Нині на Луганщині на одне робоче місце претендує 21 особа. З початку року в центри зайнятості звернулося 12 516 осіб. Приблизно третині з них роботу підшукали. Успішними такі пошуки стали для тих, хто претендує на вакансію робітника (будівельника, водія, продавця), особливо на селі, чи готовий освоїти нову спеціальність, перевчитися, відкрити власну справу. Але серед претендентів на отримання роботи більшість — міські жителі, колишні працівники великих промислових підприємств, до того ж люди з вищою освітою.
Повернення до дідівських методів
Розмова про нинішню ситуацію з кадрами на гірничих підприємствах краю з головою територіального комітету профспілки працівників вугільної промисловості ПАТ «Лисичанськвугілля» Володимиром Іванишиним виявилася важкою і не вселяла надій. «Трудові династії? Кому вони зараз потрібні? — з гіркотою каже Володимир Тадейович. — Із нормальним діловим підходом до проблем вугільної галузі ми можемо самі забезпечити країну вугіллям. Усі сорти в нас є. Але, на жаль, багато років вугільній галузі не приділяли належної уваги. Гірничого устаткування не міняли, отже, воно зношувалося. І маршове обладнання (вугільні комбайни), і стаціонарне (підіймальні установки, конвеєрні лінії) відпрацювали вже по два терміни експлуатації. Їхнє життя триває лише завдяки шахтним умільцям та безвиході».
Гірники бідкаються, що в країні не вживають заходів, щоб забезпечити у галузі нормальний стан справ. А різні приватизації, концесії, реструктуризації не дають ефекту. «За сім років, скільки працюю в профспілці, чисельність колективу зменшилася на дві тисячі осіб. Причина — скорочення обсягів виробництва. Навіть якби ми сьогодні оголосили велику рекламну кампанію про набір гірників та пообіцяли їм стабільну зарплату, черга до відділу кадрів не стояла б», — каже Володимир Іванишин.
Чому? «Нам потрібні люди, які мають певний досвід роботи в шахті, такий, що дає змогу працювати індивідуально, на відбійних молотках — фактично дідівським способом, — пояснює Володимир Іванишин. — Не кожен зможе впоратися. Навіть тому, хто все життя пропрацював на механізованому вугільному комплексі, індивідуально буде дуже важко. Не всі гірники очисного забою знають, як правильно працювати з індивідуальним кріпленням. Тут багато спеціальних знань: про особливий паспорт кріплення покрівлі, органні ряди, викладку бутових смуг тощо. Це ті знання, які нинішньому старшому поколінню передавали батьки й діди. І це важка фізична праця. Та головне — прикро, що такого доводиться вчити в ХХI столітті, у часи високих технологій!»
І така ситуація не лише в гірничій галузі.
Статистика танцює
«Рівень зайнятості населення в нашій області згідно з даними державної служби статистики України за 9 місяців минулого року становив 55,8%. Це середній показник у країні. За рівнем безробіття ми опинилися на останньому місці в країні. Такі дані Міжнародної організації праці, яка проводить аналіз ситуації за власною методологією. Спробували з’ясувати: як можуть бути такі розбіжності? Адже за статистикою, кількість населення області зменшилася майже втричі, такі самі тенденції щодо економічно активного населення. При цьому показник безробіття не змінився, — каже директор обласної служби зайнятості Сергій Болотський. — Виходить, що статистика танцює. Тому з’явилася ідея створити такий документ, як трудовий паспорт області». На одному з брифінгів в ОДА прозвучали дані, що з 705 тисяч осіб, які постійно проживають на підконтрольній Україні території області, офіційно працевлаштовано лише 150 тисяч. Де працюють інші й за рахунок яких доходів живуть — питання. Більш того, прогнозуванням трудових ресурсів ніхто не займається — ні підприємства, ні профспілки, ні громадські формування.
Проблема ще й у тому, що тепер служба зайнятості отримує від роботодавців тільки ті вакансії, які не мають попиту. «Згідно із законом, кожен роботодавець повинен подавати до служби зайнятості перелік усіх вакансій протягом 10 днів після їх появи. Але при цьому в законі нічого не прописано про покарання роботодавця, який не виконав цієї вимоги», — підкреслює Сергій Болотський. І звичайно ж, у такій ситуації досвідчені начальники відділів кадрів прагнуть отримати зиск із ситуації. А обласним службам зайнятості залишається тільки... намагатися завоювати серце роботодавця всілякими технічними новинками. І в цьому в луганської служби вже є успіхи.
«Ми побудували роботу так, щоб вихопити всі вакансії будь-яких підприємств. І кількість вакансій в 2016-му порівняно з 2015-м збільшилася майже на тисячу, — каже Сергій Болотський. І пояснює: — це вдалося, бо ми перебудували роботу. Наприклад, раніше кафе, приватні магазини, як правило, заявок не подавали. Але ми зуміли зацікавити і їх. Наприклад, у нас були програми, за якими підприємці отримували за працевлаштування вимушених переселенців компенсацію єдиного соціального внеску».
В обласній службі зайнятості впроваджено й нові форми співпраці з роботодавцем. Наприклад, створюють електронний кабінет, щоб можна було через інтернет отримати інформацію про потенційного працівника. Резюме здобувача тепер готують у вигляді відеопрезентації. Таких уже понад 300. Тобто на підприємство надходить не папірець, а електронна картинка. Крім того, служба зайнятості проводить скайп-конференції роботодавців із кількома претендентами на роботу. Для безробітних введено електронну чергу, щоб будь-яка людина через сервер і сайт могла записатися на прийом до фахівця у зручний для себе час. І роботодавців тут просять надати відеовакансії, щоб людину зайве не ганяти на підприємство. Щоправда, саме тепер служба зайнятості з тривогою чекає кінця першого кварталу після підвищення мінімальної зарплати до 3200 гривень на місяць. Фахівці вже зазначають, що підприємці шукають різні правові лазівки. Зокрема, переходять із працівниками на цивільно-правові відносини: не беруть людей у штат, а укладають з ними договори. Це дає змогу платити не фіксовану мінімальну зарплату, а інші суми.
Ще одна особливість роботи служби зайнятості Луганщини — кількість учасників АТО зростає з кожною наступною демобілізацією. Якщо в 2015 році таких клієнтів було всього 13, то на сьогодні їхня кількість сягнула 411. Третину вже працевлаштовано. Переважно в охоронні фірми або вони знову пішли служити в армію — за контрактом.
«Є такий нюанс в роботі з учорашніми бійцями: коли вони до нас приходять, то вважають, що матимуть великі виплати у зв’язку з безробіттям, але підтверджувальних документів не мають. Тут потрібен обмін інформацією з Міноборони та військовими частинами, а це процедура не швидка. Щоправда, проблему вже розв’язано: ми їх записуємо в окремий реєстр, — розповідає Сергій Болотський. — Спочатку ставимо на мінімальну виплату (1160 гривень на місяць), але в середньому впродовж двох місяців (щойно оформлено всі документи), виплачували все до копійки, але не більш як 7 тисяч гривень на місяць. У середньому в області такі клієнти отримують 3,5 тисячі гривень допомоги з безробіття. Та загалом повернути людину, що прийшла з фронту, до мирного життя дуже важко», — констатує директор обласного центру зайнятості. На його думку, повернення військових, які пройшли фронт, до мирної праці має стати проблемою загальнодержавного рівня.
Та загалом Сергій Болотський радить людям, що стали безробітними, передусім не втрачати впевненості в собі. Хто хоче знайти роботу — знайде. Чи то за допомогою служби зайнятості, чи то самостійно.
Ми в Google+