Навесні виповнилося три роки відтоді, як Міжнародний суд ООН у Гаазі визначив, що Росія має забезпечити у тимчасово окупованому Криму доступність освіти українською мовою. Для розуміння ухвалення такого рішення потрібно розглянути певні аспекти, які його й сформували.

Окупаційні плани

Будь-який агресор, плануючи окупацію та анексію територій, фактично має два плани: безпосередньо дії щодо захоплення території та дії щодо її утримання. Якщо плани з окупації передбачають здебільшого військові заходи, то вже після цього виникають плани економічні, політичні, ідеологічні та інші. Зокрема й плани щодо освітнього простору.

Питання освіти завжди було одним з важливих у державі, особливо тоталітарній. Фашистська Італія, нацистська Німеччина, комуністичний Радянський Союз докладали багато зусиль у створення «необхідної» системи освіти, яка формувала державі «потрібного громадянина». Не залишилась осторонь і Російська Федерація, створюючи «необхідну» систему освіти, вкладаючи в її зміст ідеологічну складову. Наприклад, до окупації активно формувалося уявлення про «російські (руські) території», особливо у шкільній освіті.

Зрозуміло, що під час підготовки анексії українського Криму особливу увагу приділяли системі освіти, адже у 2014 році в 586 закладах середньої освіти півострова навчалася понад 191 тисяча учнів, а в 74 севастопольських школах — близько 35 тисяч. І це без закладів вищої та середньої професійної освіти. Напередодні окупації в середніх загальноосвітніх школах АР Крим (без учнів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) та спеціальних класів, організованих при загальноосвітніх школах) 89,32% школярів здобували освіту російською мовою, 7,41% — українською, 3,11% — кримськотатарською.

Із чого почали?

Із самого початку окупації півострова Російською Федерацією окремою сферою життя, куди було спрямовано увагу загарбників, була освіта. Адже саме в навчальних закладах проводили так званий референдум, а молодь брала активну участь у мирному протистоянні анексії. Так, у рік окупації випускники севастопольської гімназії №5 ім. Лесі Українки прийшли на останній дзвоник у вишиванках, а в Ялті — заспівали гімн України під музику російського гімну, яку увімкнуло керівництво навчального закладу.

Про увагу і підготовленість окупантів свідчить і швидкість ухвалення рішень на федеральному рівні в освітній галузі. 25 квітня 2014 року державна дума Російської Федерації ухвалила федеральний закон від 05.05.2014 №84-ФЗ «Про особливості правового регулювання відносин у галузі освіти у зв’язку з прийняттям у Російську Федерацію Республіки Крим і утворенням у складі Російської Федерації нових суб’єктів — Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя і про внесення змін у федеральний закон про освіту в Російській Федерації», який схвалила рада федерації 29 квітня і підписав президент В. Путін 5 травня.

Система управління освітою у Криму майже не змінилася, і більшість чиновників залишилися на своїх місцях (проте пізніше все-таки відбулася заміна управлінської ланки вихідцями з Росії).

Продовжувати навчання українською мовою в Криму після окупації стає неможливим. Фото з сайту radiosvoboda.org

Тактика загарбників

Хоча у так званій конституції Республіки Крим, ухваленій 11 квітня 2014 року, проголошено можливість використання в освітньому процесі трьох мов — російської, української та кримськотатарської (ст.10.1. Державні мови Республіки Крим — російська, українська й кримськотатарська. Ст. 19.2. Кожен має право користуватися рідною мовою, вільно обирати рідну мову, мову виховання, навчання і творчості — http://crimea.gov.ru/content/uploads/files/base/Konstitutsiya.pdf).

Проте вже із самого початку окупації розпочалося витискування української мови з галузі освіти. Завершення навчального 2013—2014 року пройшло під тиском окупаційної ідеології та ненависті до українського, підкріплене навіть фізичними погрозами. Це призвело до вимушеного виїзду більшої частини проукраїнських кримчан, серед яких було багато педагогічних працівників.

На початок 2014—2015 навчального року було розставлено всі крапки над «і» щодо забезпечення можливості навчання українською мовою в тимчасово окупованому Криму. Усю кримську освіту було переведено на російські освітні стандарти. Ще у травні так зване міністерство освіти Криму заявило про перекваліфікацію вчителів української мови та літератури, і влітку 276 педагогів було направлено на 10-місячні курси перенавчання за спеціальністю «Російська мова і література».

У червні 2014 року так зване міністерство освіти Криму надіслало до закладів освіти листа «Про вибір мови навчання», в якому, з одного боку, наголошено на праві вибору мови навчання, а з іншого — зазначено: «Викладання і вивчення державних мов Республіки Крим не можна здійснювати на шкоду викладанню і вивченню державної мови Російської Федерації».

А 1 вересня 2014—2015 навчального року відбулося істотне скорочення кількості учнів, які навчаються українською мовою, з 12 867 до 1990 осіб. Українську мову вивчали як предмет у 142 класах, класи з освітою українською були у 20 школах, а із семи шкіл з українською мовою навчання залишилася тільки одна. Це школа №20 у Феодосії.

