Велика Британія активно надає військову допомогу Україні на тлі можливого вторгнення Росії. Триває постачання протитанкових гранатометів NLAW, готують до передачі два протимінні кораблі. Чому саме з Британією така співпраця та яку ще допомогу може отримати Україна від Сполученого Королівства, розповів Надзвичайний і Повноважний посол України у Великій Британії Вадим ПРИСТАЙКО.

— Велика Британія розпочала постачання в Україну протитанкових гранатометів NLAW — найкращих у світі гранатометів для бою в місті, які не мають аналогів у Росії. Можете розкрити подробиці цієї угоди? Як довго це було обговорено?

— Угоду уклали два міністри оборони — Олексій Резніков і Беном Воллес. Остаточні підсумки було підбито в розмові двох міністрів телефоном. Саме постачання відбулося протягом одного тижня. Це надзвичайно короткий термін. Так швидко військові угоди зазвичай не укладають. Це свідчить, що наші партнери розуміють оперативність і потребу, яку мають наші Збройні сили просто зараз.

— Чи відомо про інші проєкти? Зокрема, побудови морських портів та зброї для українського флоту? Чи можемо сподіватися на таку швидку реакцію Британії в цих питаннях?

— Цей контракт окремий. Угоду на 1,7 мільярда фунтів стерлінгів підписано було в Лондоні. Тепер вона проходитиме ратифікацію в парламенті. Сподіваюся, оперативно. Нам треба рухатися швидше. На першому етапі буде два протимінні кораблі, вони вже готові, триває дооблаштування на підрозділах компанії Babcock.

Днями я зустрічався з керівництвом цієї компанії. Ми підтвердили готовність до переходу на наступний етап — технічні, будівельні роботи на місцях, де буде розташовано два порти: один — у Чорному, один — в Азовському морі. Далі — постачання озброєння для цих кораблів і будівництво нових. Частину побудують у Великій Британії, частину — в Україні.

— Яка зараз роль Британії та ваша як посольства в переговорах, зокрема за лінією США — Росія та НАТО — Росія? Зрозуміло, що Британія безпосередньо ніде не фігурує, але чи є змога обстоювати інтереси України через британських партнерів?

— Насправді Британія має ці можливості. У НАТО всі партнери мають право слова, але є партнери, які беруть на себе більше зобов’язань. Є такі формати як «квод» і «квінт», тобто чотири та п’ять країн. Дехто іноді жартує, що це таке певне політбюро в НАТО. Країни, які займають активну позицію, і Британія — одна з них. У Великої Британії є як самостійна роль, так і роль в НАТО, яку ми зараз не експлуатуємо, але можемо сподіватися на цю особливу підтримку в НАТО.

Щодо Сполучених Штатів. Є такий формат «п’ять очей», який дає змогу обмінюватися закритою інформацією, відомою лише Канаді, США, Австралії, Новій Зеландії та Великій Британії. І я радий, що ми маємо змогу долучитися до цієї роботи та обмінюватися з нашими партнерами цією закритою інформацією.

— Все-таки є певні проблеми на лінії НАТО. Зокрема, складається враження, що нема єдиної позиції. Можливо, у вас є інформація, що це була за історія, коли літаки, які постачали гранатомети в Україну, оминали Німеччину? Представники Великої Британії казали, що їм ніхто не забороняв, а вони самі обрали такий маршрут польоту.

— Єдине, що можу сказати, що в традиціях британської військової й розвідувальної спільноти: вони намагаються видавати менше інформації у відкриті джерела. Німці справді говорять, що вони не забороняли. Але ту позицію, яку вони неодноразово вже демонстрували, очевидно, бере до уваги британська сторона. Якщо британці готові зробити щось, то вони діють самостійно. У цьому їхній принцип. Можемо пригадати, як вони, наприклад, брали участь у скиданні десантників в Україні. Тобто зліт був у Британії, переліт через усю Європу і парашутування десантників відбувалося в Україні.

