Закінчується літо, яке Україна провела у тривожному карантинному очікуванні: що буде далі? Адже за час перебування країни у двомісячному локдауні, а потім у режимі адаптивного карантину зупинялися цілі галузі, порушилися налагоджені економічні зв’язки, зростало безробіття й падав споживчий попит. Здавалося б, країна має скотитися під укіс. Однак сьогодні потрібно визнати, що найгіршого вдалося уникнути. Попри те що статистика захворюваності на COVID-19 набирає обертів і критика дій влади не вщухає, в економіці відчутні перші сигнали стабілізації. Про те, якою ціною це дається та які сценарії розвитку можна вважати оптимістичними, — в розмові із Прем’єр-міністром Денисом ШМИГАЛЕМ.

Про державні фінанси і бюджет

— До Бюджетного кодексу на тлі пандемії було внесено зміну про призупинення у 2020 році середньострокового бюджетного планування на три наступні фіскальні періоди. Шок від пандемії минув (хоч не загроза), тож ми повертаємося до усталеного modus operandi? Зокрема, який проєкт бюджету подасть уряд до ВР 15 вересня — на 2021-й чи на 2021—2023 роки?

— Справді, у зв’язку з пандемією бюджетне планування довелося дещо змінити — у травні неможливо було передбачати і планувати на три роки наперед. Але попри це Міністерство фінансів сьогодні планує бюджет на 2021 рік і відразу закладає основні параметри також на 2022—2023 роки. Буде представлено індикативні суми за витратами кожного міністерства на наступні три роки, що дасть змогу відомствам планувати середньострокові програми та бути впевненими в можливості їх фінансування.

— У якому фінансовому стані держава увійшла у третій квартал? Чи підтверджуєте оцінки експертів, що бюджетна діра наближається до 300 мільярдів гривень? За рахунок яких ресурсів можна її подолати?

— Цього року ситуація складна, пов’язана з коронавірусом та економічною кризою. Але ніякої діри в бюджеті немає. Є плановий дефіцит бюджету в розмірі 7,5% ВВП. Ця сума погоджена з нашими міжнародними партнерами та кредиторами. Вона відносно невисока, якщо порівнювати з окремими європейськими країнами, де дефіцит бюджету сягає навіть 10—14%. Наш рівень бюджетного дефіциту наближається до 300 мільярдів гривень, але цифра помірна для України й абсолютно посильна для бюджету. На сьогодні немає касового розриву. І ми чітко розуміємо джерела покриття такого дефіциту.

— Яким шляхом піде уряд для подолання дефіциту: болючим, але законним скороченням видатків через парламент чи звичним українським — ручного керування бюджетом (десь недовиконали, десь урізали)? Чи погоджуєтеся, що перший шлях чесний і транспарентний, а другий має серйозні корупційні загрози?

— Управляти цим процесом у ручному режимі неможливо. Бюджет затвердив парламент, у нього внесені всі необхідні зміни ще в другому кварталі. Відповідно країна живе згідно із затвердженим кошторисом. Ми стабільно йдемо в бюджетному графіку, визначеному законом.

— На які саме джерела покриття бюджету розраховуєте?

— Це і податкові надходження, і дивіденди державних підприємств, і позички на внутрішньому та зовнішньому фінансових ринках. У нас немає сьогодні боргових загроз та протермінувань. Україна вчасно і за графіком виконує всі свої зобов’язання перед кредиторами попри всю складність економічної ситуації у світі та країні. Тому з пошуком коштів проблем не буде.

— Цьогорічний план залучення коштів на внутрішньому ринку через ОВДП виконано вже на 70%. Кабміну вистачить тих обсягів, що залишилися, для маневру?

— Звісно. Це планові суми, закладені до бюджету разом з іншими джерелами погашення дефіциту, що також чітко прораховані.

— Ви впевнені, що нинішня облікова ставка, яка за останній рік знизилася майже вдвічі, залишатиметься настільки ж цікавою для інвесторів в ОВДП, як і торік? І що вони купуватимуть облігації внутрішньої позики з тим самими ентузіазмом?

— Упевнений, що так. Сьогодні Україна цікава і внутрішнім, і зовнішнім портфельним інвесторам. Нещодавно нам вдалося буквально за день підписати у Брюсселі угоду про макрофінансову допомогу та здійснити рекордне розміщення єврооблігацій на суму близько 2 мільярдів доларів за ставкою 7,25% річних. Це свідчить про те, що інвесторам, попри все, цікаво вкладати кошти в Україну.

