На ХV Паралімпійські ігри до Ріо Дніпропетровщина відправила найбільшу команду: 37 спортсменів. До складу офіційної делегації України увійшли ще 35 представників області: тренери з 9 видів спорту, лікарі, масажисти та інші. Дніпряни брали участь у восьми видах спорту, з яких в шести стали призерами і привезли додому найбільший урожай медалей: 13 золотих, 9 срібних та 8 бронзових, тобто 30 зі 117, які виборола паралімпійська збірна України. Деякі дніпропетровські паралімпійці здобули по кілька медалей: Денис Дубров (плавання) — 3 золоті, 3 срібні, 2 бронзові; Анна Стеценко (плавання) — 3 золоті, срібну; Антон Коль (плавання) — 2 бронзові; Зоя Овсій (легка атлетика) — срібну і бронзову; Оксана Ботурчук (легка атлетика) — 2 срібні. У складі золотої команди з футболу 6 спортсменів із Дніпропетровщини.
Про підготовку паралімпійців області та всієї України говоримо з багаторічним керівником комунального закладу «Дніпропетровський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Дніпропетровської обласної ради», шефом місії на Паралімпіаді-2016 Оленою ЗАЙЦЕВОЮ.
— Олено Андріївно, за час роботи в «Інваспорті» ви побували на 4 зимових і 4 літніх Паралімпіадах, відвідували не одну офіційну зустріч з вищим керівництвом країни. Цьогорічне вітання Президента чимось відрізнялося?
— Так. Нас запросили на сніданок до Президента разом з олімпійцями, а не окремо. Була сімейна людяна обстановка. І всім сподобалося, що зала, де все відбувалося, мала більше спортивний характер, ніж офіційний. Звісно, увага керівництва держави і бажання зробити щось для спортсменів були нам приємні.
— Ви кажете, на зустрічі з Президентом не розділяли олімпійців та паралімпійців. Та, на жаль, досі ніяк не зрівняють спортсменів у преміюванні за призові місця. Грошові винагороди олімпійців набагато більші.
— Це так. Але ситуація змінюється, питання вирішують із поступовим вирівнюванням обсягу винагород протягом кількох років. Насамперед нерівність була у тому, що олімпійцям винагороди виплачували в доларах, а паралімпійцям — у гривнях. Тепер це виправлено. І цього разу наші спортсмени ще в Ріо отримали винагороди на свої картки, вже почали виплачувати винагороди тренерам.
— Ще нагородили паралімпійців Дніпропетровщини і міська влада Дніпра, і обласна.
— Уперше така ініціатива походить від керівництва міста і області. І те, що нас урочисто й тепло зустріли ще на в’їзді до міста, було дуже приємно і свідчить про особливу увагу до паралімпійського спорту в регіоні. У міськраді Дніпра спортсменам вручили подяки та сертифікати на грошові винагороди, а на рівні області їх отримали і спортсмени, і тренери призерів.
— Розкажіть про підготовку паралімпійців до Ігор. Напевно, далися взнаки події останніх років у країні, й бюджетне фінансування зменшилося?
— Підготовка паралімпійців відбувається за рахунок державного бюджету. І, хоч як дивно, обсяги цих коштів у зв’язку з війною не зменшилися. Дніпропетровська область фінансує на тому самому рівні, що і раніше. Можливо, якби ми мали більше зборів за кордоном, не втратили національну спортивну базу в Євпаторії, наші результати були б ще кращими. Тепер працюємо на потенціалі, який напрацювали раніше.
Складними були всі чотири роки перед Паралімпіадою. Ми знайшли інші місця для тренування спортсменів з умовами, які підходять нам, але не всі відповідають необхідним стандартам. Деякі — за кордоном, бо в Україні нема відповідних можливостей. Наприклад, для кульової стрільби, велоспорту. У нас немає відповідного велотреку. Єдиний — у Львові. Багато спортивних баз знайшли на території області — для параканое, веслування, плавання, футболу ДЦП, волейболу сидячи (жінки). До речі, футболісти готувались до Паралімпіади у Новомосковську, а в Бразилії покриття виявилося таким, як і в нас.
