Цьогорічна зима вкотре виявилася теплішою за норму. За цих умов тала вода просочилася в ∂рунт, поповнивши підземні горизонти. Отже, за даними Держводагентства, стрімкого і високого водопілля цієї весни не очікують. За останні тижні дніпровські водосховища наповнилися, і це дає змогу стверджувати, що дефіциту дніпровської води найближчим часом не буде. Саме на дніпровський каскад водосховищ припадає більша частина зарегульованого річкового стоку. Дніпро забезпечує водою понад половину населення й 70% промислового та аграрного потенціалу. А також потреби енергетики, зрошення і обводнення, водопостачання міст, промислових підприємств і сільських населених пунктів, водного транспорту, рибного господарства і рекреації.
Але всупереч усталеним уявленням, не Славутич забезпечує нам максимальну кількість водних ресурсів. Майже три п’ятих води (точніше 58%) зосереджено в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5% її загальних запасів. Найменше забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води.
Там утопиться й слон, а тут і курці по коліно
Варто також знати, що, за міжнародною класифікацією, лише Закарпатська область належить до середньозабезпечених місцевим стоком. До областей, де цей показник низький, належать Чернігівська, Житомирська, Волинська та Івано-Франківська області. Решта — з числа тих, де забезпеченість місцевим стоком дуже низька і надзвичайно низька.
Ці дані, на думку в.о. голови Держводагентства Ірини Овчаренко, свідчать про важливість безперебійної й ефективної роботи потужного вітчизняного водогосподарського комплексу, який подає живильну вологу до маловодних регіонів України, забезпечуючи 45-мільйонне населення й усі галузі економіки водою через регулювання стоку і перерозподілу його упродовж року і навіть кількох.
Ось іще кілька цифр та фактів, які показують масштаби роботи 26-тисячного колективу водогосподарників.
Протягом останніх років для потреб водопостачання населення і галузей економіки з природних водних об’єктів забирають 10—12 мільярдів кубічних метрів води (зокрема до 2 мільярдів кубічних метрів з підземних джерел, до 0,8 мільярда кубічних метрів — морської).
Найбільшими водоспоживачами у промисловості є підприємства теплоенергетики (до 3 мільярдів кубометрів), чорної металургії (до 1,2 мільярда кубів) та вугільної промисловості (до 0,5 мільярда).
Найвищий рівень споживання води у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Одеській, Херсонській областях і м. Києві, на які припадає до 70% сумарного обсягу водоспоживання і які є економічно найрозвиненішими та густонаселеними. Перерозподіл стоку та його регулювання Держводагентством насамперед здійснюють для питних потреб цих регіонів. Саме вода, яку постачають з Дніпра через Північнокримський канал, — основа економіки Криму, тож після повернення півострова з російського полону нам доведеться чимало попрацювати над відновленням цього занедбаного окупантами об’єкта.
Де правда про зрошення та осушення?
Клімат стрімко змінюється, і в Україні можливе загострення проблем з водозабезпеченням, особливо у південних і південно-східних регіонах, які вже зараз потерпають від посухи у періоди літньої межені й де населення найменш забезпечене питною водою належної якості. Крім того, в умовах кліматичних змін можливі зміни і в гідрологічному режимі річок.
Саме від родючих ∂рунтів півдня значною мірою залежить наша продовольча безпека, тут завдяки тепловим ресурсам можна вирощувати високоякісну продукцію таких цінних високоліквідних і високоприбуткових культур, як пшениця озима, кукурудза, соняшник, соя, рис, овочі, фрукти, виноград тощо. Можна, якщо буде ще й вдосталь вологи.
Держводагентство заявляє про спроможність наявного нині в південному регіоні України водогосподарсько-меліоративного комплексу проводити регулярне зрошення на площі понад один мільйон гектарів орних земель, або майже на 30% загальної площі ріллі в цьому регіоні. Щоправда, при цьому не йдеться про ефективність використання цим комплексом води (зокрема втрати на випаровування та просочування у ∂рунт тощо). Майже немає інформації про такі наслідки зрошення, як засолення ∂рунтів, підтоплення тощо. На жаль, політики та чиновники від сільського господарства, обіцяючи мільярдні інвестиції на іригацію півдня України та шалені прибутки, нічого не говорять ні про оцінку впливу таких проектів на довкілля, ні про їхню екологічну експертизу.
Не чути з чиновницьких кабінетів і про такий вагомий спосіб підвищити водозабезпечення країни, як відновлення боліт і заплав річок. Проте саме болота, а не водосховища, здатні недорого, ефективно і без втрат у значних обсягах накопичувати запаси вологи і потім поступово ділитися нею з довкіллям, з людиною.
Без зміни законодавства не обійтися
На думку київських учених Віктора Вишневського та Ігоря Стрельця, для поліпшення водозабезпечення країни треба суттєво міняти законодавство, зокрема Земельний кодекс. Так, нині цей кодекс наділяє повноваженнями щодо надання земельних ділянок і розташованого на них водного об’єкта у власність чи користування органи місцевого самоврядування. Цікаво, що це може стосуватися навіть акваторії Дніпра та якогось зі створених на ньому водосховищ. Аби пересвідчитись у цьому, достатньо подивитися на кадастрову карту України. Виявляється, що деякі ділянки в акваторії Дніпра уже роздали «добрим дядькам» із місцевих рад.
«Можна припустити, що такі рішення приймали на основі сфальсифікованих проектів землеустрою, де акваторію обліковували як землі суходолу. Але ж рішення ухвалювали депутати, які добре знають, де вода і де суша! — каже Віктор Вишневський. — Нині чимало таких рішень визнано незаконними, але то вже інше питання. Важливо не допустити таких рішень у майбутньому. Цього можна досягти, якщо чітко розмежувати повноваження органів влади. На думку авторів, місцеві громади повноважні розпоряджатися лише тими водними об’єктами, які повністю розташовані на їхніх землях».
Чимало проблем пов’язано з орендою водних об’єктів, яку також оформляють відповідно до Земельного кодексу. Майбутньому користувачеві водойми потрібно виграти право на оренду на земельних торгах, навіть якщо йдеться про невеличкий ставок. Зрозуміло, що така складна процедура відлякує багатьох потенційних користувачів. Як наслідок, чимало водних об’єктів залишається безгоспними, а стан численних гідротехнічних споруд критичним.
Також науковці звертають увагу на якість води, що залежить як від природних чинників, так і від людської діяльності. Зокрема маловоддя, яке спостерігалося в другій половині минулого року, спричинило погіршення якості води майже у всій країні. Проте головну роль найчастіше відіграє людська діяльність. Може здатися, що припинення роботи багатьох підприємств мало би призвести до поліпшення якості води. Насправді якість води не змінилася. Причина в тому, що в країні фактично припинено контроль за скиданням стічних вод. Які їхні справжні об’єм та якість, не знає ніхто.
Отже, постає логічне запитання «Що робити?» Насамперед потрібно відновити контроль. Не можна погодитися з тим, що всі люди, наділені цими функціями, є корупціонерами. Інший важливий крок — розроблення планів управління річковими басейнами, складовою яких є визначення пріоритетних заходів. Розмов про це багато, але справа поки що не рухається.
З такими підходами до охорони і збереження води нас до Європи не пустять. Тож якщо нам таки хочеться бути в ЄС, доведеться зануритися у водні проблеми з головою.
Ми в Google+