Посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен переконана, що підтримка України німецьким суспільством та урядом тверда, і прогнозує, що очікувані нинішньої зими труднощі її не похитнуть. Можливі сумніви в цьому пані Посол пояснює недоліками в комунікації Німеччини і вважає своїм завданням її поліпшення.

В інтерв’ю Укрінформу Анка ФЕЛЬДГУЗЕН розповіла, як німці готуються до мінімізації наслідків енергетичної залежності від росії, чи вплинуть соцопитування в Німеччині на постачання зброї нашій країні, чим конференція з питань відновлення України в Берліні відрізнятиметься від конференції в Лугано, чи приїде президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр до Києва і скільки ще українців готова прийняти Німеччина.

— Пані Посол, пріоритет для українців зараз і на найближче майбутнє — протидія російській агресії і подолання пов’язаних з нею економічних проблем. А які основні турботи цієї осені в німців?

— Німецьке суспільство теж найбільше думає про російську війну в Україні. І це нормально, тому що в Німеччині перебуває близько мільйона українців. Тобто всі мають українських сусідів і активно з ними спілкуються, тож німці справді на боці України і хочуть, щоб вона перемогла в цій війні.

Водночас маємо і економічні проблеми — не тільки через війну, а через багато рішень, які було ухвалено раніше. Ми усвідомили, що наша залежність від імпорту російських енергоносіїв була завеликою, і зараз активно працюємо над тим, щоб її усунути.

Я впевнена, що наша осінь не буде холодною, але всім треба буде швидше приймати душ і знизити температуру на термостаті на один-два градуси. Тобто це буде спільне зусилля, щоб подолати труднощі, які будуть і в нас.

— Які висновки зробили в Німеччині із ситуації з поверненням Канадою газової турбіни для Nord Stream 1?

— Думаю, всім уже зрозуміло, що ця турбіна залишиться в нас. Нашою мотивацією було не давати росії додаткових аргументів для зупинки постачання газу через Nord Stream 1. Гадаю, ніхто не мав сумнівів, що росіяни все-таки знизять обсяг постачання, але не хотіли давати їм ще якісь приводи. Так і сталося: обсяг газу через Nord Stream 1 дуже малий, турбіна лежить у нас.

Це спричинило досить неприємну дискусію з партнерами з Канади й України. Але, на мою думку, через деякий час відбудеться повна зупинка постачання російського газу в Європу.

— Чи питання запуску газогону Nord Stream 2 остаточно знято з порядку денного у Німеччині?

— Так.

— Очевидно, що путін цієї зими робить ставку на те, що європейці змерзнуть без російського газу і відмовляться від підтримки України. Наскільки німці налаштовані на протидію такому путінському сценарію за рахунок власного комфорту?

— Людей, які скаржитимуться на зниження рівня комфорту, можна знайти завжди. Моя мама спершу теж трохи бурчала, що їй у кімнаті потрібна температура 24 градуси, а я їй відповідала, що вона має теплий светр і може його одягти. Більшість німців на боці України, і вони легко підуть на те, щоб зменшити температуру в приміщенні. Це не означає, що ми замерзнемо, — наші газосховища заповнено на 75%, клімат змінився так, що в Німеччині стало тепліше. Тож я впевнена, що переживемо цю зиму без проблем і зможемо працювати, щоб справді зменшити залежність від російського газу.

— А якщо росія взагалі перекриє газ, Німеччина вистоїть?

— Так. Ми вже активно будуємо два нові термінали скрапленого газу, перший мають добудувати у Вільгельмсгафені, Нижня Саксонія.

Іноді такі кризи потрібні, щоб швидше реагувати і швидше робити те, що ми вже плануємо не знаю скільки років. 

Німеччина завжди була першою в галузі відновлювальної енергетики, просто наша промисловість дуже потужна і потребує багато енергії. Але ми вже давно працюємо на відновлювальній енергії, і війна в Україні дала нам поштовх швидше змінити джерела енергетичного імпорту і загалом бачення, з якими джерелами енергії ми хочемо жити.

— Чи переосмислило німецьке суспільство своє ставлення до росії після повномасштабного російського вторгнення в Україну?

— Події 24 лютого змінили ставлення німців до росії назавжди. Ідеєю та мрією, і не лише в Німеччині, був великий європейський простір. Але початок повномасштабної агресії все змінив, і ви могли це бачити 27 лютого в Бундестазі (на спеціальному засіданні Бундестагу 27 лютого Німеччина обрала новий курс у політиці безпеки на тлі агресії росії проти України. — Авт.). Це був поворотний момент, дуже важливий для нас. Я не думала, що це побачу. На мій погляд, зміни, які відбулись у Німеччині, були набагато більшими, ніж в інших країнах. 

— Але росія й раніше поводилася агресивно: нападала на інші країни, грубо порушувала міжнародне право. Чому саме події 24 лютого стали поворотними для німецького суспільства?

— Через їхній масштаб. Ракетні атаки на Київ, Львів, дуже близько до кордону з Польщею — цього більшість людей просто не очікувала.

