Про це йшлося на спільному робочому засіданні депутатських груп міжпарламентських зв’язків України і Молдови. Мікросаміт пройшов просто неба неподалік молдавського села Паланки на місці, де має вже за кілька місяців з’явитися міст, що надовго зніме проблему сполучення з південними районами Одещини. Вирішували, як спорудити дорогу, якою люди зможуть їздити, доки триватиме будівництво (щонайменше до 1 серпня). Озвучили дату здачі цієї тимчасової дороги — 1 травня. Доти, як і останні кілька місяців, весь транспортний потік на південь області йтиме єдиним шляхом через міст у Затоці. А шлях цей ні якістю, ні пропускною спроможністю транспортників ніяк не тішить.

Тимчасові шляхи задля вічного мосту

Голова Одеської обласної ради Анатолій Урбанський запевняє, що влада докладає зусиль, щоб на найближчі свята пляшкове горлечко поблизу Затоки не застигло у безкінечних заторах, як це вже трапилось у березні та на Великдень. «Ми мали розмову з представниками Укрзалізниці, щоб вони поки що не розпочинали планового ремонту мосту в Затоці, — каже Анатолій Урбанський. — І це один із кроків, щоб розв’язати проблему».

Ідеться тут лише про одну ланку в ланцюжку проблем, які стоять на шляху до завершення капітального інфраструктурного проекту — спорудження мосту поблизу молдовського села Паланка. Через нього проходить траса Одеса — Рені, і тільки за його нормального стану вона може повноцінно діяти.

«Стан мосту біля Паланки завдавав клопоту більш як 5 років, — каже голова обласної ради. — Щороку на ньому робили якийсь відносний ремонт, який давав змогу нормально працювати лиш півсезону — півтора-два місяці. За цей час міст знову ставав непридатним».

Тож питання капітального ремонту назріло вже давно, а в контексті оголошеної в країні дорожньої кампанії навіть зрушило з мертвої точки. Торік у грудні міст закрили на ремонт. За контрактом, вартість цих робіт було визначено на рівні 68 мільйонів гривень. Після ремонту на місці старого, зношеного, має з’явитися, по суті, новий міст. Зараз тут можемо бачити просто розчищений ґрунтовий майданчик. Міст, який тут збудують фактично з нуля, буде на 2 метри ширшим і на 10 довшим від старого. Вантажопідйомність зросте з 60 до 100 тонн.

«Міст буде збудовано належним чином, він служитиме довгі роки, — запевняє Анатолій Урбанський. — Як кажуть підрядники, гарантія на цю споруду — 50 років».

Через чотири місяці тут має бути міст. Фото автора

Чому просимося до сусідів?

За попередніми планами, здати цей довгоочікуваний об’єкт мали 1 червня — саме до курортного сезону. Через брак ритмічного фінансування новий най­оптимістичніший термін — 1 серпня. Але для гарантії говорять і про 1 вересня.

Стало зрозуміло, що в таких часових межах без додаткової об’їзної дороги не обійтися. Голові обл­автодору часом дорікали, що той мав би занепокоїтися тимчасовою об’їзною дорогою, щойно міст закрили на ремонт. Резони не поспішати з цієї справою, вочевидь, були. Тимчасова дорога обійдеться більш ніж у 6 мільйонів гривень. Через 3—4 місяці, за попередніми домовленостями з молдовською стороною, маємо її прибрати й привести територію до попереднього стану. Це теж кошти.

Їх можна було б не витрачати, якби міст звели у строки, визначені спочатку, до пікового навантаження на трасу. А так скупий (хай від бідності) платить двічі. Та ще й має йти на поклін до сусіда.

Молдовани не проти будівництва тимчасової дороги їхньою територією. Йдеться ж усього про якихось 500 метрів. Ініціатор зустрічі з молдовського боку депутат тамтешнього парламенту Еужен Нікіфорчук запевняє, що «принципових розбіжностей немає» і каже про готовність «надавати підтримку парламенту на всіх рівнях». Молдовський парламентар зауважує, що і його країна зацікавлена в нормальному транспортному сполученні з південними районами Одещини: «Перевізники часто просять нас вирішити це питання в стислі терміни, оскільки їздити через Затоку їм доволі важко».

