ПРИХОДЬТЕ!

До свята Маланки напікають багато калачів, книшів,   пирогів для щедрувальників та посівальників

Валентина БОРИСЕНКО,
доктор історичних наук  
для «Урядового кур’єра»

13 січня свято Маланки. На більшій території України варять другу кутю. На вечерю також готують 12 обрядових страв, але тут допускаються і скоромні. До свята напікають багато калачів, книшів, пирогів для щедрувальників та посівальників.

Тепер уже багато хто не розрізняє колядок і щедрівок. А ще в першій половині ХХ сторіччя українці на Різдво колядували, а на Маланки — щедрували. Ходять ряджені, водять «козу», співають щедрівки з побажаннями врожаю, добра й щастя в родині. Сонце повернуло на літо, і в щедрівках вже чітко простежуються весняні та шлюбні мотиви:

Прилетіла ластівонька,
Сіла собі край віконця.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Сіла собі та й співає,
Господаря викликає:
— Вийди, вийди, господарю,
Подивися на отару,
Вже ягнички покотились
І баранці народились.
А в барана круті роги,
А в Катрусі чорні брови,
А в барана ще крутіші,
А в Катрусі ще чорніші.

Щедрують довго, а потім дівчата збираються ворожити про долю. Ворожіння — як на Андрія: тут і підсолений коржик, замішаний на воді, й фігурки з воску на воді, і перекинутий чобіток через хату.

На Поділлі, Буковині традиційно цими днями водять селом «Маланку». Це ряджені, які виконують багато різноманітних ігрових дій. Цікаво, що зберігаються як традиційні персонажі, так і сучасні. Це справжній народний театр, культура масок, спеціальних щедрівок з головним персонажем Маланкою. Тут безкінечна пісенна розповідь про Маланку. «Ой та учора ізвечора пасла Маланка два качура…», «Наша Маланка малесенька», «Наша Маланка господиня» та багато інших.

Старші люди стежать за погодою. Коли небо 13 січня зоряне, то буде врожай на горох, ягоди, добре розводитимуться курчата та інша домашня птиця. Увечері на Маланки господар робить з дідуха перевесла, йде садом, перев’язує яблуню і примовляє: «Я тебе перевеслом назначу, що з тебе буде — в маю побачу. Як не будеш цвіту мати у маю, то я тебе, як яловку, зрубаю». Кажуть, що після такої погрози дерево починало рясно родити.

Диво-парочка: Мартин та Маланочка. Фото з сайту academy.ssu.gov.ua

Маланка і Василь символізують пару

14 січня — Василя. Маланка і Василь символізують пару, і ці свята парні, зв’язані між собою. Дівчата вранці продовжують робити магічні вправи, щоб бути щасливими. Вони кладуть у воду, якою вмиваються, червоне намисто, щоб бути вродливими. Хлопці (дівчата у традиційній культурі ніколи не ходили засівати) набирають у торбинки різного збіжжя (жито, пшеницю, овес, ячмінь) і йдуть засівати, вітати родичів, сусідів з Василем та Новим роком (за старим стилем). Ніколи не засівали гречкою і горохом, бо то віщувало сльози для господарів. А тепер міська дітвора ходить з усілякими крупами, порушуючи табу. На західному Поліссі цього дня також ходили ряджені, що мало назву «гоготуха», а в центрі та  на Лівобережжі України водили «козу».

Палітра новорічних побажань в українців багата. Подаємо лише кілька зразків. На Уманщині, засіваючи у хаті, парубки кажуть: «Будьте здорові з Новим роком. Даруй, Боже, щастя, долю, всього вволю, а хліба найбільше! А до хліба посилай, Боже, капусту, буряки, огірки, щоб діждали садити і поливати, а після в добрім здоров’ї споживати!»

На Прикарпатті посівальники зичили господарям:

Дай же вам, Боже,   у полю роду,
У полю роду, у хаті згоду,
А на тих нивах рясні ячмена —
В перо пернисті, в зерно зернисті,
В зерно зернисті, в колоси колосисті.
Роди ж ти, Боже, в городі зілля,
В городі зілля, в дому весілля.
Вінчуємо вам щастям, здоров’ям,
Щасливі свята, многії літа!

На Чернігівщині засівальники речитативом співали:

Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную.
Де махне — жито росте.
Роди, Боже, жито, пшеницю,
Всяку пашницю.
У полі ядро,
А в домі  добро!
У  полі — колосок,
А в домі — пиріжок!

