саду в селі Кідри. — Бачите, тут треба працювати від ранку до смерканку: підживлювати, 3-4 рази на сезон обробляти дерева від шкідників, дискувати міжряддя — сад не любить запустіння. А ще не любить протягів, близькості води — тут потрібно було б установити крапельне зрошення… Ми працюємо всією родиною, а вона в мене чимала. Торік на цих чотирьох гектарах зібрали 10 тонн яблук семи сортів. Сорти добрі — флоріна, айдарет, аскольд, голден делюшес…
— А як зі збутом?
— Значну частину відправив у АТО, там один із моїх синів був у Щасті. Багато давав для місцевої школи, щось купили односельці… Думаю, 10 тонн — не межа, бо ці яблуні найбільш продуктивні на восьмому році. Тому вже сьогодні треба думати і про модернізовані сховища для зберігання продукції, й про розвиток переробної галузі.
Голодній кумі все хліб на умі
Натомість на бурштинових копальнях увесь ланцюжок працює чітко, мов швейцарський годинник: проблем зі збутом — жодних, із заробітками — теж. Тому, хоч робота ця тяжка, коли отримуєш гроші, за які можна не виживати, а жити, про втому швидко забуваєш, — «не для преси» кажуть місцеві.
…Володимир Турчик заводить до місцевої школи: вона розрахована на 320 місць, а навчаються тут 600 дітей, у три зміни. Класи зробили навіть у коридорах, навчання триває з 7.30 до 19-ї, гуртки ж працюють до 23-ї. Приміщення охайне, доглянуте — от тільки явно замале для такого демографічного буму: щороку лелеки приносять у село 80—90 діток. Уже два роки поспіль у школі по три перших та других класів, а далі — буде більше. Тобто, школу потрібно розширювати, це розуміють усі, але, де взяти кошти? Отже, маємо замкнене коло: якби той-таки бурштин усі ці роки видобували легально, з відповідними надходженнями до бюджету, то, вочевидь, і проблема школи не залишалася б на порядку денному. А так виходить, як у тій приказці: голодній кумі, то все хліб на умі. Бо за яку глобальну тему на Рівненському Поліссі не візьмися, вона зазвичай «упирається» в бурштинову, яку держава, схоже, щойно помітила. Та чи стане снаги її вирішити?
Щоб не виросла трава забуття
Тим часом у районі виграли ще один проект від тієї ж таки Єврокомісії, що спрямований на розкислення грунтів через вапнування. Його втілюють разом із Маневицьким районом Волині, бо обидві території належать до зони спостереження Рівненської АЕС, яка теж є активним і чи не головним учасником проекту.
— Відомо, що на атомній станції утворюється шлам від очищення річки Стир. І його можна використовувати як високоефективний меліорант з корисними для рослин мікроелементами, це сприятиме підвищенню урожайності вже у перший рік, — розповідає один з авторів проекту Петро Вакулич. — Нині на РАЕС накопичено близько 150 тисяч тонн вапняного шламу. До того ж ми тут не є першопрохідцями: практика такого використання поширена у світі в сільському господарстві та на будівництві. Застосування шламу як меліоранту земель є ще й екологічно безпечним методом утилізації відходів виробництва Рівненської АЕС.
Реалізацію проекту вже розпочали на перших 600 гектарах експериментального полігона в дослідному господарстві «Городецьке». Поряд земля, яку не підживлювали, тож маємо змогу порівняти.
— Різниця — як між пустелею та оазою, — не приховує емоцій експерт француз Бернар Вендел, агроном із 40-річним стажем. — Тобто, ми вийшли на правильну екологічну стежку.
Чи стане ця стежка широким шляхом, який так потрібен не лише цьому поліському району, а й усій Україні, покаже час. Принаймні не хотілося б, щоб ці екологічні стежки, які через «місячні» бурштинові пейзажі прокладають-таки зацікавлені люди, поросли травою байдужості та забуття. І допомогти в цьому має поки що, на жаль, найслабша ланка в усіх перетвореннях — людська психологія. Бо бурштину на цих землях вистачить іще на кілька років, а далі що?
Ми в Google+