Історія — наука вельми повчальна для тих, хто вміє правильно розуміти її уроки. Ось і ми нагадаємо про цікаві події, які сталися дуже давно, понад три з половиною тисячі років тому.

У XVIII столітті до нашої ери північ Єгипту завоювали кочовики, яких греки назвали гіксосами (як вони звалися насправді і хто такі були, достеменно не відомо). Південь Єгипту лишився формально незалежним, але дуже потерпав від небажаних сусідів — єгиптяни мусили сплачувати гіксосам данину, ті ще й зайняли гирло Нілу, перепинивши всі економічні зв’язки з країнами Середземномор’я (мимоволі згадуються Азовське море і Керченський міст).

Фараонів це не надто влаштовувало, але вибити загарбників зі своєї землі вони не могли не лише через брак військової потуги. Визвольній війні опиралися вельможі, — адже данину загарбникам платили не вони, а простий народ (військовий податок, еге ж?), а в разі війни мусили постачати до війська зброю, спорядження, продовольство. Навіщо їм були зайві витрати?

Про те, що сталося далі, документальних свідчень мало, але фольклорна версія твердить: якось, імовірно, 1554 року до н.е., гіксоси пограбували торговий караван єгиптян, що прямував на північ, товари забрали, а купців жорстоко побили (оце така торгівля з окупантами). Щойно звістка дійшла до столиці фараонів, міста Уасет, яке греки чомусь називали Фівами, там спалахнули заворушення, але не проти фараона.

Навпаки, бунтівники зібралися навколо палацу правителя, вимагаючи, аби їх вели на бій із ворогом. Фараон на ім’я Секенен-Ра був у захваті — саме тоді в палаці відбувалася нарада за участі вищих сановників, і варто було б бунтівникам довідатися, що є люди, які проти війни (прихильники «миру за будь-яку ціну»), вони б не дісталися додому живими.

Заклики застосувати проти народу військову силу фараон рішуче відхилив, натомість, за переказами, запросив представників народу до себе, доручив сформувати загони народного ополчення, наказав надати їм зброю і досвідчених вояків для військового вишколу новобранців. Таку пропозицію народ сприйняв радісно, столиця перетворилася на військовий табір.

Зауважимо: багато хто з правителів усіх часів та країн бажали віддатися на волю загарбників, але не озброювати населення, бо боялися його більше, ніж будь-кого іншого. Проте Секенен-Ра довірився народові і не помилився.

Тут трапився епізод, який зафіксовано документально в стародавньому папірусі: цар гіксосів Апопі надіслав фараонові листа, у якому скаржився, нібито поблизу фараонового палацу розвелося забагато бегемотів, що вовтузяться і турбують правителя гіксосів (хоч Уасет і столиця гіксосів Аваріс стояли один від одного на відстані близько 800 кілометрів). Так Апопі в глузливій формі натякав, що знає про військові приготування єгиптян, але не боїться їх, а зневажає.

Стало очевидно, що відкладати військовий похід не можна. На військовій нараді за участі лише вузького кола наближених осіб було визначено день виступу війська і його маршрут — якнайдалі від міст, краєм пустелі, аби ворог не довідався про похід завчасно.

Утім, навіть серед найбільш довірених людей виявився зрадник: на військо чатувала ворожа засідка, причому гіксоси вдарили саме в те місце колони, де перебували фараон і його воєначальник. Відбити напад вдалося лише завдяки мужності охорони фараона і самого Секенена-Ра, який бився поряд зі своїми воїнами й загинув у цій битві (мумія фараона, що збереглася, має сліди страшних поранень).

Трон посів старший син фараона Камес. Для цього він повернувся до столиці і, поховавши батька, вирушив до війська, що продовжувало похід. Але при цьому не завважив, що взяв із собою всіх найвірніших людей, натомість залишив в Уасеті надто багато тих, кого можна було підозрювати в допомозі ворогові.

Ті не забарилися — вчинили заколот, перебили охорону палацу і захопили в заручники матір Камеса царицю Яххотеп. А щоб фараон не довідався про це, заборонили залишати місто під страхом смерті. Утім, запізнилися: рибалка, який у ніч заколоту приніс на кухню палацу свіжу рибу, помітив щось негаразд, човном вирушив униз по Нілу на пошуки фараона і повідомив страшну новину.

Камес із сильним загоном вирушив у столицю. Заколотники намагалися втекти, але їх спіймали та стратили — на жаль, не всіх. Один жрець, який зумів приховати свої зв’язки з Апопі, під виглядом виконання релігійного обряду отруїв Камеса. Цариця Яххотеп спромоглася розшукати вбивцю сина і піддала його страшній карі. Новий фараон Яхмос був ще неповнолітнім, але з допомогою досвідчених воєначальників, які служили ще його батькові, зміг завершити війну: військовою хитрістю взяв приступом Аваріс і звільнив Єгипет.

Які висновки можемо зробити з цієї історії? По-перше, війна триває не лише на лінії фронту — і тил напхано поплічниками ворога, тому мусимо пильнувати і не давати їм волі. По-друге, якщо ти правитель, будь готовий пожертвувати життям, якщо настане потреба. І по-третє, перемагає той володар, який у боротьбі із зовнішнім ворогом покладається не на вельмож, а на власний народ. Він не зрадить.