Депутат Рівненської обласної ради Світлана Богатирчук-Кривко — член бюро Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, голова політичної групи європейських консерваторів та реформістів. Ці посади обіймоє неспроста, бо вона єдина, хто представляє Україну в цій поважній інституції з 2008 року. Як бачимо, досвідчених представників місцевого самоврядування у європейському співтоваристві цінують. Приводом для нашої розмови стало надання Україні офіційного статусу кандидата в члени Євросоюзу.

— Світлано Кирилівно, від початку російської агресії проти України ви, як кажуть, відкривали очі колегам на нашу ситуацію.

— Так, у палаці Ради Європи з 2014-го України було багато: скрізь майоріли наші прапорці та стрічки. Колеги-британці, яких, до речі, найбільше в нашій політичній групі, завжди давали мені годину перед основною сесією, щоб розповіла, що ж насправді відбувається на сході України. І робили висновки не з російської пропаганди, послідовно ухвалюючи рішення на нашу користь, зокрема про виключення росії з  Конгресу. Припинення її членства в Раді Європи не означало автоматичного виключення з кожної з інституцій. Тут ухвалювали окремі рішення — такий демократичний порядок. До речі, тепер біля палацу Європи в Страсбурзі замість демонтованого прапора росії —  порожнє місце. І це дуже символічна порожнеча, бо за нахабною брехнею та рашистською пропагандою, яка лунає з кожної праски, нічого не стоїть.

— Уточніть, що означає «з кожної європейської праски»? І тепер?

— Уявіть. Ні, у Страсбурзі російські канали не мовлять. А ось у готелях Німеччини й навіть у польських — так. Та ще й найагресивніші, із сумновідомими ведучими, імена яких і вимовляти не хочеться. Пересічні європейці досі черпають інформацію саме звідти. До речі, й сама мимоволі стала учасницею такого інциденту. На заправці в Німеччині російськомовна пані відмовилася обслуговувати наш автомобіль, бо побачила в мене на сумці жовто-блакитну стрічку, яку ношу завжди. «Із-за вас столько наших мужиков гібнет», — сказала з ненавистю. «А ви не рахували, скільки українців полягло за свою землю, скільки дітей убили так звані ваші?» — я, звісно, знайшлася, що їй відповісти. Але п’ята колона кремля (як і в інших країнах Європи) там доволі сильна,  тому зусиль для її нейтралізації на всіх рівнях ще треба чимало.

Зустріч з українськими біженцями в Ірландії. Фото надала автор 

— Ви нейтралізуєте насамперед своїми колоритними виступами. Про що говорили на нещодавніх засіданнях комітету та бюро Конгресу у Франції та, якщо не помиляюся, Ірландії?

— Засідання комітету проходило у Страсбурзі, а бюро — в Ірландії, містечку Траллі (провінція Кері) на узбережжі Атлантичного океану. Я говорила про  наших біженців у європейських містах і регіонах. Тема, так би мовити, спровокована повномасштабною війною росії проти України. Звісно, дякувала за солідарність та швидку мобілізацію європейців для допомоги нашим жінкам і дітям.

Але йшлося й про ризики, особливо для тих, хто не знає ні мови, ні відповідно своїх прав, і цим часто користуються спритні ділки.  Наголосила, що маємо не просто говорити, а голосно кричати на всіх рівнях про наших жінок і дітей, яких депортували в росію. А це вже 1,2 мільйона осіб, з них понад 2 тисячі дітей без батьків. І там на марші змінили законодавство про усиновлення.

А скількох наших дітей рашисти позбавили головного права — на життя? І це проблеми всієї Європи, адже Україна, обстоюючи свої території та демократичний вибір, допомагає Європі. І не менше, ніж вона нам. Мирний сон європейців — це надзусилля наших мужніх воїнів, які платять за нього життями. Ось так я розставила акценти.

До речі, без російської істерики в залі зовсім інша атмосфера — робоча. А цього разу на правах спостерігачів попросилася бути присутньою делегація Киргизстану. І я офіційно звернулася до неї з такою промовою. Добре, що ви приїхали у столицю європейської демократії, але ваша країна — член ОДКБ, тому тисніть на свій уряд, який має засудити війну проти України. Бачили б ви реакцію! Ці люди, представники місцевої влади, відверталися, ховали обличчя, тільки б не потрапити в об’єктив камери. Ось і вся їхня демократія.

Окремо йшлося  про роль місцевих те регіональних ЗМІ в низовій демократії. Нині їм складно вижити не лише в Україні. А це місток між місцевою владою та громадами, хоч їхня роль часто недооцінена. Саме тому в резолюції сесії конгресу, яка відбудеться в жовтні, пропонуємо звернутися до урядів щодо розроблення незалежних механізмів підтримки місцевих засобів масової інформації. 

— Тему внутрішньо переміщених осіб ми з вами порушували й раніше.

