Часто дивуються: як можна призначати на високу посаду людину, доброчесність якої викликає великі сумніви, а то й просто на лобі великими літерами написано «покидьок»? А пояснення тут просте.

Згадаймо старий кінофільм «Калігула». Розумію, що видовище не для людей зі слабкою психікою, але є там хоч і огидний, але повчальний епізод. Імператор-параноїк без найменшої провини жорстоко катує найближчого, найбільш відданого соратника, який допоміг йому прийти до влади. Той з останніх сил запитує: «Я завжди був вірний тобі, за віщо ти піддаєш мене тортурам?» На це Калігула дає дивовижно відверту і цинічну відповідь: «Ти чесна людина, тому небезпечний!» 

Ну що, шановні, починають відкриватися очі? Вочевидь, начальник-негідник не триматиме біля себе чесного підлеглого, бо знає: той чинитиме по правді, не виконуватиме злочинних розпоряджень, навіть якщо йому пообіцяти частку накраденого. Ось цим і небезпечний. Набагато краще мати під рукою такого самого, за ким теж водяться гріхи. Адже він морально готовий до нових негідних вчинків, до того ж слухняніший: якщо чесна людина, бачачи, що кояться недобрі справи і зупинити їх несила, піде, той, на кого щось мають, нікуди не дінеться, він на гачку.

Тепер зрозуміло, звідки беруться судді, яким давно пора самим бути під судом, керівники підприємств, що їм шеляга ламаного не можна довірити, політики, що поміняли більше партій, ніж у них пальців на всіх кінцівках? Подібне тягнеться до подібного, відмітаючи все здорове, що є в суспільстві, кудись на узбіччя…

Навіть якщо у злочинній системі якимось дивом опиняється людина об’єктивно чесна (наприклад, її беруть на службу через високу кваліфікацію, колишні заслуги й авторитет у суспільстві абощо), вона мусить або наступити на горло власній гідності і служити системі, або збожеволіти, або постати проти системи. Так, як постав єдиний порядний чоловік в оточенні Гітлера — заслужений бойовий офіцер полковник Штауффенберг: побачивши, куди фюрер веде країну, підклав йому бомбу. Не вийшло, щоправда, марно загинув, бідолаха, зате з чистою совістю.

Утім, у поплічників-негідників є істотна вада. На службу ще більшим негідникам вони йдуть виключно через власне користолюбство. Говорити про якусь їхню відданість можна лише із суттєвою заувагою: вони будуть відданими, доки це не загрожує їхнім інтересам та безпеці. Як сказав один огидний персонаж радянської кінокомедії (насправді більш сумної, ніж веселої): «Поки ви при силі, я ваша людина».

Тобто коли ідол падає, жерці розбігаються, щоб не придавило. Або, ще ймовірніше, щойно побачать, що ідол хитається, не чекають, доки впаде, а одразу шукають нового, що стоїть, на їхню думку, міцніше. А то ще й допоможуть старого ідола підштовхнути, аби новому сподобатися.

У цій істині згаданий нами Калігула упевнився на власній шкурі. Він розігнав усіх порядних людей навколо себе і оточив себе покидьками, вважаючи, що буде у безпеці. Натомість ті побачили, що служити під рукою підозріливого імператора з нестабільною психікою і постійними змінами настрою, до того ж, скорого на розправу, — не мед, і самі ж убили володаря, навіть чотирьох років не царював!

Не завадить згадати і про відомого ідеолога державного будівництва Нікколо Мак’явеллі. Його традиційно прийнято ганити за цинізм, який насправді є відвертістю. У нього чимало розумних думок, зокрема така: «Про розум правителя судять із того, якими людьми він себе оточує». Не варто думати, що люди навколо такі вже дурні — навіть на межі XV та XVI століть, коли жив Мак’явеллі, люди знали про придворних набагато більше, ніж тим хотілося б. Що вже казати про теперішню епоху інформаційних технологій!

Усе сказане вище, зрозуміло, передовсім стосується тих, хто обіймає високі посади в державі чи претендує на цю роль. Певна річ, судячи з персонального складу цих осіб, особливо претендентів на народних обранців, можна зробити висновок: більшість із них Мак’явеллі не те що не читала, а й не чула про такого, так само, як і про долю Калігули. Тож ми і взяли на себе сміливість трохи нагадати про них — сподіваємося, хоч хтось зробить висновки. 

А заодно згадаємо і про мудрість великого китайського полководця на ім’я Чжуге Лян. Він жив у ІІ—ІІІ сторіччі нашої ери, але висловив дивовижно сучасну думку: перше зло для держави — поява різних груп і партій, які мають намір усунути людей достойних і добрих. А нині цих груп і партій розвелось аж надто багато, тоді як людей достойних і добрих у їхніх лавах явно обмаль.