В експозиції «П’ятдесят відтінків Віктора Зарецького», яку показують у Музеї історії Києва, — п’ять монументальних картин, зокрема «Театр» — естетизована еротика персоналій роману «Майстер і Маргарита» і знакові полотна різного періоду. Співвласник колекції композитор, який обрав собі нік «Март Апреліус», зазначає, що після продажу 30 картин Зарецького на лондонському аукціоні в 1990 році його твори злетіли в ціні й стали малодоступні. (До речі, картину «Серпень. 1975» було оцінено на київському аукціоні в 40 тисяч доларів). Така популярність призвела до численних підробок, що звичайне явище у формуванні арт-ринку.

Метр сучасного живопису Олександр Дубовик згадує: «Ми разом навчалися в художній школі. А в інституті, окрім пар, малювали й вечорами. На свої копійки в складчину наймали натуру й були з Вітею прикладом фанатизму в роботі. Здавалося, він жив в інституті, і став легендою, знаком 1950-х. Пам’ятаю, на практиці в Каневі Вітя весь у фарбі, бо витирав її об одяг, йде оточений сонцем зеленим схилом…»

Віктор Зарецький народився 1925 року в місті Білопілля на Сумщині. Але малювати почав на Донбасі, куди виїхала сім’я. Навчався в художній школі, Київському художньому інституті. Його творчий шлях проліг від сталінського стипендіата до виключення зі Спілки художників наприкінці 1960-х. Так, живописний відгук художника на життя донбаських шахтарів було визнано в Києві занепадницьким, а в Москві він ледь не отримав державну відзнаку, та завадило керівництво Спілки художників України. Згодом програмну картину цього циклу було продано в Швейцарію. Загалом чимало його робіт зберігаються в приватних західних колекціях.

Спочатку малював великі портрети зі Сталіним, та під впливом дружини художниці Алли Горської митець став одним із шістдесятників. Вона — жінка надзвичайної мужності, демонстративно спілкувалася українською, яку опанувала самотужки, допомагала дисидентам і залучала до руху інших свідомих громадян. У її вбивстві в 1970 році КДБ звинуватило батька художника, а той начебто вчинив самогубство — кинувся під потяг. Трагізм подій художник здолав, поринувши в роботу.

Зарецький проявив себе в жанрі пейзажу і портрету, жанрової картини, використовував колажну техніку й пройшов шлях від програмного та ліричного соц-арту до метафоричних бачень. Художник, який майстерно опанував методи реалізму та імпресіонізму, в 1980-х закохався у творчу манеру найвизначнішого представника сецесії Густава Климта, творчо використав її, збагативши українською етнікою. Його роботам властива мозаїчна палітра. Зарецький застосовував в антуражі до портрету блискучі фактури та сусальне золото, що цілком гармоніює з декором сучасного гламуру.

Митець, зокрема, тричі малював актрису Раїсу Недашківську, яка сказала мені: «Віктор Зарецький — душа України. Коли він мене малював, то здавалося, що спілкувалася з Богом. Він піднімав дух. Ми говорили про мистецтво, про Всесвіт… Я запам’ятала його як визначного інтелектуала. Малюванням він рятував свою душу від страшної депресії після вбивства дружини».

Віктор Зарецький був талановитим педагогом. Окрім викладання в художньому інституті, організував творчу студію з власною системою виховання митців, яку назвав «Роздуми біля полотна». А в середині 1990-х опублікував, на думку мистецтвознавців, яскраво-лапідарні спогади.

Насамкінець.  Роботи художника зберігаються в 14 музеях України. У 1994 році його творчість вшанували Шевченківською премією. Ім’ям Зарецького названо вулиці, про нього знято телефільми й написано книжки, започатковано премію його імені.

Виставка «П’ятдесят відтінків Віктора Зарецького» в Музеї історії Києва, що поряд зі станцією метро «Театральна», працює до 1 березня. Вхід вільний.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО 
для «Урядового кур’єра»