Жодних принципових завад не вбачає і міністр будівництва та регіонального розвитку Молдови Василь Битке: «За будівельним законодавством не бачимо великих проблем, проектна документація є».

Натомість важко сказати щось певне про позицію представників місцевості, чиєю територією має пройти об’їзна дорога. Саме з їхньої подачі на порядку денному з’явилися виплати за користування землею в Молдові. Тут, щоправда, очільник Штефан-Водського району (Молдова), до якого належить Паланка, Ніколає Молозя заспокоїв: «Думаю, що навіть коли й буде оплата, вона буде дуже незначною». Єдина вимога — надати всю необхідну документацію з будівництва. Примар села Паланка Лариса Волох просто не захотіла спілкуватися з нами на тему майбутнього будівництва. Тож навряд чи вона у захваті від цієї перспективи.

Депутат молдовського парламенту Валерій Гілецький після слів про те, наскільки мости важливі для відносин між державами, мусив зауважити «деякі скарги місцевих жителів з приводу цієї ділянки дороги».

«А ось в Джурджулештах, напевне, таки за­доволені? — можна було почути від наших учасників зустрічі вже в її кулуарах. — Жителів Рені хіба питали, коли позабирали їхні городи?» Про що йдеться? Про те, як Україна свого часу, схоже, добряче прогадала, нарізаючи свій кордон з Молдовою.

Плоди  «перемог»

Так сталося, що після розпаду СРСР частина траси Одеса — Рені опинилася за кордоном — у Молдові. Тож режим її використання було врегульовано певними міждержавними угодами.

«Десятикілометровий відтинок дороги Одеса — Рені передали у власність України в обмін на ділянку дунайського берега поблизу села Джурджулешти, — згадує історію питання український ініціатор зустрічі нардеп Павло Унгурян. — 11 років потому договір ратифікували, і земля під цією дорогою та по 11 метрів по обидва боки від неї було передано у власність України».

Принципова різниця в тому, що ділянка Дунайського узбережжя стала не просто власністю Молдови, а її територією, якою вона може розпоряджатися на власний розсуд. А український відтинок траси так і залишився територією Молдови.

Наприкінці 1990-х для Молдови вирішувалося не просто питання про шматок суходолу, а про можливість відкрити свій єдиний морський порт. Тоді Україна тримала в руках молдовські ключі від Чорного моря. І віддала їх Молдові за безцінь, не виторгувавши навіть кількох гектарів болота під стратегічною трасою. Молдова отримала і свій чорноморський порт, і можливість до кінця віків тримати нашу країну за Паланку.

«Це було у 1999 році, і нині важко зрозуміти, чи можна було тоді вирішити по-іншому, — каже голова Одеської ОДА Максим Степанов. — Нема об’єктивної інформації, і на сьогодні маємо те, що маємо». Перегляд тодішніх міжнародних угод неможливий, і це доводиться прийняти як даність. Урегульовуючи ситуацію з тимчасовою об’їзною дорогою, беруть до уваги те, що з молдовським суверенітетом над її ділянкою поблизу Паланки ця тема начебто й не пов’язана. Справді, якби навіть ця дорога плюс 11 метрів по обидва боки була не просто власністю, а територією України, об’їзд довелося б робити все одно через землі Молдови — за тією самою процедурою, як тепер. Інша річ, що існував інший варіант, який можна було б реалізувати, якби ця дорога була повністю українською. Наші військові могли б впритул до траси налагодити понтонну переправу замість закритого на ремонт мосту.

«Непоганий варіант розвитку подій, але понтонний міст ще більше ускладнив би процедуру узгодження  з молдовською стороною, — каже очільник Одеського облавтодору Олег Варивода. — Адже понтони — військові споруди. Щоб Молдова погодилася на розташування військових об’єктів іншої держави поза межами якихось військових союзів — це неможливо».

Тож слід усвідомлювати, хто тут хазяїн і просто розраховувати на добросусідські відносини. З огляду на те, що будівництво тимчасового об’їзду за технологією розраховано приблизно на три тижні, щоб вкластися в означений Першотравнем строк, дозволи мають готовими вже зараз. І якщо цей строк буде зірвано, це не означатиме, що винна молдовська сторона. Досвід 1999-го, як і, скажімо, історія зі Зміїним, натякають, що в географічно-майнових відносинах з щонайближчим зарубіжжям ми ще ті дипломати.