— Який курс долара й рівень інфляції вважаєте прийнятним для нинішньої ситуації з наповненням бюджету?

— У нас є відповідні макропоказники, затверджені Міністерством економіки, і тут я не відступлюсь — це наш збалансований консенсус-прогноз. Звичайно, ми розуміємо, що рівень інфляції в макропрогнозі вищий, ніж той, який буде за фактичними підсумками року. Тут потрібно зважати на позицію і цільові показники Національного банку. Його індикатор, як відомо, становить 5% (+/-1%). Вважаю, що в нашій економічній ситуації для підтримки українських експортерів та розігріву економіки прийнятним був би показник інфляції в межах 6—7%.

— А які перспективи виходу курсу долара на бюджетні показники? У бюджеті закладено 29,5 гривні за долар, а середньозважений курс у I півріччі становив 26 гривень. Кажуть, передумов до його істотного підвищення до кінця року немає, але ж Кабміну зростання курсу було б вигідним, чи не так? Бо, за даними Рахункової палати, тільки через занижений курс бюджет недоотримав 25,5 мільярда гривень доходів.

— Розумію стурбованість інвесторів і бізнесу із приводу очікувань можливого зростання курсу долара у найближчі чотири місяці. Але ж ми розуміємо, що бюджет переглядали у квітні-травні, коли очікували значно гіршого впливу світової економічної та фінансової кризи на Україну. Тоді ми перестрахувалися, заклали більші курсові та інфляційні показники. На сьогодні, як бачимо, ситуація розвивається за помірно стабільним сценарієм. На мою суб’єктивну думку, курс коливатиметься в межах 27—28 грн/долар і навряд чи перевищить 29 гривень до кінця цього року. Очевидно, що макропрогноз виявиться для когось кращим, для когось, можливо, гіршим. Але у будь-якому разі ситуація нормальна. Курс регулює виключно ринок, і те, що він сьогодні оцінює його на рівні 27 гривень за долар, абсолютно прийнятно.

Щодо інфляції. Вона пожвавлює економіку, а нам це дуже потрібно. Маємо створювати робочі місця, сприяти експорту, розвитку промисловості тощо, а 2% інфляції під час кризи — це дуже мало. Усі країни докладають зусиль, щоб наповнювати свої економіки обіговими коштами і стимулювати рух коштів, а не навпаки, сповільнювати цей процес.

— Тривають дискусії про підвищення мінімальної заробітної плати. Багато експертів кажуть, якщо підвищення до 5 тисяч гривень ще можна розглядати, то анонсовані 6—6,5 тисячі — дуже ризикований крок, який може спричинити подальшу тінізацію економіки.

— Ми ретельно разом з експертами аналізували наслідки і переваги поступового збільшення рівня мінімальної зарплати. Порахували, що цьогорічне підвищення з 4723 до 5000 гривень буде майже непомітним ні для людей, ні для економіки. Але треба розуміти, навіщо це робиться. В Україні низька інфляція, сповільнюється споживчий попит та охолоджується економіка. Це провісники економічної кризи. Тоді починаються проблеми у підприємств із зарплатами, в банківської системи — з обіговим капіталом, потім настають банкрутства. Тому наше завдання — розігріти економіку і підвищити споживчий попит.

Перший крок у цьому напрямі — допомога пенсіонерам. Ми проіндексували пенсії, зробили відповідні доплати. Це важлива складова соціальної підтримки людей з боку держави і ефективний механізм лагідного стимулювання споживчого попиту.

Тепер треба робити другий крок. Що таке підвищення мінімальної заробітної плати? Це одразу кілька показників. Виведення в офіційну площину більшої суми фонду оплати праці в Україні загалом. Це підтримка людей з малою заробітною платою в бюджетній сфері. З огляду на наше відставання в цьому питанні від Європи в нас великий потенціал для підняття мінімальної заробітної плати. І ті кроки, які ми робимо, цілком виправдані, рішення обґрунтовані та прораховані. Мінімальну зарплату 6 тисяч гривень люди отримають наприкінці січня — на початку лютого наступного року. Ми так частково простимулюємо сезонне післяноворічне падіння споживчого попиту. Подальше підвищення заплановане на липень — це середина відпускного сезону, коли ділове життя в країні завмирає. Обидва рази економіка не отримає надмірного інфляційного тиску.