— Окрім втрати кримської бази, які ще були проблеми в підготовці до Паралімпіади?
— Брак спортивних баз — основна проблема. Система «Інваспорт» не має власної спортивної бази, тому орендує спортивні об’єкти. Співпрацюємо з підприємствами, спортивними організаціями і навчальними закладами. Але більша частина спортивних майданчиків, які нам вдається знайти, не пристосована для спортсменів на візках, деякі споруди в неналежному стані. Це проблема не тільки спортсменів з інвалідністю, а й загалом українського спорту. Наше специфічне питання — бракує коштів на оновлення інвентарю та обладнання, яке закуповують нечасто і, як правило, під Ігри. Маємо не доступну для наших спортсменів та загалом людей з інвалідністю інфраструктуру. Питання таких людей у країні порушують здебільшого раз на рік — у День інвалідів. Тому завжди намагаємося використовувати Паралімпіади для їх розв’язання.
Ось приклад. Є маленькі люди, до яких належить наша видатна спортсменка учасниця чотирьох Паралімпіад з паверліфтингу Лідія Соловйова. І на цих Іграх вона здобула «золото». До речі, вона планує продовжувати спортивну кар’єру. Для таких людей, хоч їх і небагато, немає пристосованих житла, меблів, сантехніки.
Державна політика за кордоном стосовно людей з інвалідністю інша, ніж у нас. Там їх фінансово забезпечують, а вони вже самі за ці кошти розв’язують свої проблеми.
— На зустрічі з Президентом казали йому про необхідність створення нової бази?
— Так. Петро Олексійович відповів: «І стару повернемо, і нову зробимо!»
— Ви знаєте, що відбувається з базою в Євпаторії?
— Офіційно вона належить Національному комітетові спорту інвалідів України. Валерій Сушкевич (президент Національного паралімпійського комітету України, уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю. — Авт.) у Сочі на зимових Іграх зустрічався з Путіним — саме тоді відбувалися гострі події в Криму — і вдалося домовитися, що наш центр залишиться власністю України. Нині там функціонує спортивно-оздоровчий центр, яким Нацкомітет керує на відстані. Центр популярний серед спортивних організацій, приймає на відпочинок дітей.
— Якою і де має бути нова паралімпійська база?
— Вона має бути не тільки спортивною, а й оздоровчою, реабілітаційною. Де саме, ще не знаємо, але, сподіваємося, на морі. Ми були змушені відправляти наших плавців на збори на Кіпр — в Україні не знайшлося відповідних умов для візочників. Ми повинні створити такий об’єкт, який зможе їх прийняти. Сподіваюся, що з нашим успіхом прийде і розуміння, що паралімпійці мають тренуватися в належних умовах, адаптованих під потреби людей з інвалідністю. І будь-якій простій людині мають бути доступні басейни, щоб просто поплавати. Отже, маємо питання щодо доступу до спортивних об’єктів.
— Яка ситуація в інших видах спорту?
— Проблеми є в кожному виді. До прикладу волейбол сидячи. Жінки грають на підлозі спортивної зали. А як ці зали опалюються взимку? Далі — футбол. У нас поле має бути нестандартним, з іншими розміткою, воротами. Та найскладніше те, що раніше грали на штучному покритті, тепер — на натуральному. Воно потребує більше клопоту з наглядом. Тому нам неохоче надають можливість потренуватися на якісному футбольному покритті.
— Чи є серед дніпропетровських паралімпійців переселенці з Донбасу? Як вони тут адаптувалися?
— Так, є. Їм найскладніше. Звісно, ми їм допомагаємо. Зокрема Олександрові Олексеєнку знайшли місце в гуртожитку. Олексій Харламов із сім’єю живе в містечку для переселенців у Каменському. Інші отримують, як і всі вимушені переселенці, допомогу від держави.