У Таврійському національному університеті ім. Вернадського в м. Сімферополі, перейменованому окупантами у Кримський федеральний університет, було ліквідовано факультет української філології. А в ухваленій наприкінці 2014 року державній програмі розвитку освіти і науки в Республіці Крим на 2015—2017 роки жодного слова не було про здобуття освіти українською мовою.

Ненависть до української мови дійшла до крайньої межі. Так, в одній зі шкіл Сімферопольського району викинули підручники та книжки українською і примушували учнів їх рвати.

Що відбулося за шість років

За роки окупації кількість учнів, які навчаються українською мовою в закладах освіти тимчасово окупованого Криму, катастрофічно скоротилася з 12 867 осіб до 206. Держава-окупант вдається до маніпуляцій, вказуючи, що тисячі кримчан вивчають українську мову «як предмет, поглиблено, факультативно, в позаурочній роботі», адже перевірити систему вивчення майже неможливо, особливо організацію вивчення в позаурочний час.

Фіктивність навчання українською мовою показує і методичне забезпечення. Так, у 2015 році було розроблено приблизні програми «Українська мова» та «Українська література» (і рідна, і нерідна) для дошкільних і загальноосвітніх організацій, які схвалено рішенням федерального навчально-методичного об’єднання із загальної освіти міністерства освіти і науки Російської Федерації (протокол №2/15 від 20.05.2015). Проте самі програми розроблено тільки російською мовою. За п’ять років їх не оновлювали.

Ще один яскравий приклад показушності — забезпечення підручниками. Адже як викладати українською мовою або українську мову та літературу без підручників? За роки окупації було видано аж сім підручників, та й ті тільки для початкової школи й тільки з української мови та літератури. А для середньої школи не видано жодного. Зміст цих підручників не витримує жодної критики, дійшло до того, що окупаційна влада навіть вимушена була вилучати деякі посібники через дискримінаційні, на їхню думку, тексти.

Ще одне — це фактично прямий обман. Проголошуючи рівноправність мов навчання на окупованому півострові, окупанти та колабораціоністи із самого початку вводили всіх в оману. Річ у тому, що навчання рідною мовою, відповідно до російського законодавства, можливе лише на рівні дошкільної, початкової загальної та основної загальної освіти (ст.14 п. 4 закону РФ «Про освіту»), тобто тільки у 1—9 класах, а на рівні середньої загальної освіти (10—11 класи) навчання проводять російською мовою. Це положення було продубльовано і в ст. 11.2 окупаційного закону №131-ЗРК/2015 від 06.06.2015 «Про освіту в Республіці Крим».

Ще одна фейкова сторінка про українську освіту в окупованому Криму — це єдина кримська українськомовна школа №20 у Феодосії. Протягом усіх років окупації цю школу подають як заклад, в якому навчання відбувається українською мовою, проте аналіз сайту цієї школи дає змогу спростувати це твердження. Шкільний сайт повністю російською, українською предмети викладають тільки до 9 класу, а далі — російською, гуртки всі присвячено військово-спортивному напряму тощо. Сам заклад розташовано навіть не у Феодосії, а у смт Приморське, що за 14 км від Феодосії, із населенням понад 12 тисяч осіб.

Кількість учнів та учениць в тимчасово окупованому Криму,
які навчаються українською мовою

Порушені права дитини

Підсумовуючи, потрібно зазначити, що після окупації Росія зробила все можливе, щоб українська мова зникла з окупованого півострова, насамперед з освіти. Хоч під тиском міжнародної спільноти, найбільш яскравий приклад якого — рішення Міжнародного суду ООН у Гаазі від 19 квітня 2017 року щодо практичного повернення української мови в галузь освіти, Росія створює потьомкінські села, точніше потьомкінські школи».

Отже, така політика Російської Федерації — порушення ст. 20, 24, 27 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також суперечить ст. 29 Конвенції прав дитини, зокрема п. (с) «виховання поваги до культурної самобутності, мови і національних цінностей» і (d) «підготовка дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості». Крім того, окупаційна влада Криму свідомо ігнорує вимоги резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна» (19 грудня 2017 р.), яка вимагає забезпечити доступну освіту українською та кримськотатарською мовами.

Олег ОХРЕДЬКО,
аналітик Центру громадянської просвіти «Альменда»,
для «Урядового кур’єра»

Насамкінець.  Російська Федерація у 2020 році почала проводити різні пропагандистські кампанії, пов’язані з «поширенням української мови», як-от відновлення викладання української мови в Севастополі або звернення ініціативної групи із Сімферополя до російського президента Володимира Путіна із проханням відродити українську гімназію в Сімферополі та українські школи на всій території півострова, які спрямовані переважно на міжнародну спільноту. А підсумком можуть стати слова ректора Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти О. Рудякова: «Слід розуміти, що українська, яку ми викладаємо в наших школах, і та, якою навчають в Україні, — дві різні мови. Різниця у значеннях багатьох слів. Ми це зрозуміли, коли перевчали україністів на русистів».

ДОВІДКА «УК»

Потьомкінські села — історичний міф про бутафорські села, які нібито збудували за вказівкою князя Потьомкіна вздовж маршруту Катерини II під час її поїздки в 1787 році в Північне Причорномор’я — територію сучасної України і Криму. У наш час вислів став синонімом терміна «показуха»: демонстративний показний добробут, який приховує незадовільний стан речей.