— Скажіть: чи підкріплені ваші розрахунки зростанням продуктивності праці у країні? Усе-таки для бізнесу, який не може собі дозволити підвищення зарплат в адміністративному порядку, а лише з огляду на якісні показники діяльності, це буде певним шоком.

— Із 5 тисячами гривень жодних шоків не буде — підприємці додаткового навантаження не помітять. Про 6 тисяч є різні думки. Бачимо, що конкуренція за робочу силу останнім часом стимулювала бізнес у питаннях ефективності й підвищення зарплат. Таких підприємств близько 80%. Інші мають підтягуватися. У будь-якому разі рівень мінімальної зарплати — важливий баланс між реальним сектором економіки та соціальним обов’язком держави.

Колаж Ірини НАЗІМОВОЇ

Про взаємодію між гілками влади та амбіції

— Чи побачили ви у новому голові Нацбанку однодумця у плані підтримки (кредитування) реального сектору економіки? І якщо так, то які його кроки вважаєте найбільш вдалими?

— Комунікація з НБУ в нас відкрита й конструктивна. Вона дає результати. Ви ж бачите, як планомірно і впевнено знижувалась облікова ставка НБУ. Це була спільна робота Національного банку і спеціалістів Мінфіну, Мінекономіки. У нас є амбітні цілі, ми працюємо спільно над тим, щоб запровадити нові економічні, фінансові механізми і моделі для зниження вартості кредитного ресурсу, доступності такого кредитного ресурсу для бізнесу і приватних споживачів.

У нас чи не вперше за всю історію незалежності ставка за іпотечним кредитом у національній валюті впала до 10%. Ми ведемо діалог з банкірами та забудовниками. Вони кажуть, це чудовий сигнал для стимулювання розвитку галузі, яка має високий мультиплікатор створення робочих місць у суміжних галузях.

Те саме можна сказати і про програми «Велике будівництво», кредитування малого, середнього та мікробізнесу «Доступні кредити 5—7—9%». В останній цього тижня ми вже вийшли на 5 мільярдів гривень виданих і рефінансованих кредитів. Загалом заявок, що розглядають банки за цією програмою, більш ніж на 30 мільярдів гривень. Це теж важливі показники нашої спільної роботи з Національним банком.

— Але ж скептики кажуть, що кредити за програмою «5—7—9» видають надто повільно. До кінця цього року планували їх видати 50 тисяч, а видано лише 2 тисячі.

— Потрібно розуміти, що знадобилося пів року на напрацювання всіх банківських механізмів і формування довіри до цього інструменту антикризової підтримки. Сьогодні програма вийшла на пік попиту. І темпи приросту зараз, напевно, в десятки, а то і сотні разів перевищують темпи росту обсягів кредитування ще три місяці тому. До кінця року в нас є ще час, щоб ми вийшли на заплановані 50 тисяч кредитів, враховуючи, як швидко розвиваються події й те, на який високий рівень взаємодії вийшли банківські установи та бізнес.

— Облікова ставка оптимальна, чи є ще резерви до її зниження. І чи це потрібно в цій ситуації?

— З точки зору Міністерства економіки і Міністерства фінансів, напевно, ще є куди її знижувати, але тут уже ми досягли певного монетарного балансу. На черговому засіданні правління НБУ було ухвалено рішення не змінювати облікову ставку. Ми думаємо, що певний час вона буде зафіксована на нинішньому рівні. Це якщо не трапиться форс-мажорів чи шоків. Банківська система має адаптуватися до такого рівня облікової ставки. Усі зацікавлені у здешевленні кредитного ресурсу. І звичайно, хотілось би, щоб їх ціна й надалі знижувалася до ідеально комфортного для споживачів рівня 5—7%. Це непросте завдання для України, надто в епоху світової економічної кризи і пандемії. Але в усякому разі такі амбітні цілі ми маємо.

— У цьому вам знадобиться тісна співпраця з парламентом, який останнім часом працює далеко не в тому турборежимі, що напочатку.

— Ця співпраця ніколи не була простою, але вона нині конструктивна. Ми вийшли на такий рівень взаєморозуміння, який дає змогу спільно працювати, щоб законопроєкти були чітко виписані, оппрацьовані і давали максимальний ефект.

