Ой, нелегко було казковому сірому вовкові вдавати матусю, аби вдертися до хатинки і проковтнути малих козенят. До чого тільки не вдавався, неборака! І кусень крейди зжер, щоб голос став тоненьким. І чорну лапищу тістом та борошном вимазав, аби була біленькою. І молочко та інші смачні гостинці й ласощі обіцяв. І тільки після цього підступний вовцюган нарешті увірвався в розчинені двері й поковтав наївних малят.

Зате в реальному житті російським окупантам частини Донбасу було значно легше. Їм навіть не довелося довго прикидатися матінкою і грюкати в зачинені двері. Навпаки: у цій ситуації в регіоні відчиненими виявилися не тільки двері, а й вікна. І велика частина місцевих людей зустрічала російських «туристів», а за ними й озброєних представників РФ, радісно, піднесено і з великими надіями.

Як чому? А хто ще має володіти територією та населенням, як не той, хто володіє інформацією, точніше, дезінформацією? Адже російська пропаганда тривалий час крутила вже зачовгану платівку про «Росію-матушку», та не приховувала натяків про можливість повернення «ісконно рускава» Донбасу «додому».

Що ж відбувається тепер, після вже майже семи(!) років, відколи РФ окупувала частину України? Попри обіцянки, мрії та сподівання багатьох місцевих людей цей окраєць Донбасу так і не став частиною держави-агресора. Увірвавшись сюди, донедавна начебто рідна «матушка» тепер чогось більше нагадує мачуху. Адже на тутешніх жителях — заручниках гібридної війни і ОРДЛО випробували багато пропагандистських схем: «рускій мір», «руская вєсна», «Новоросія» тощо.

А щоб знедолені й розчаровані жителі цієї депресивної території не втрачали надій, їх тепер намагаються мобілізувати черговим ідеологічним проєктом. Цього разу це «Рускій Донбас». Але за чіткою умовою: РФ — окремо, а «РД» — теж окремо.

Проросійська пісня трохи нова, починаймо її знову

Уже майже сім років окупації відносини між ОРДЛО та РФ у чомусь нагадували сюжет оповідання Антона Чехова «Ванька». Пам’ятаєте той зворушливий і слізний лист дев’ятирічного хлопчика до дідуся? Ішлося там насамперед про нестерпне життя, «гірше від пса всякого». І найголовніше — Ванько слізно благав дідуся якомога швидше забрати його «отсєда».

До речі, окремі цитати із класичного твору могли б стати епіграфом до проведеного недавно в Донецьку «міжнародного інтеграційного форуму «Рускій Донбас». Точніше, тільки до тієї частини зібрання, коли на тлі обов’язкових запланованих виступів раптом вихопилася гостя з Москви — головний редактор російського пропагандистського рупора Russia Today Маргарита Симоньян. «Люди Донбасу хочуть жити в себе вдома і бути частиною нашої великої, щедрої батьківщини. І ми зобов’язані їм це забезпечити. Росіє-матушко, забери Донбас додому!» — емоційно виголосила вона.

Їй-бо, не дадуть збрехати присутні, але… Одне слово, цей виступ російської пропагандистки виявився не просто недоречним. Він був схожий на ситуацію, якби на сумних поминках несподівано хтось гучно заспівав би: «Калінка-малінка моя!..»

Звідки порівняння з поминками? Бо цей офіційний захід ще раз дав зрозуміти жителям окупованої території Донбасу, що приєднання до Росії, заради якого вони 2014 року наважилися на дії, позначені в законі як «посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», знову відкладається. Натомість після семи згубних років «рускай вєсни» заручники російської пропаганди тепер візьмуть участь у черговому кремлівському проєкті з назвою «Рускій Донбас».

Як зазвичай, першими перевзуватися на ходу спритно стали лідери окупаційних адміністрацій. Під час обговорення і затвердження доктрини чергового «світлого майбутнього» вони всіляко уникали згадувати недавні тривалі обіцянки про приєднання брутально відірваної від України території та її людей до РФ.