— Як треба діяти Україні, щоб зробити цю позицію об’єднаної Європи зрозумілішою та однозначнішою? Можливо, якось активізувати роботу в Німеччині?

— Думаю, що є змога активізувати роботу в будь-якій країні. Як у Британії. Водночас кожна країна має свої специфічні риси. Деякі, маючи більші потужності й меншу залежність від Росії, демонструють готовність допомогти нам активніше. Усі останні сім років ми ведемо дискусію, чи нададуть нам зброю. І досі лише кілька країн готові це зробити. Британія — одна з них, Сполучені Штати. А ось деякі країни континентальної Європи мають ще дожити до цього моменту.

— Чи тривають переговори не лише про легке озброєння, а й про вагоміше?

— Ми ведемо ці переговори постійно. Важливу роль відіграють наші військові, які мають сказати, що їм потрібно від кожної країни або від цілого Альянсу як організації. Зважаючи на потреби, сформовані нашими військовими, намагаємося зрозуміти й розтягнути межі реальності. Наприклад у Британії, що вони готові нам надати.

Кожна країна сприймає, як вона може дозволити собі не просто допомогти фінансово. Наскільки її політична позиція підтверджується цими кроками, які вона робить, зокрема поставляючи Україні озброєння. Наше завдання як політиків, дипломатів — допомогти цим країнам зрозуміти реальну проблему, яка існує в Європі.

— Чи є у вас розуміння або план дій, якщо Росія таки вдасться до активних дій на сході України й буде вторгнення? Чого нам очікувати від посольства, МЗС?

— Глибина деталізації планів завжди потребує більше роботи. Але нині стан невизначеності. Росія створює цей туман війни, просто використовуючи як важіль у переговорах.

Що це може бути? Це можуть бути переговори та компроміс, напевно. Це може бути й тверда позиція й підтримка зброєю, політична підтримка. Мене питали, чи запросимо ми втрутитися партнерів, як-от Британію, реальними солдатами на українській території, з огляду на те, що нам загрожують збройні сили значно більші, ніж наші. І якщо буде загроза реальна, якщо буде початок активних дій, ми попросимо все що завгодно, разом із британськими військовослужбовцями на наші території.

— Ви особисто готові психологічно, морально до такого найгіршого сценарію? І найголовніше — технічно й організаційно.

— Я б, імовірніше, говорив про те, наскільки українці готові взагалі до переходу в активну фазу війни. Як людина, яка мала честь служити у Збройних силах, розумію, що таке реальна війна і наскільки вона може бути катастрофічною і для України, і навіть для Росії. Тому, безумовно, хотілося б уникнути.

Але ми розуміємо, як це може відбутися. І дипломатія готова за першими сигналами звертатися до наших партнерів. І ці розмови ми ведемо. Наше завдання — сказати, що «план А» — нам вдається вийти з цієї війни, вийти з цього конфлікту, не почавши його. «План В» — якщо конфлікт почався, як його різко локалізувати й зменшити його розповсюдження. «План С» — на жаль, якщо ці військові дії починаються і відбуваються не тільки в одній точці, нам доведеться звернутися і до українського народу із проханням про мобілізацію, і до наших партнерів із проханням про мобілізацію їхніх зусиль і допомоги.

— Ми бачимо, що увага Великої Британії до України значно зросла. Зокрема, міністр закордонних справ Ліз Трасс і міністр оборони Бен Воллес написали колонки про Україну. Як це відбувається: вони звертаються до вас по рекомендації, про що писати?

— Британські політики доволі підготовлені, щоб знати, про що говорити. І безумовно, вони пам’ятають про свої інтереси. Подають інформацію так, як їм це потрібно. Наше завдання — пояснити, що ми хотіли б, щоб було сказано, і що, на нашу думку, важливо.

У мене було кілька зустрічей із міністром оборони. Є люди, які постійно з нами працюють. І з часом, говорячи про Україну, він виходить не лише з того, що йому готують виступи. Говорить без папірця, він глибоко в матеріалі. І так само міністр закордонних справ. Крім того, вони спілкуються з колегами.