Уже з вересня почнеться новий політичний сезон. Він буде турбулентним і складним з огляду на місцеві вибори. Це треба сприймати як природний процес. Але співпраця з парламентом, якщо брати її прагматичну сторону, в нас є і вона, впевнений, продовжиться.

— Багато законів знакових, важливих, резонансних, обговорюваних в суспільстві, вже прийнято (про ігровий бізнес, пожвавлення ринку капіталу, бурштин тощо). Якого економічного ефекту очікуєте від того, що вже ухвалили, і від того, що плануєте ухвалити найближчим часом, що зможе підтримати економіку?

— Насправді кожен з прийнятих парламентом законів має дуже конкретний прорахований економічний вплив і на бюджет, і на розвиток економіки. Наприклад закон про гральний бізнес. Це від 500 мільйонів до 5 мільярдів гривень щороку і до 60 тисяч робочих місць, за оцінками експертів. На сьогодні в парламенті є ще такі законопроєкти, зокрема ініційовані урядом.

У серпні має відбутися позачергова сесія, на яку буде винесено дуже важливі питання: ратифікація макрофінансової допомоги, закон про збільшення мінімальної заробітної плати тощо. Багато реформістських законопроєктів чекає своєї черги, і їх обов’язково ухвалюватимуть, тому що ми перебуваємо у процесі реформ. Це і наше нове Міністерство стратегічних галузей, і масштабна приватизація держпідприємств, і їх корпоратизація.

Про реформи і корпоратизацію державного сектору

— Що бачите в ролі провідних стратегічних галузей: ІТ, агро, космос? І де тут наша найбільша надія?

— Є відповідний указ Президента, яким визначено стратегічні галузі економіки. Що ми тут бачимо? Це створення, наприклад, аерокосмічної установи, де ми хочемо виділити авіаційну і космічну галузі і взяти їх під централізоване управління. Окремо хочемо зайнятися оборонно-промисловим комплексом, це теж наш експортний потенціал і величезний міжнародний попит.

Маємо велику надію, що віцепрем’єр-міністр зі стратегічних галузей промисловості сприятиме консолідації всіх підприємств, а також усіх їх інтелектуальних та матеріальних ресурсів у потужний економічний кістяк. Загалом наші стратегічні галузі — це галузі високої доданої вартості, які мають високий мультиплікатор створення робочих місць. Це будівництво вагонів, локомотивів, турбін, енергетичного устаткування. Наприклад, одне робоче місце в авіабудуванні автоматично створює до 50 робочих місць в суміжних галузях, а ті створюють додаткові продукти для своїх підприємств. А це податки, наповнення бюджету, залучення валюти в Україну. Ось на цьому ми зосереджуємо увагу і спрямовуємо Міністерство стратегічних галузей промисловості.

— Розкажіть про ваше бачення майбутньої трансформації державного концерну «Укроборонпром».

— Ідея в тому, щоб трансформувати його за галузевим принципом і навести порядок в управлінні його підприємствами. Де це ще таке існує, щоб стратегічні інноваційні підприємства залишалися без замовлень, доходів і зарплат, обслуговуючи якісь приватні корупційні інтереси?

Підприємства треба очистити від боргів, дати правильний менеджмент і вивести на світовий рівень. Завдання технічно нескладне, але потребує сильної політичної волі. Оборонна галузь — це завжди рівень урядової співпраці й управління, така модель прийнята в усьому світі. Держава останнім часом не мала повного розуміння, що відбувається з концерном, не було контролю. А ми хочемо наші оборонні підприємства вивести на рівень світових стандартів. Попит на нашу продукцію є у світі. Питання в тому, щоб ми могли його задовольнити якісно і вчасно. Окрім того, внутрішнє виробництво та оборонне замовлення теж має якісно змінитися.

— Чи піде уряд на реформування Укрзалізниці? Адже, здається, лише на рівні уряду можна вирішити це питання — сама Укрзалізниця ніколи не витягне себе — не піде на відокремлення вантажних перевезень від пасажирських, розділення сегментів інфраструктури та інші болючі кроки. Що потрібно, аби провести таке реформування?

— Ви так цікаво сказали: сама себе не витягне. А як? Якщо є комерційне підприємство, яке потрапило в турбулентність, байдуже, монополіст чи ні, воно має розв’язувати свої проблеми самостійно. Укрзалізниця — не виняток. Внутрішні реформи вона має проводити як звичайний бізнес.

