Останнім часом в уряді приділяють дедалі більше уваги питанням розвитку експорту української аграрної продукції. Зокрема, минулого тижня відбулось одразу три зустрічі на високому рівні, присвячені цій темі.

Запануємо ми, браття, на Чорному морі!

Наші недоброзичливці з-за східного кордону, запроваджуючи продуктове ембарго на українське продовольство, зловісно посміхалися: мовляв, чекають на вас у Європі, аякже! Виявилося, чекають, щоправда, не на все, найперше на так звані нішеві культури (тобто такі, яких у певній країні не виробляють) та органічну продукцію. Але головний ринок збуту нашої аграрної продукції, на думку фахівців,  — в Азії та Африці.

Понад сотню закордонних гостей і майже 300 українських партнерів зібрав Українсько-турецький бізнес-форум у Торгово-промисловій палаті України. На думку президента ТППУ Геннадія Чижикова, Туреччина — привабливий діловий партнер для нашого аграрного сектору і не лише як покупець нашого продовольства.

Наш південний сусід — приклад високоефективного сільського господарства. Він може поділитися передовими технологіями, зокрема щодо вирощування овочів та фруктів. Співпраця в галузі технологій та інвестицій сприятиме спільному виходу аграріїв обох держав на ринки третіх країн, перетворенню українсько-турецького продовольчого союзу на «продовольчий супермаркет світу». Такої самої думки дотримується і президент Союзу палат та бірж Туреччини Фаік Явуз. За його словами, розвиткові відносин сприятиме візова лібералізація з Туреччиною, а українські бізнесмени, що співпрацюють із турецькою стороною, зможуть скористатися послугами турецьких банків з відсотками, значно нижчими, ніж в Україні.

Заступник міністра аграрної політики Ольга Трофімцева, фахівець з питань міжнародної торгівлі, додає: турецькі виробники вже готові не лише поділитися технологіями в тепличному господарстві, насінництві, борошномельному, олійному, кондитерському виробництві, а й інвестувати у створення таких підприємств в Україні.

Із 2011 року працює Українсько-турецька ділова рада. Її співголова Рушет Четін вважає: виходу на нові рівні співпраці сприятиме створення зони вільної торгівлі між нашими країнами. Додамо те, що на форумі не промовили прямо, але весь час натякали: розвиткові відносин з Туреччиною може сприяти й зовнішньополітичний чинник. У цієї країни останнім часом не надто теплі відносини з Євросоюзом, зате вона може з огляду на унікальне геополітичне значення України використовувати нас як ворота до Європи — з користю для нас, певна річ.

Про картонні пельмені та особливості перекладу

Міністерство закордонних справ і Міністерство аграрної політики та продовольства України організували спільний бізнес-форум із промовистою назвою «Як нагодувати мільярд». Ідеться про мільярд (насправді більше) китайців.

Тут наші можливості невичерпні: як зауважила Ольга Трофімцева, Китай — найбільший імпортер продовольства у світі. 2015 року він закупив продуктів на понад 1,3 мільярда доларів, але наше продовольство становить аж 1% китайського імпорту. Ганьба!

Заступник голови Ради експортерів та інвесторів при Міністерстві закордонних справ України Олександр Данилейко наголошує: динаміка товарообігу не надто тішить. Понад 52% нашого експорту до Китаю — руда і шлаки, експорт продовольства порівняно з 2013 роком упав майже вдвічі, а в тому, що залишилося, більшість — сировинні продукти: зерно, а також олія та жири. Продукції з високим ступенем переробки, великою доданою вартістю майже нема. Тут є над чим працювати — створювати в Україні переробні підприємства з китайськими інвестиціями.

Китайці можуть запропонувати за наші продукти набагато вищі ціни, ніж наші зубожілі покупці. Скажімо, кілограм свинини в них коштує понад 9 доларів порівняно з нашими 2,5 кіло?грама курячого філе — майже 6 доларів, рису — 1,5, яйця — 2, щоправда, за 12 штук — вони так рахують.

