20 лютого новопризначений постійний представник України при ООН Сергій Кислиця вручив вірчі грамоти генеральному секретареві ООН Антоніу Гутеррішу. Ця процедура означає початок діяльності посла на його посаді. Досі Кислиця обіймав посаду заступника міністра закордонних справ України, був членом офіційної української делегації на низці сесій Генеральної Асамблеї ООН, представляв Україну на засіданнях у Раді Безпеки та інших ключових органах світової організації. Розмовляємо з паном Кислицею одразу після вручення вірчих грамот, у перерві в слуханнях з українського питання. Цього дня на засіданні ГА ООН розглядалася ситуація на тимчасово окупованих територіях України, виступав міністр закордонних справ Вадим Пристайко.

— Сергію Олеговичу, як ви оцінили б сьогоднішнє засідання Генасамблеї ООН, присвячене ситуації на тимчасово окупованих територіях України?

Список промовців, котрі підтримали Україну на засіданні Генасамблеї, величезний

— Сьогоднішня подія — з одного боку, планова, а з другого — знакова. Тому що одним із завдань української дипломатії є збереження на порядку денному Генеральної Асамблеї ООН уваги до питання війни Росії проти України та деокупації захоплених територій.

Охочих виступити записалося стільки, що для продовження дискусії оголошено перерву (з цього питання виступило близько 30 промовців, дискусія тривала майже 5 годин, — авт.). Це свідчить про те, що увага до цієї проблеми не тільки зберігається, а й навіть посилюється.

Закінчення війни — це не лише досягнення миру, а й ліквідація наслідків та компенсації жертвам

Інтерес з боку Організації Об’єднаних Націй, Генеральної Асамблеї зокрема, ще й тому важливий, що Генасамблея ухвалює основоположні рішення, котрі потім стають частиною нашої і доказової бази, й аргументації в міжнародних трибуналах.

Тому применшувати важливість подій у штаб-квартирі ООН у жодному разі не слід. Кажу це не тому, що я став постійним представником України при ООН, а тому що потрібно дивитися ширше на результати рішень, що ухвалюються зараз для подолання наслідків війни через 10-20 років. Адже закінчення війни — це не лише досягнення миру, що є найголовнішим, а це ще й багато роботи після самої війни — ліквідація наслідків, компенсації жертвам тощо.

— Про що розмовляли з генеральним секретарем Антоніу Гутеррішем?

— Наша бесіда була дуже коротка, тому що вручення вірчих грамот — це, по суті, церемоніальна зустріч. Та оскільки я знаю генерального секретаря певну кількість років, зустріч була дуже тепла. Ми тривалий час співпрацювали з багатьох питань. Хочу нагадати, що Україна бере участь у одній з найголовніших сфер діяльності ООН — в операціях з підтримання миру. І дуже високо цінується те, що, попри війну, коли ми вимушені боронити нашу країну, ми продовжуємо надавати свої ресурси, зокрема в Африці, для операцій із підтримання миру.

Як відповідальна країна, ми не можемо бути лише споживачем. Про це ми й говорили з генсеком. Обговорили також майбутні контакти на високому рівні між ООН та Україною. Це питання також порушувалося під час переговорів генерального секретаря з міністром закордонних справ Вадимом Пристайком.

— З ким із колег-послів уже познайомилися, з ким маєте давні контакти?

Новопризначений постпред України при ООН Сергій КИСЛИЦЯ

При ООН у Нью-Йорку працюють 193 посли: щоб вони стали союзниками — знадобиться кілька років

— Тут багато знайомих... Багато друзів України. Погляньте на список промовців із сьогоднішнього питання, котрі підтримали Україну на засіданні Генеральної Асамблеї, — він величезний. Багатьох послів я знаю від часу роботи на посаді заступника міністра, відповідального за зв’язки з міжнародними організаціями. Ми чудово співпрацюємо з послом Німеччини Крістофом Хойсгеном — це один із найкращих німецьких дипломатів. Він знає багато того, чого не знають інші колеги, бо був безпосереднім учасником тих самих Мінських перемовин, ще коли працював у офісі федерального канцлера. Виділив би також постпредів Франції, Сполучених Штатів Америки... Багато послів, що співпрацюють із нами, представляють Центральну Європу, Грузію, країни Балтії.

При ООН у Нью-Йорку працюють 193 посли. Щоб їх усіх обійти, потрібен рік. Аби з ними усіма переговорити, потрібно два роки. А щоб вони стали вашими союзниками, може знадобитися ще кілька років.

— Ви спілкуєтеся, наскільки відомо, не лише англійською, а й іспанською мовою…

— Так… І те, що часом я виступаю в Раді Безпеки й на Генеральній Асамблеї ООН іспанською, також відкриває нам двері до країн Латинської Америки, з якими ми прагнемо активізувати діалог.

— Якою ви бачите свою основну місію на цій посаді? Чи відрізняється вона від того, що робив ваш попередник Володимир Єльченко, якого призначено послом України в США?

— Я пишаюся тим, що моїм попередником був Володимир Єльченко. І це одночасно накладає на мене особливу відповідальність, адже я не можу собі дозволити планку, нижчу за ту, що тримав Володимир Юрійович. На мене також накладає відповідальність те, що президент Володимир Зеленський вирішив призначити мене послом в Організацію Об’єднаних Націй саме в цей непростий час. На сьогодні наша участь в ООН — це не якась академічна чи теоретична справа. Це питання виживання нашої країни та закінчення війни. І це той головний пріоритет у моїй роботі, чого очікує від мене керівництво країни. Цим я передусім і займатимуся в ООН.

А ще — погляньмо на перспективу. Уявімо собі, що нашими спільним зусиллями війна невдовзі закінчиться. Що тоді? А тоді постане питання реінтеграції нині окупованих територій. А це не лише мільярди доларів. Це ще й необхідність залучення міжнародного співтовариства. ООН має широкий набір і технологій, і засобів, а також досвід. Без активної участі ООН у реінтеграції Донбасу, у його відновленні, нам було б значно складніше й дорожче подолати цю проблему.

— Коли саме ви починаєте працювати як постійний представник України?

Ніколи не почувався новачком у будівлі ООН, це рідні для мене стіни

— Уряд звільнив мене від обов’язків заступника міністра закордонних справ, починаючи з 27 лютого. Відповідне рішення було ухвалене кілька тижнів тому. Для ООН я є постпредом від того моменту, як я вручив вірчі грамоти Генеральному секретареві, тобто від сьогодні. Я ще маю повернутися до Києва на тиждень, аби вирішити деякі робочі питання й повернуся до Нью-Йорка 28 лютого. Це не означає, що мені платитимуть дві зарплати... Завжди, за всіх обставин платитимуть одну зарплату (сміється).

Додам, що свою роботу з ООН я розпочав 2006 року, коли повернувся з відрядження до Вашингтона, де обіймав посаду радника-посланника в посольстві України в США. Тому ніколи не почувався новачком у цій будівлі. Ніколи не відчував, що питання, котрі розглядаються в ООН, є чимось новим для мене. Це рідні для мене стіни.

Володимир ІЛЬЧЕНКО,
Нью-Йорк.
Джерело — Укрінформ