Для цього й проводиться її корпоратизація. Реформа корпоратизації державних підприємств, що відбувається в Україні, покликана захистити ці підприємства від будь-якого політичного впливу, щоб унеможливити політичну корупцію на цих підприємствах. Щоб управляти ними як бізнесом. В Укрзалізниці такі органи управління створено, і невдовзі там з’явиться новий керівник, який виграв серйозний кадровий конкурс. Людина проходить спецперевірку і думаю, що вже наступного тижня буде призначена рішенням уряду.

Перед керівником Укрзалізниці стоятиме завдання внутрішнього реформування, тому що коронакриза дуже боляче вдарила по підприємству. Фактично було зупинено пасажирські перевезення. Попри їх збитковість, вони покривали велику частину постійних витрат підприємства. Але далі існувати в такій заплутаній бізнес-моделі з пасажирськими та вантажними перевезеннями, як нині, Укрзалізниця не може. Потрібно виокремлювати напрями і наводити там порядок, залучаючи інвесторів та іноземний досвід.

Про мистецтво компромісів

— Що думаєте про обмеження зарплат у державному секторі на час карантину? Яким бачите шлях та часові межі його вирішення, до того ж у світлі зобов’язань, узятих Україною перед МВФ? За цим зобов’язанням обмеження мало бути скасовано до 30 червня, вже серпень. Багато хто говорить, що через це обмеження ефективні чесні менеджери змушені йти, тому що їх не задовольняє рівень оплати.

— Дуже важливе питання. Справді, є прецеденти, коли внаслідок депутатського рішення про обмеження зарплат на держпідприємствах десятьма мінімальними заробітними платами якісні топменеджери з державних установ, банків, промислових підприємств звільнилися і пішли у приватний сектор.

Коли це питання виносили в парламент, ідея полягала у тимчасовому обмеженні. Називали строки: завершення карантину плюс два місяці. Але тоді, у квітні, ніхто не знав, як розвиватиметься епідситуація і як довго триватиме карантин. Сьогодні розуміємо, що карантин залишатиметься і надалі. Без вакцин і ліків це єдиний ефективний інструмент контролю рівня захворюваності. На жаль, продовжуємо втрачати якісний менеджерський кадровий потенціал, і сьогодні стоїть питання ухвалення змін до депутатського закону. Урядовим рішенням ми не можемо його змінити. Тим більше є подання до Конституційного Суду, що затягує строки. Тож вестимемо діалог з парламентом, шукатимемо компроміс.

— Яким бачите шлях остаточного врегулювання конфлікту між атомною енергетикою і зеленою?

— Шлях дуже простий: це енергетичний баланс країни. Він затверджений, його треба дотримуватися. Тут не йдеться про конфлікт між видами енергетики, а про системну кризу в енергетичній галузі України. Ми, на жаль, не один місяць до цього йшли, й потрапили в неї одночасно з початком епідемії та економічної кризи.

По-перше, сталося зниження загального попиту. По-друге, в енергосистемі виник дисбаланс через перевиробництво сонячної енергії. З початком весняно-літнього сезону в Україні цього року в експлуатацію ввели вдвічі більше об’єктів сонячної енергетики, ніж було заплановано. Ми змушені за цю енергію платити, тому що так укладено угоди: споживаєш чи не споживаєш, а плати. Цю ситуацію однозначно кваліфікую як безвідповідальність минулих керівників Укренерго, які бездумно видавали дозволи на будівництво сонячних електростанцій. Можливо, тут була корупційна складова, нехай правоохоронні органи з цим розбираються. Стратегічно хочемо, щоб Україна стала країною, де більша частина енергетики чиста, але не такою ціною, як нині — з тарифом від 5 до 15 гривень за кіловат. Це, певно, найдорожча зелена енергія в Європі. А в Україні є всі передумови, щоб ця енергія коштувала 1,2—1,3 грн/кВт.

На сьогодні нам вдалося збалансувати ринок. Ми провели перемовини з інвесторами в зелену енергетику, зберегли ціну для населення на рівні 1,68 грн/кВт, яку, і я на цьому завжди наголошував, ми не будемо змінювати. Сьогодні Енергоатом працює у штатному режимі, проводять усі планові ремонти, попит на електроенергію зростає. Лишається питання фінансового збалансування ринку, тому що у нас є борги перед виробниками альтернативної енергії. І воно потребуватиме більше часу для вирішення, тому що йдеться про мільярдну заборгованість. Але в нас є надія, що із запуском аукціонів на побудову нових станцій, де переможець визначатиметься за пропозицією найнижчого тарифу, проблема з часом зникне.