Тут економічний експерт В’ячеслав Лисенко додає дуже цікавий момент. Ці високі ціни дають не надто приємний, але вигідний для нас результат: дорогі продукти місцеві виробники починають підробляти, доходячи часом до неймовірного. Так, уже виявляли підроблений рис із пластикових гранул, пластик у дитячих молочних сумішах, пельмені з картоном, розмоченим у розчині каустичної соди з додаванням ароматизатора м’яса, вино з води, цукру та ароматизаторів, олію з гнилого м’яса.

А вершина дивовижного поєднання шахрайства із традиційною китайською працелюбністю — підроблені яйця: шкаралупа з гіпсу, кальцію та парафіну, білок та жовток — із желатину, альгінату кальцію та барвників. Такі яйця, які на вигляд та дотик неможливо відрізнити від справжніх, вже виявлено у прикордонних з Китаєм регіонах Росії. Не набагато відстали і виробники фальшивих горіхів: зі справжньої шкаралупи витягують ядро, половинки начиняють уламками цементу, загорнутого в папір, щоб не торохтіло, і знову склеюють. Отут перевага нашого виробника. Таким у нас ніхто не займатиметься. Хоч яйця та горіхи в Україні останнім часом вважають дорогими, та не настільки. Такі дії просто себе не окуповують. Про це знають наші торговельні партнери в Китаї, а треба, щоб знав кожен тамтешній житель. Новим гаслом китайців має стати: «Купуй українське — цілішим будеш!»

До речі, китайці полюбляють усякі цікаві гасла та приповідки, і нашим експортерам варто над цим подумати. Та спершу порадитися зі знаючими людьми, аби не вийшло якогось конфузу чи ненавмисної образи місцевих традицій. Як вийшло з компанією «Пепсі»: через невдалий переклад їхній слоган китайською звучав так: «Пепсі» змусить ваших предків устати з могил».

Підводні камені на шляху за кордон

Здається, всім відомо, що першовідкривачам завжди нелегко, і відкриття нових ринків для української продукції — не виняток. Тут багато підводних каменів. Про це зокрема йшлося на Конгресі експортерів продовольства, що відбувся днями в Києві.

Тут є над чим працювати. Експерт FAO (міжнародна організація з питань продовольства та сільського господарства) Віталій Башинський звернув увагу, що існує світовий рейтинг експортерів за надійністю та безпечністю, але України там нема. Не те, що десь у нижніх рядках, а зовсім нема. Невже ми настільки погані?

Або дражливе питання про адаптацію нашого законодавства в царині безпечності харчових продуктів до вимог ЄС. Наших теперішніх експортерів це не дуже й стосується, їм ніхто не забороняє виробляти продукцію за вимогами країни-експортера і отримати там відповідний сертифікат. А ось щодо нашого виробника, який везе продукцію не далі райцентру, є інший бік медалі.

Скажімо, європейські вимоги щодо благополуччя тварин — там звертають увагу навіть на освітлення та рівень шуму в тваринницьких приміщеннях. У Європі вважають доведеним, що у м’ясі тварин, котрі перебували в некомфортних умовах чи їх забили у спосіб, який завдав їм страждань, утворюються речовини, що можуть зашкодити здоров’ю споживача. Наскільки насправді велика ця загроза, не важливо: теоретично вона існує.

Наступного року Україна на дотримання вимог ЄС готується ухвалити закон про здоров’я та благополуччя тварин. А тут є нюанси. Зокрема Віталій Башинський зауважує: із бройлерами наші птахівники цілком дотримуються європейських вимог, а ось із курми-несучками — не завжди. Якщо закон ухвалять, то майже 60% птахівничих підприємств закриють, бо переобладнати їх відповідно до європейських вимог неможливо. А деякі люди можуть іншої роботи у своєму регіоні не знайти.

Це ще не все. За словами Віталія Башинського, собівартість яйця, виробленого за європейськими вимогами, втричі вища, ніж нашого звичайного. Грошовиті європейці ладні платити більше за те, що вважають кориснішим, а наші споживачі? Не везти ж усі наші яйця за кордон? А закон на те й закон, що дотримуватися його повинні всі. 

Володимир КОЛЮБАКІН
для «Урядового кур’єра»