— У зв’язку з війною більшає людей з інвалідністю, зокрема й серед тих, хто зазнав важких поранень у бойових діях на Донбасі. Атовці прийшли в «Інваспорт»?
— Залучаємо їх до реабілітації. Її надають у Західному реабілітаційно-спортивному центрі у Львівській області, зокрема й за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів. Наш регіональний центр формував групи в такі реабілітаційні табори як від Дніпропетровської області, так і в складі груп всіх регіонів України. Дехто почав займатися спортом. Але до атовців має бути особливий підхід. Їм потрібен час для адаптації в суспільстві, впоратися з фізичними, соціальними і психологічними травмами. Людина має усвідомлено прийти у спорт, змушувати її не можна. Адже спорт — це систематична щоденна праця.
— Кого б ви відзначили з наших паралімпійців, тренерів?
— Окрім вже згадуваної Ліди Соловйової, звернула б увагу на тренера Сергія Овчаренка, який зміг створити сильну команду з футболу ДЦП, капітана паралімпійської збірної з футболу Тараса Дутка, який уже вп’яте брав учать в Іграх. Яскраво виступив футболіст Едгар Каграманян — біженець з Нагірного Карабаху. Для нього це була перша Паралімпіада. Бронзовий призер з плавання Антон Коль має важкі фізичні ураження, і його «бронза» на вагу золота. Хлопець дуже цілеспрямований, впертий, тямущий, навіть нам на Паралімпіаді допомагав з налагоджуванням техніки. Він живе в будинку для інвалідів та людей похилого віку, тож допомога із житлом для Антона була б дуже важливою. Це створювало б йому кращі умови для паралімпійської підготовки.
— Якими враженнями від Паралімпіади в Ріо можете поділитися?
— Звісно, кожні Ігри — це знайомство з новою культурою, людьми, це підйом патріотизму. Так було і в Ріо. Вражали там великі рослини, які в нас ростуть у горщиках. Ускладнювала перебування в Бразилії велика спека — до 40 градусів — із підвищеною вологістю. Люди там доброзичливі, усміхаються. Про події в Україні знають і підтримують нас. Російська команда не брала участь в Паралімпіаді, але в оргкомітеті росіяни були. На одному змаганні дзюдоїстів суддя-росіянка безпричинно (начебто через пасивність спортсмена) припинила поєдинок і не дала українцеві можливості боротися за перемогу. Такого ніколи раніше судді не робили: спочатку мають видати жовту картку-попередження, а не зупиняти бій.
— Що на вашу думку, допомагає українським паралімпійцям здобувати перемоги?
— Наша сила в нашому керівникові і в єдності. Валерій Сушкевич — людина з інвалідністю, пересувається на візку — багато зробив для створення та забезпечення функціонування системи «Інваспорт». Для багатьох спортсменів, тренерів це приклад того, чого можна досягти. Його бажання зробити Україну першою в паралімпійському спорті підхопило багато людей, він усіх заряджає цією ідеєю. Живемо єдиною паралімпійською родиною. «Інваспорт» має розгалужену систему в кожному регіоні, але хочеться, щоб центри спорту людей з інвалідністю були в кожному місті, селищі, районі.
— Що плануєте на майбутнє?
— Хочемо розвивати нові види спорту — кінний спорт, боче (командна гра з м’ячем для спортсменів на візках). До речі, цього року ми вже провели чемпіонат України з боче.
Наталія БІЛОВИЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олена ЗАЙЦЕВА. Народилася 1960 року в м. Вуглегірськ Донецької області. Закінчила Донецький державний університет. З 1993 року працює в Дніпропетровському регіональному центрі з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» — спочатку інструктором, з 1998-го — в.о. керівника, а з 2001-го — керівником.
Заслужений працівник фізкультури і спорту, кавалер орденів «За заслуги», нагороджена орденом Княгині Ольги ІІ і ІІІ ступенів.
Ми в Google+