Про складні, але вкрай потрібні рішення

— Наближається опалювальний сезон. Світові ціни на газ залишаються на рекордно низькому рівні. Однак у нас все ще існують законодавчі проблеми, що не дозволяють перенести ці низькі ціни на газ у тарифи на тепло. Ідеться про законопроєкт 2458, який парламент відправив на повторне друге читання. Чи встигнемо увійти в опалювальний сезон з переглянутими у бік зменшення тарифами на теплову енергію?

— Наскільки пам’ятаю, цей законопроєкт ми виносимо на серпневу позачергову сесію. Усе, що мав зробити уряд у частині запровадження ринку газу і ринку енергоносіїв, він зробив. Для перехідного періоду ми запровадили механізм покладання спеціальних обов’язків (ПСО) на продавців газу. Після скасування ПСО для плавного запуску ринку на аукціоні було обрано постачальника останньої надії. На найближчі три роки ним став державний Нафтогаз. Ця компанія, якщо якийсь споживач не обере собі постачальника або з його постачальником що-небудь станеться, зобов’язана продавати населенню газ протягом 60 днів з нульовою націнкою, доки домогосподарство не знайде собі нового постачальника.

Стосовно комунальних послуг, тут тариф регулює НКРЕКП. Комісія має реалізувати всі свої повноваження, щоб переглянути тарифи комунальних підприємств у частині приведення їх до ринкових цін. Тобто перевірити та враховувати ринкову ціну газу в складовій собівартості. Але це питання до місцевих органів самоврядування і НКРЕКП, воно поза повноваженнями уряду.

— Яку найважливішу, на вашу думку, інформацію, слід донести зараз до людей?

— COVID-фонд і дороги. Питання фінансування дорожнього будівництва за рахунок коштів фонду боротьби з коронавірусом постійно викликає дискусії в суспільстві. Хочу наголосити на правильності цього рішення. Якщо спочатку карантину люди переважно боялися хворіти, то потім лише чверть громадян боялися самої епідемії, а інші мали страх перед економічними наслідками, спричиненими коронакризою. Саме це і зумовило перерозподіл коштів. Ми розуміли, що заробітні плати медикам, закупівля медикаментів, засобів захисту, облаштування лікарень і таке інше — це, безперечно, вкрай важливі речі. Та ще важливіше було підтримати людей і зменшити тиск на економіку загалом. І один з найкращих шляхів — це інвестиції у будівництво. Масштабне дорожнє будівництво — саме те, що забезпечує великий мультиплікатор створення робочих місць та розігрів економіки.

— Наскільки ваші розрахунки виявилися правильними?

— Ефект проявився у всіх галузях: і в середньому, і в малому, і в мікробізнесі. За рахунок цього світова криза та карантинні обмеження не справили вкрай негативного впливу на економіку. Ми впровадили кредитні та інвестиційні програми, компенсували втрати за збережені робочі місця, спростили реєстрацію й нарахування допомоги безробітним. Усе це сприяло боротьбі з наслідками COVID-19. Якщо у когось і досі виникають сумніви стосовно правильності перерозподілу коштів COVID-фонду на «Велике будівництво», я готовий їх розвіювати з цифрами в руках. У нас від початку карантину дуже різко зросла кількість зареєстрованих безробітних — із 320 тисяч до понад 500 тисяч. На сьогодні ми офіційно працевлаштували близько 240 тисяч людей. Якщо на піку реєстрації були такі дні, коли в центрах зайнятості реєструвалося по 6—7 тисяч людей одночасно, то сьогодні ця цифра пішла на спад. Це динамічний показник, який демонструє певне поліпшення економічної ситуації. І що найважливіше для мене, стабілізацію ситуації у сфері зайнятості.

Ми продовжимо програму «Велике будівництво», зокрема будівництво доріг, і розпочнемо проєкти будівництва мостів. Це складні інженерні споруди, тому вони дадуть імпульс до розвитку промисловості з високою доданою вартістю. Логіка уряду і Президента в тому, щоб у країні широко діяли заходи економічного стимулювання. Без цього кризу не подолати.

Олександр ХАРЧЕНКО,
Оксана ПОЛІЩУК,
Укрінформ