— Із 2014-го, щойно наші люди змушені були втікати від «рускава міра», на всіх можливих європейських майданчиках говорили, що в них мають бути ті самі права, що й у біженців. Надто гостро це питання постало нині, коли в Україні вже майже 8 мільйонів внутрішньо переміщених осіб — більше, ніж біженців. Приклад — мій двоюрідний брат, якому вдалося дістатися з Маріуполя в Полтаву через територію росії. Він пройшов і принизливу фільтрацію, і зневажливе ставлення.  Коли навела цей приклад, у залі запала неймовірна тиша. Знаю, що президент нашого конгресу нідерландець Лін Вербеек розуміє біду нашої країни, так би мовити, зсередини: він та генеральний секретар конгресу Андреас Кіффер побували в Києві та Ірпені, на Житомирщині. Це надважливо для ухвалення рішень на користь України.

— Чи зустрічалися ви в Європі з нашими біженцями?

— Звісно. І дійшла висновку, що найкомфортніше вони почуваються в Ірландії, яка дуже близька нам за духом, бо також пройшла нелегкий шлях боротьби за незалежність. У залі, де проходило засідання бюро, встановили офіційні прапори Євросоюзу, Ірландії та України, запросили й наших біженців — жінок і дітей з Харкова, Чернігова, Івано-Франківська, Сум. І коли Ганнуся з Чернігівщини на завершення заспівала «Червону калину», її підхопили всі.

До речі, ірландці дуже спокійні, врівноважені, а головне — щирі люди, без штучності.  І вони, з усього видно, багато знають про Україну. Приміром, за екскурсію до собору святого Патріка в Дубліні, яка коштує 25 євро з людини, ні в кого з української делегації не взяли грошей, хоч ми готові були заплатити. А літня доглядачка трохи розгублено сказала: «Я тепер не можу пропонувати вам буклети російською, а українською ми ще не надрукували». Вона розуміла, що навіть тими буклетами могла образити наші почуття. Ми відповіли, що залюбки прочитаємо англійською.

Нині в Європі модно все, що пов’язано з Україною: жовто-блакитна символіка, відомі серії марок, зустрічі з біженцями. Навіть у передвиборчих програмах кандидатів на різних рівнях ідеться про допомогу Україні. Але важливо, щоб це не було скороминущою модою. Тому порядок денний, з яким ми вийшли до європейських колег — представників місцевого самоврядування, такий: повна відмова від російських нафти й газу, відключення всіх банків агресора від міжнародної платіжної системи та зброя, зброя і ще раз зброя для України.

— Наша держава щойно отримала офіційний статус кандидата у члени Євросоюзу. Звісно, ми всі радіємо. Але чи не вважаєте це рішення своєрідною компенсацією за те, що від моменту Євромайдану Україну тримали, якщо так можна висловитися, в сірій геополітичний зоні?    

— Із цим важко не погодитися. Інколи думаю: якби ми отримали цей статус раніше, то, можливо, й повномасштабної війни вдалося б уникнути. Як на мене, Європа це усвідомила після 24 лютого, яке стало надто тривожним дзвоном для неї самої.

Ми у конгресі працювали над новим статусом України не один рік. А саме місцева влада до людей найближча. Тому ті проукраїнські імпульси, які йтимуть від неї, багато в чому сформують і позицію пересічних європейців. До речі, саме на рівні звичайних людей усе, що пов’язано з Україною, сприймається не як данина моді. У їхніх серцях — усвідомлення єдності з нами та бажання допомогти на непростому економічному шляху до Європи, який уже розпочався. Ми ж, українці, ще маємо осягнути емоціями та розумом значущість цієї, поза сумнівом, історичної події.

— Що ж, у добру європейську путь нам усім!

Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОВІДКА «УК»

Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи — установа, що представляє місцеві та регіональні влади 46 держав — членів Ради Європи та близько 200 тисяч європейських муніципалітетів і регіонів. Складається з двох палат: місцевих влад і регіонів. 

Проводить пленарні засідання в палаці Європи у Страсбурзі, де розташовано його постійний секретаріат. Заснований 1994 року, частина Ради Європи.   

ДОСЬЄ «УК»

Світлана БОГАТИРЧУК-КРИВКО. Народилася 28 жовтня 1959 року в Рівному. Закінчила Луцьке педагогічне училище, Рівненський державний гуманітарний університет, магістратуру Національного університету водного господарства та природокористування. Працювала вчителькою, інспектором, начальником управління освіти Рівненського міськвиконкому, заступником Рівненського міського голови, начальником управління Держгеокадастру в області, заступником голови обласної державної адміністрації.

Депутат Рівненської міської ради двох та обласної ради трьох скликань. З 2008 року — представник делегації України в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи.

Кандидат економічних наук, заслужений працівник освіти України, нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.