«Донбас визначив для себе сакральну місію допомогти тим, хто завжди був за Росію і разом з Росією. Допомогти усвідомити свою істинну належність. Саме Донбас став символом, здатним об’єднати російськомовних росіян і російськомовних громадян пострадянських держав», — патетично заявив глава ОРДО Денис Пушилін.

Усі місцеві ідеологічні ресурси також кинулися активно пропагувати нову концепцію та перспективи створення «російських національних держав» поблизу РФ. Зокрема так назвав ці новоутворення і прибулий сюди депутат державної думи РФ Андрій Козенко. Він із пафосом просторікував про «відновлення історичної справедливості» та «новий історичний етап розвитку республік».

«Перші роки стали переломними, вони виявилися перевіркою на міцність, однак ми бачимо, що жодними санкціями, блокадами і навіть воєнною агресією не залякати тих, чий дух загартовувався в шахтах», — не шкодував він компліментів місцевим людям.

Що ж замість приєднання до РФ обіцяє людям ідеологічна концепція «РД»? Чимало. Приміром, у затвердженій доктрині чітко названо пряник, яким ваблять пропагандисти. По-перше, істотне розширення окупованої території й вихід на теперішні кордони Донецької та Луганської областей. По-друге, «повернення всіх російських земель» за рахунок інших областей України.

«Це звучить приблизно так, якби нам обіцяли, що вже влітку «Рускій Донбас» запустить свій перший космічний супутник, а до кінця року відправить міжпланетний корабель до Марса і встановить там прапор. Однак російська пропаганда не хибить: тутешні люди, немов ті зомбаки, довго вірили у приєднання до РФ, повірять і в інші пропагандистські небилиці!» — каже житель окупованої Горлівки.

Принижені, зневажені, скривджені, та не зневірені!

До речі про токсичну властивість російської пропаганди. У це важко повірити, але навіть попри новий курс для ОДРЛО без Росії, а тільки біля неї зневажені місцеві люди й надалі не втрачають віри у приєднання до «матушки». Такої віри навіть побільшало після офіційних реплік із Кремля, які не забарилися у відповідь на емоції в Донецьку пропагандистки Маргарити Симоньян: «Забери Донбас додому».

Спершу відносно дипломатично відреагувала спікер МЗС РФ Марія Захарова: «Це її думка, це її точка зору, це її позиція». А потім досить конкретно і категорично висловився прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков: «Симоньян не може бути виразником офіційної позиції РФ. Ні прямо, ні опосередковано таке питання на порядку денному не стоїть».

І що ж? Сказано чітко і зрозуміло. Але за роки окупації й токсичного впливу російської пропаганди люди по той бік лінії розмежування вже звикли до своєрідного і навіть збоченого сприйняття і тлумачення офіційної позиції Росії.

«Кремль голослівно на весь світ заявляв про «громадянську війну» в Україні, й на Донбасі цьому «вірили». Точніше, вдавали, що вірять, бо «так треба». Володимир Путін казав: «Іхтамнєт», а жителі окупованих Донецька чи Луганська, навіть знаючи, що це примітивна брехня, погоджувалися з ним: «Нєт, нєт!» І навіть пишалися, що втаємничені. Насправді на Донбасі й раніше, й тепер аж кишить російськими вояками і зброєю, без яких важко уявити криваві бої біля Іловайська, Дебальцевого чи донецького аеропорту. Тобто вони прийняли ці правила гри через цинічну брехню, і тому тепер заяви із Кремля сприймають навпаки. Що? Питання про приєднання не стоїть на порядку денному? Значить, знову навмисне брешуть і тепер напевне заберуть до себе», — ділиться ось такими характерними спостереженнями житель Донецька.

Що ж, токсична російська пропаганда справді перемогла здоровий глузд і навіть інстинкт самозбереження певної частини жителів окупованої території. Вони зблизька бачили кадрових російських «відпускників» чи найманців-маргіналів і кримінальних злочинців-горлорізів, яких звезли сюди з усіх куточків «матушки», але погоджувалися з публічною брехнею геополітика Кремля, який розказував про «донецьких трактористів і комбайнерів».