Я з вами згодна: війни були й до цього, але вони були ніби обмеженими і хоч не швидко закінчувалися, напруження поступово спадало. Приміром, мене турбувало, що люди в Європі, і не лише в Німеччині, на жаль, уже не думали, що війна на Донбасі триває. Я, живучи в Берліні, завжди говорила, що не можна про це забувати. Масштабна агресія росії все змінила.

— Верховна Рада визнала росію державою-терористом, а її політичний режим — неонацистським за «суттю і практикою». Деякі українські та опозиційні російські політологи вважають, що ідеологія путінського режиму багато в чому схожа з німецьким фашизмом. Чи вбачають у Німеччині такі паралелі? 

— Історичні аналогії не завжди правильні, й Німеччина має особливу позицію, що нашу провину у Другій світовій війні не можна перевершити. Але, як і дуже багато німців, щодня думаю про паралелі — вони очевидні, зокрема і в масштабі того, що путін хоче якусь імперію, і ми не знаємо, який її простір.

— У Німеччині знають про російські ідеї, що шокують, — створення концтаборів для українців, які обговорюють у публічному просторі?

— Так, німці про це читають. Не всі, звісно, але наші медіа дуже багато про це пишуть: є докладні статті, зокрема фахівців з України і навіть росії, які були змушені її залишити.

Тобто інформація є. Чи люди це все читають із таким самим інтересом, як дипломати або інші професіонали, не знаю. Але про це справді дуже багато говорять.

— Як би ви оцінили німецький внесок у перемогу України на полі бою? 

— Думаю, що моя країна була, є і буде найнадійнішим партнером України. Ми з 2014 року допомагали в усіх секторах, окрім постачання зброї, але тепер і це робимо.

Перед інтерв’ю я переглянула список того озброєння, яке ми вже поставили, і ще постачатимемо. Він все-таки вражає, якщо згадати, що до 24 лютого ми казали, що принципово ніколи цього не робитимемо.

Розумію українців, які розчаровані швидкістю наших поставок озброєнь і нашою комунікацією. Мене іноді це теж розчаровує. Але якщо подивитися на факти, то ми так само, як інші країни, постачаємо сучасну зброю, яка допомагає Україні. Усім відомо, скільки часу потребує виробництво такого озброєння, до цієї війни ми про це не думали. 

Знаю, що Україні потрібно дуже багато, але це залежить не тільки від нас. І США, і Велика Британія, і Нідерланди, і країни Балтії, і Польща дають те, що можуть. І завдяки цим спільним зусиллям ми вже бачимо успіхи українських Збройних сил.

Учора я бачила відео українських команд, які працюють з Panzerhaubitze. Вони кажуть, що росіяни зараз не наважуються наближатися до їхніх позицій так, як раніше. Це вже маленький успіх, і над цим треба й далі працювати. 

— Однак недавні соцопитування свідчать, що в німецькому суспільстві трохи зменшується кількість тих, хто підтримує надання Україні озброєння. Що це означатиме для нас на практиці?

— Думаю, якщо завтра провести інше опитування, цифри теж будуть іншими. Це залежить від подій на полі бою, іноді від фотографій жахливих злочинів в окупованих росією областях. Тобто я не звертала б великої уваги на такі опитування, тому що вони відображають суспільні настрої одного дня, а наступного можуть змінитися. Фактом є те, що німецький уряд і надалі постачатиме зброю Україні. Ми дуже активно про це думаємо і обговорюємо з нашими українськими партнерами потреби в озброєнні.

— Міністерство оборони Німеччини нещодавно оголосило про рішення надати Україні партію з 16 броньованих танків-мостоукладачів Biber. Коли орієнтовно їх можна очікувати?

— Не знаю точної дати, але вони будуть, і сподіваюся, не через рік, а цього року. Як на мене, все-таки зараз важливіше знайти ракетні системи залпового вогню, такі, як MARS і HIMARS. Думаю, що всі партнери мають знайти набагато більше таких озброєнь.

— Можливо, недавні успіхи українських Збройних сил на півдні дадуть якийсь поштовх цим зусиллям?

— Дуже на це сподіваюся.

— Чи можете підтвердити, що Німеччина підтримає надання Європейським Союзом другого траншу макрофінансової допомоги Україні обсягом 8 мільярдів євро і зробить свій внесок у новий пакет допомоги? 

— Так.

— Можливо, ви назвете суму німецької допомоги.

— Німеччина робить найбільший внесок у європейський бюджет, а 25% всіх сум, які надає Євросоюз, оплачують німецькі платники податків. Ми вже надали Україні мільярд євро грантової допомоги через механізми МВФ. Із 9 мільярдів макрофінансової допомоги ЄС 1 мільярд євро вже було надано, а щодо решти 8 мільярдів є різні ідеї, які обговорюють Єврокомісія і країни-члени ЄС. Ми дуже хотіли б, щоб частина цієї суми була не кредитом, а грантом, оскільки вважаємо, що Україна в нинішніх умовах не може повернути ці кошти. Є й інші технічні фінансові деталі, зокрема, хто гарантуватиме суму, яка буде кредитом. Ми очікуємо, що на початку вересня Єврокомісія надасть пропозиції, як це можна зробити, і цю макрофінансову допомогу буде перераховано Україні.