— Чим спричинено такий ентузіазм?

— У них відбулося переосмислення своєї ролі після виходу з ЄС. Тут відновлюється ідея глобальної Британії. Глобальна Британія — це країна, яка шукатиме й знайде своє місце в новому балансі сил у всьому світі.

Вони вирішили, що настав час адаптувати свою зовнішню політику. І в ній згадано Україну як країну дружню, яка потребує допомоги просто зараз.

— У чому може бути зацікавленість Британії — це альтруїзм чи є якісь бізнес-інтереси, політичні?

— Є певний, скажімо, альтруїзм. Нині він називається цінностями. Тобто є цінності, які дозволяють їм усім, різним націям з різними інтересами говорити однією мовою. Друге, що є, — Росію постійно згадують як головного ворога в цій доповіді. Навіть Китай згадують як головного конкурента. Росія — це головний ворог, наймасивніший за всіх інших.

— То це конфлікт цінностей між Британією та Росією?

— Це безпосередній конфлікт, який, на жаль, поглиблюється безпосередніми діями. Очевидно, Британія досі не може забути, як хтось використав бойові отруйні речовини на її території, щоб наздогнати якогось шпигуна-втікача. Британці не можуть повірити, що відносини настільки на низькому рівні, щоб на їхню територію завезли, по-перше, цю небезпечну зброю, а по-друге, намагались отруїти та ще вбили громадян Великої Британії. Цього вони вибачити не зможуть багато років.

— Британія — не головний економічний партнер України з об’єктивних причин. Чи є якісь напрями, де може бути потенційне зростання, крім вин?

— Розумію вашу іронію. Британія сама майже не виробляє вина, але дуже багато його споживає. Плюс багато поціновувачів, у яких достатньо коштів, — вони теж тут проживають. І вихід на такий ринок… Наприклад, ринок австралійського вина ще нещодавно був близько 5 мільярдів доларів на рік. Тобто країна з нуля змогла побудувати винну імперію.

Інший приклад: у нас є дизайнери, які продаються, наприклад, в Harrods (один з найбільших у світі універмагів, розташований у Лондоні на Бромптон Роуд. — Ред.). Тобто це дуже високі досягнення, визнання наших дизайнерських здібностей.

62% зростання нашої торгівлі за рік. У нас було торік торгівлі майже на рівні 2,5 мільярда фунтів стерлінгів.

— Це імпорт, експорт?

— Це все. Але зростання експорту на 60% за один рік — це дуже високий показник. Цьому сприяла угода про вільну торгівлю, підписана торік Президентом України й прем’єр-міністром Беликої Британії. Вона просто зняла з 98% товарів мито.

— Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба під час недавнього візиту казав, що вдалося досягти домовленостей зокрема завдяки особистій хімії між Президентом України Зеленським та Борисом Джонсоном. Ви можете пояснити, що це за хімія і що він мав на увазі?

— Я б сказав, що навіть я спостерігав ту хімію між міністром Кулебою і міністром закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс. Таке рідко буває і не завжди спрацьовує. Сподіватися на це завжди я б не став, але в цих унікальних випадках між главами держав і між міністрами відчувається особистісна симпатія. Вона виражається в тому, що всі бюрократи, котрі сидять навколо, яким доведеться робити те, про що міністри домовилися, отримують свою порцію позитиву в сенсі того, що доведеться це робити. Так просто відмовитися, галочку поставити не вдасться. Ось нещодавно ви бачили, що прем’єр-міністр Джонсон зателефонував нашому Президентові, щоб просто поцікавитися, що відбувається. Спитати, які кроки робить Україна, чим можна допомогти. Рішення, які потім з’являються, зокрема постачання зброї, — це тому, що створено атмосферу, бекграунд, у якому це можливо політично.

Телеканал «Дом»
(Надруковано зі скороченнями)