А як потішалися, коли керівник держави-агресора викрутився, коли йшлося про велику кількість важких видів зброї та боєприпасів в «ополченців-трактористів»: мовляв, дістали танки чи «гради» із місцевих шахт. І мимоволі навіть погодилися з такою потворною версією: це вони власноруч підняли з підземелля на-гора озброєння з російським маркуванням і самі заходилися обстрілювати свої ж міста і села.

Складається враження, що геть збоченою логікою чимало знедолених, розчарованих і скривджених війною та злиднями людей керуються й тепер. Вони вірять, що неправду про свої справжні наміри в РФ розказують для когось іншого, але тільки не для жителів ОРДЛО. Та й поміж рядків концепції розвитку «РД» найуважніші побачили насамперед плани захоплення всієї території Донецької та Луганської областей. А оскільки без РФ та її збройних сил це неможливо, то «матушка», вважають вони, і в подальшому не залишить Донбас, а й надалі використовуватиме його у своїх інтересах.

Так. У дечому всюдисуща російська пропаганда перестаралася. Жителі дуже потерпілого від війни краю вже збагнули, що Донбас і їх самих підступно перетворили на інструменти в геополітичних іграх РФ та її лідера, який ніколи не приховував упередженого і зневажливого ставлення до України.

Та пропаганда пропагандою, а об’єктивність об’єктивністю. Чому навесні 2014 року люди залюбки погодилися зіграти роль скривджених Україною й тих, хто негайно потребує захисту від «фашистів»? Та тільки заради російських громадянства, зарплат і пенсій, які тоді вже, здавалося, у них у кишені. Однак якби їм тоді хтось сказав, що навіть 2021 року питання про приєднання окупованого Донбасу до РФ у Кремлі досі не стоятиме навіть опосередковано, вони б… назвали це «українською пропагандою». Але коли це насправді сталося, чимала їх частина мовчки, понуро і приречено знову проковтнула чергову ідеологічну приманку про «Рускій Донбас». І можливо, саме цю характерну особливість краю мав на увазі письменник Микола Домовитов, який колись написав дуже проникливі рядки: «Не Україна, і не Русь, боюсь, Донбас, тебе, боюсь…»

Насамкінець.  Казка про вовка і козенят за законами жанру має щасливий кінець. Ненажера луснув, і малюки, які необачно повірили «матінці», опинилися на волі неушкодженими. На жаль, у нашій ситуації такий фінал навіть за умови майбутнього позитивного розвитку подій на Донбасі вже неможливий. Адже прямими чи опосередкованими жертвами російської пропаганди й «іхтамнєт» стали тисячі громадян Донбасу та інших регіонів України. А ще є тисячі поранених та знедолених, понад мільйон вимушених переселенців. Та й регіон — «хатка», до якої підступно увірвався агресивний «вовк», — за цей час стрімко перетворився на зруйновану, розграбовану і депресивну територію. І надалі деградує не тільки морально.

ПРЯМА МОВА

Дмитро КУЛЕБА,
міністр закордонних справ України:

Це була класична інформаційна операція з метою виведення певних тем і наративів у заголовки медіа, зондування реакції — і суспільства, і міжнародних партнерів — на різні ідеї. Насамперед на ідею анексії окремих районів Донецької та Луганської областей. Тому на це варто дивитися саме як на інформаційну пробу ґрунту. Ідея виходу сепаратистів на кордони Донецької і Луганської областей не нова і давно озвучувалася, а зараз ці тези вкотре прокрутили в інформаційній м’ясорубці. Ми ставимося до цього спокійно, з холодною головою, розуміючи, що одна з цілей цієї інформаційної операції — саме викликати емоційний вибух, емоційну реакцію. Ми на ці провокації реагуємо тверезо, спокійно, інформуємо наших міжнародних партнерів. Зокрема і в ООН, в ЄС, в Парижі, в Берліні цією інформацією володіють і ставляться до неї так, як і ми. Якщо коротко, відбувається перевірка, зондаж. Ми говоримо з партнерами про головне — Росія не змінює своїх стратегічних цілей. І не просто передаємо інформацію, а саме формуємо позицію міжнародних партнерів.

Наша позиція дуже проста: це чіткий акт зневаги РФ до Мінських домовленостей, до роботи Тристоронньої контактної групи, до роботи Нормандського формату.