— Повідомляли, що Німеччина восени прийме міжнародну експертну конференцію з питань відновлення та відбудови України. Чи можете розповісти якісь деталі її підготовки?

— Вона відбудеться 25 жовтня в Берліні. Ми хочемо провести конкретнішу і більш конструктивну розмову з українськими урядовцями і фахівцями, щоб краще розуміти, що Україні потрібно для відновлення в середньо- і довгостроковій перспективі. Для нас дуже важливі питання координації, зокрема, хто в Україні координуватиме всі ці кошти і зусилля, а також підзвітність. Нас цікавлять дуже конкретні речі, приміром, яка інфраструктура найбільше постраждала.

Тобто німці дуже прагматичні й люблять конкретику, тож це буде конференція, де ми хочемо іти далі, а не повторювати те, що вже було. Ви знаєте, що представлений в Лугано план відбудови України дуже великий — 3 тисячі сторінок. Ми хочемо подивитися конкретніше, що можна зробити зараз із тими грошима, які є, і з тими сусідами в Європі, які дуже хочуть щось зробити для України.

Наведу один факт: в Україні й Німеччині до війни було 60 міст-побратимів, а нині їх уже 70. Серед них є німецькі міста, що вирішили стати побратимами після того, як поговорили з українцями, яких вони прийняли в себе. Наприклад, Макарів Київської області дуже постраждав від російської агресії, а мер його нового німецького міста-побратима — архітектор. Він напевне знає, що його маленька громада може зробити, тож  вони вирішили відновити школу в Макарові. Це дуже важливо для людей, які хочуть повернутися або там залишилися. Це буде приклад конкретної допомоги українцям маленької громади у Бранденбурзі. 

— Чим конференція в Берліні відрізнятиметься від конференції в Лугано?

— Ми, Німеччина разом з Єврокомісією, хочемо знайти ті сектори, де зможемо більш конкретно і  швидко зробити свій внесок. Там буде наш канцлер і голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Ідея полягає в тому, щоб Україна швидше відчула конкретну підтримку, тому що в нас є і гроші, й енергія, і добра воля, але це треба спрямувати на правильні проєкти. Думаю, ми зрозуміли, що відбудова України вже почалася. Наприклад, ми всі в захваті від того, як швидко Україна відремонтувала зруйновані мости. Можливо, ви пам’ятаєте, що рік тому в Німеччині була велика повінь. Я нещодавно була в тих місцях — там за рік майже нічого не зроблено. А в Україні вже можна їхати Житомирською трасою через новий міст.

Тобто Україна вже дуже багато зробила там, де це було вкрай необхідно. А зараз є інші проєкти: школи, дитсадки, укриття для дітей, які треба облаштувати, і там, думаю, можемо і мусимо щось зробити.

— Президент Володимир Зеленський під час телефонної розмови із президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром у травні запросив його відвідати Україну. Чи німецька сторона планує такий візит? Якщо так, то коли? 

— Не можу назвати вам дату, але сподіваюся, що скоро. Мої колеги в Німеччині над цим працюють, ми про це говорили. Я три роки працювала у відомстві федерального президента Штайнмаєра, тобто я з ними в постійному контакті. Цей візит буде.

— Ви вже згадували, що в Німеччині нині близько мільйона українців — офіційно зареєстровано 915 тисяч переселенців, які були змушені залишити Україну через російську агресію. А росія й далі знищує українські міста і села, спричиняючи нові потоки біженців. Чи готова Німеччина і надалі приймати українців і чи має для цього можливості? 

— Ми точно готові. На мою думку, прийом цих майже мільйона українців був історією успіху. Звісно, проблеми завжди є, і ті, хто шукає житло в Берліні або Гамбурзі, стикаються із труднощами. Але є дуже багато історій українців, які нині живуть у невеликих містах або селах і яким там дуже добре. 

Багато хто з українців уже знайшов роботу, тому що в нас великий попит на ринку праці. У Берліні 4 тисячі українських дітей зареєстровано у школах у новому навчальному році, там узяли на роботу 150 учителів з України, які працюватимуть із цими та іншими берлінськими дітьми. Це було велике спільне зусилля, і це дуже добре функціонувало. Боюся, що цієї зими біженців може бути ще більше, але ми готові їх приймати.

— Як у Німеччині ставляться до ідеї заборонити видачу туристичних віз росіянам?

— Країни Балтії, Фінляндія вже почали це робити, і я їх розумію — це країни-сусіди, куди росіяни можуть безпосередньо приїхати. Думаю, що це буде темою для обговорення. У багатьох столицях дедалі більше замислюються, як запобігти суто туристським поїздкам, бо дуже дивно, що люди, які підтримують таку війну, можуть у нас відпочивати. 

Надія ЮРЧЕНКО,
Укрінформ, Київ

(Надруковано зі скороченнями)