На Рівненщині створено вже 28 об’єднаних територіальних громад, більшість яких мають прямі відносини з держбюджетом: тобто процеси децентралізації стали незворотними.
— За так звані підйомні, тобто насамперед кошти Державного фонду регіонального розвитку, в громадах будують дороги, модернізують дитсадки та школи, освітлюють вулиці. Тобто створюють відповідну інфраструктуру, яка не поступається міській, — каже виконавчий директор Рівненського відділення Асоціації міст України Тетяна Грещук. — Утім, поки що без конкретної відповіді залишається запитання, хто житиме й працюватиме в наших громадах. Це сьогодні держава їм допомагає, а вже завтра розвиватися доведеться з того, що зароблять самі.
Недарма сусіди-поляки, узагальнивши досвід своєї реформи, зробили чи не головний висновок: самоврядування на тій чи іншій території є рівно стільки, скільки акумульовано в бюджеті громади коштів на здійснення його повноважень.
Підставити плече громадам та їхнім керівникам готова служба зайнятості Рівненщини, яка має широкі можливості для навчання і перенавчання насамперед затребуваних робітничих професій. Приміром, поламалася у селянина пральна машина чи телевізор — шукай транспорт і вези в ремонт щонайменше до райцентру. «Але ж такі майстри мають бути в кожній громаді! І ми цілком можемо їх підготувати. Як і фахівців інших професій — ковалів, бондарів, майстрів лозоплетіння, — які дадуть змогу сільській людині достойно заробляти на життя на власній землі, поруч із дітьми та онуками. Адже в нас живуть підприємливі та працьовиті люди, які чомусь стали світовими наймитами», — не стримує емоцій директор Рівненського обласного центру зайнятості Іван Ткачук. За його словами, селяни гарують на полуничних плантаціях у Польщі, а в себе на кращих землях чомусь не садять ані ягід, ані плодових дерев. Хоч на Рівненщині 172 тисячі індивідуальних селянських господарств — велика сила.
Щоб ця сила працювала на розвиток економіки рідного краю й наповнювала бюджети, держава повинна зробити кроки назустріч: чітко визначити, скільки землі має бути в індивідуальному селянському господарстві, щоб сім’я могла з того жити. Приміром, у Польщі це 2 гектари. У нас же, маючи півгектара, ти не можеш навчитися тієї чи іншої професії у службі зайнятості. Ось і виходить, що українські селяни наче кріпаки, приписані до своїх соток.
А можливості служби зайнятості широкі: лише у її Рівненському центрі професійно-технічної освіти навчають 56 ліцензованих професій, перелік яких постійно розширюють на вимогу часу. Торік тут пройшли навчання 7,5 тисячі людей з усієї України, працевлаштувалися — майже 100%. Матеріальну базу і можливості презентували й головам об’єднаних територіальних громад Рівненщини.
«Тут випереджають і час, і потреби роботодавців», — коротко, але влучно прокоментував побачене голова Крупецької ОТГ Радивилівського району Віталій Мошкун.
Так і має бути: вчити людей треба того, що знадобиться їм самим або їхнім роботодавцям завтра. Лише тоді можна говорити про розвиток територій зокрема і держави загалом.
Ми в Google+