Поширеною примовкою під час засівання була:

Сію, вію, посіваю на Новий рік!
Зароди, Боже, жито, пшеницю
І всяку пашницю!
У полі ядром,
А у дворі добром.
У полі копами,
На гумні стогами,
В кліті коробами,
У печі пирогами,
А на столі хлібами.
А ви, пане, знайте,
По п’ятачку дайте.
А на лежанці — дітей копицю

На батьківщині Тараса Шевченка, на Чигиринщині відомий дослідник Агатангел Кримський записав у 30-х роках ХХ століття такі побажання під час засівання: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю, на оборі бика й телицю, а на кошарі — барана й ягницю, а в скрині — грошей криницю, а на лежанці — дітей копицю, щоб за припічок бралися та на піч видиралися!»

У центральних районах України посівальники примовляють: «Ой роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові з Новим роком та з Василем! На щастя, на Новий рік, щоб краще вродило, як уторік: жито-пшеницю, всяку пашницю, коноплі під стелю, а льон по коліна, щоб у вас, хрещених, голова не боліла. Добридень! Будьте здорові з Новим роком, добрим здоров’ям!»

Старші люди коли ввечері йдуть на гостину на Василя, то вітаються певною словесною формулою: «Бог у поміч! Будьте здорові з Новим роком, з новим щастям! Прийшов Новий рік, приніс новий хліб по сім стогів в купі, воли на оборі, а хліб у коморі, повний хлівець овець, теличок-ялівничок і запічок діточок».

Зрозуміло, що в ХХІ столітті з’явилися зовсім нові цінності та побажання. Багато молоді навіть не бачили живого круторогого вола, і він їм зовсім не потрібен. Вони мріють про круті авто, комп’ютери, розваги тощо. Але цінне саме тепло від народної мудрості, її глибокої філософії, що категорія «щастя» завжди відносна, відчуття природи — вічні духовні цінності.

І як його ту чарку перехилити? Фото з сайту kamienczanka.livejournal.com

Де коза ногою — там жито копою

У різдвяно-новорічних святах часто брав участь вертеп — пересувний ляльковий театр, який був поширений в Україні в ХVІІІ—ХІХ сторіччях. Театр виступав з виставами на ярмарках, на площах, у домівках заможних людей.

Перші письмові згадки про вертеп в Україні припадають на середину ХVІІ сторіччя, але перші записи вертепних драм зроблено значно пізніше. Театр був дуже мобільний. Вертепник, який стояв за спеціальним дерев’яним двоповерховим будиночком, що мав прорізи у нижній частині, виконував  сцени дерев’яними ляльками на дротиках. Він співав, говорив за кожну дійову особу іншим голосом.

Інсценізували релігійні легенди про народження Ісуса Христа і жорстокого царя Ірода, який наказав убивати дітей, а потім сам зазнав кари. Ставили й побутові сценки, де персонажами виступали Запорожець, Турок, Москаль, Піп та інші. Завдяки своїй яскравості вертеп був дуже популярний на території західних областей та частково на Поліссі. У наш час він набув відродження. Уже кілька років поспіль проводяться фестивалі вертепного мистецтва, в яких беруть участь вертепники з різних областей України. Вертепне дійство близьке за характером до білоруської «бетлейки» (від слова Бетлеєм — Віфлеєм) та до польського народного театру з назвою «шопка».

Походи гурту щедрувальників із зіркою і рядженими були більш поширені у центральних та лівобережних областях. Ще на початку ХХ століття здебільшого на щедрівку ватаги хлопців і дівчат ходили від двору до двору і, зайшовши до хати, казали: «Добрий вечір, пане господарю, щедрий вечір! Чи можна щедрувати з козою? Благословіть козу вести». Господар завжди запрошував: «Заходьте, будьте ласкаві, співайте і нас звеселяйте, а ми у боргу не залишимося».

Тоді ватага кличе до хати «циган», парубків з «козою». Відомі різноманітні маски «кози». Це переважно вирізані з дерева голова і роги, очі робили з бляшанок, ∂удзиків. Виконавець ролі «кози» був накритий кожухом або плахтою. Починалося театральне дійство. «Коза» падала, вмирала, потім піднімалася, танцювала, вибрикувала. Ритуальний танець «кози» був символом родючості, енергії, багатства й сили.

…Де коза ногою —
Там жито копою,
Де коза  хвостом —
Там жито кустом,
Де коза ходить,
Там жито родить,
А де не буває,
Там вилягає.

Обрядове дійство з «козою» та рядженими відроджується тепер у південних областях України, зокрема на Миколаївщині. На Харківщині відновлюється свято за матеріалами відомого дослідника Гната Хоткевича, який ще у 30-х роках минулого століття відтворив повний текст пісень при водінні «кози».

На свята уникали чвар і сварок у родині, із сусідами, щоб увесь рік минув у мирі й злагоді. Думаю, що ця традиція актуальна і у наші дні. Щедрого вечора всім і достатку!